В Україні є культурний продукт, який вона може представити в Європі на всіх рівнях – в поп-культурі, в кіно, в літературі та в академічній музиці, але їй бракує бачення і стратегії культурного розвитку. Проте активна робота, яка зараз відбувається на багатьох культурних майданчиках, обов’язково дасть результат, переконана культурний менеджер, в минулому керівник кількох літературних фестивалів, а нині голова програми ЄС «Креативна Європа» Ірина Вікирчак.
– Що може запропонувати Україна своїм сусідам в галузі популярної культури, адже їй є на що спертися і зараз, і в минулому?
– Україна може представити багато, але в тренді має бути альянс, співпраця і розвиток спільних проектів, будь-яких: чи музичних, чи фестивальних, чи театральних, чи візуальних – створення концепцій спільних. І мені здається, що таке поєднання того, що Україна може запропонувати – тих цінностей, підходів, бачення, талантів, ідей із європейськими, із ідеями з цих країн пострадянського простору, – це в результаті може дати, ця синергія, абсолютно новий продукт, нові цінності, які збагатять всіх причетних до процесу.
– Виглядає так, що Європа готова більше давати грошей під такі проекти високої культури, і тут Україна могла б дійсно запропонувати дуже багато і у співпраці з сусідами, наприклад, двох великих композиторів сучасності грузинського і українського – Гія Канчелі, Валентин Сильвестров. Яким чином це можна було би зробити?
– Це можна було б зробити, приєднуючись до європейських професійних мереж, знайти їх, скажімо, в інтернеті. Вони також підтримуються європейським фінансуванням, професійні мережі, музичні, академічні музики, популярні музики і так далі, спільно створюючи фестивалі, і мандрівні фестивалі. Це можна зробити, сприявши розвитку, власне, мобільності артистів.
Я сподіваюся, що в Україні скоро буде така програма. Можливо, вона буде пов’язана із створенням Українського інституту культури, яка буде якраз сприяти мобільності українських артистів в найширшому сенсі цього слова. Ну, і звичайно, тут не можливо не говорити про «Євробачення», яке має відбуватися в Україні. Це означає, що до української культурної сцени, загалом до музичної сцени, популярної музики буде прикута величезна увага.
– Зараз у Латвії відбувся фестиваль української культури, замість російської «Нової хвилі» Україна запропонувала латвійцям фестиваль «Made in Ukrainā», але тут виникла така трошки дилема – якою себе представляти на цьому пострадянському просторі, можливо, цілком у Європі. Тому що одна справа – представити себе трошки іншою Росією, якщо говорити російською мовою, інша справа – представити себе українською як Україну, і тоді є ризик, що тебе будуть мало розуміти. Що робити в цій ситуації?– Я мала розмову із Тімом Вільямсом – це керівник програми європейського партнерства. Він дуже добре сформулював таку фразу, про те що Україна, не зважаючи на свої розміри і свій потенціал, є країною, погляд якої є спрямований в середину себе. Але насправді Україна має потенціал стати лідером регіону. Щоб зрозуміти, як презентувати країну, перш за все треба навчитися не дивитися в середину самих себе, в свої якісь проблеми, кризи в різних сферах, а вміти думати, як кажуть, поза коробкою. І насамперед треба провести певну інвентаризацію. Треба зрозуміти, прописати, як країна зараз виглядає для очей, які дивляться на неї ззовні. І вже оцінивши поточну ситуацію, вибудовувати підходи для створення того іміджу України, який би ми хотіли бачити.
Багато проводиться в Києві, зокрема, культурних столів про культурну дипломатію, в нас є багато якісного культурного продукту, який ми можемо запропонувати, але мені здається, що поки що немає єдності в погляді, немає візії, якоїсь єдиної, щодо того, як Україна має виглядати. І немає системного підходу на державному рівні. Не вистачає трохи горизонтальної комунікації у сфері розробки того іміджу країни, який ми би хотіли бачити.
The Author
Comments