cultureособистістьцікаво

Марина Варич: Грані між сном і реальністю насправді дуже тонкі

Перша книжка Марини Варич «Сьоме пророцтво Семіраміди» стала лауретом кількох літературних підсумків року.

Має спільну відзнаку Інституту літератури Академії наук, Спілки письменників, Київського Національного університету та Музею літератури України — «За яскравий дебют у жанрі фентезі».

Книжка перемогла і в конкурсі фонду Воляників-Швабінських Українського вільного університету.

Також Марина пише поезію: нещодавно в Румунії вийшла збірка сучасного українського верлібра «Світ продовжується», в якій читача знайомлять із тридцятьма українськими поетами, зокрема і з творчістю М. Варич.

— Марино, серед сучасної російської прози у жанрі фентезі українці Марина і Сергій Дяченки, Андрій Валентинов, харківські письменники Дмитро Громов і Олег Ладиженський, що пишуть під псевдонімом Генрі Лайон Олді, займають досить помітне місце. Вони — лауреати багатьох престижних міжнародних премій, зокрема «Єврокону». Чому таких зірок немає серед україномовних письменників, що пишуть у цьому жанрі?  Як ви оцінюєте якість фентезі на українському книжковому ринку? 
— Фентезі — жанр досить молодий. У сучасному вигляді він сформувався лише в ХХ столітті після появи трилогії Толкіна«Володар перснів». Після прочитання його чарівної казки «Гобіт» я й вирішила спробувати себе в цьому жанрі. Підґрунтя для фентезі творять казки, легенди і міфи.
Тут українська культура має міцну основу: крім класичних відьом, русалок, вовкулаків, домовиків, водяників, мавок, наша міфологія пропонує й ексклюзивних персонажів, наприклад козаків-характерників.
Якщо взяти всю сучасну українську літературу за 100%, то фентезі в ній посідає приблизно 15%. Це відбиває специфіку читача цього жанру. Вважається, що цільовою аудиторією фентезі є діти, підлітки, молодь. Утім, такі книжки читають і старші люди.
Я почала писати фентезі ще в студентські роки, разом з Яною Дубинянською і Володимиром Арєнєвим. Ми передплачували журнал «Реальність фантастики», що виходив у Харкові, зачитувалися прозою іноземних авторів і, звісно,читали прозові експерименти одне одного.
— У повісті «Маска для Мардука», де сконцентровано центральні проблеми вашої творчості — свобода, любов, мораль, покликання, сенс життя, — ваші герої демонструють, що світ ідеалів формує світ реальний.
— Так, реальність формується передусім з наших думок, з нашого ставлення до подій, ситуацій. Проблемою нашого сучасника є те, що багато хто звинувачує у будь-яких негараздах кого завгодно, але не себе. Вони постійно живуть з надією, що хтось змінить їхнє життя на краще. Але цього ніколи не буде, адже усі зміни починаються з нас самих.
— Чим відрізняється «чоловіче» письмо від «жіночого»? Є стильова різниця між ними? 
— Чоловіки у своїй творчості здебільшого концентруються на зовнішньому, а жінки занурені у свій внутрішній світ. У «сильної» статі більше динаміки й руху, а в «слабкої» переважають роздуми та рефлексії. У жінки вразлива душа, а в чоловіка тіло.
Виходячи з усього цього, вони й описують своє бачення світу і його сприйняття трохи по-різному. Що ж до жанрових відмінностей між чоловічою і жіночою прозою, то тут грані остаточно стерлися. Якщо раніше жінки писали здебільшого любовні романи, то зараз пишуть усе: детективи, містику, трилери, готику.
— Критики вже помітили, що ваші віртуальні світи насправді — це те, що відбувається всередині людини, у її снах і уяві.
— Ми всі формуємо реальність спочатку в своїх думках і фантазіях. Інша річ, чи свідомо це робимо. А грані між сном і реальністю взагалі дуже тонкі — бо Всесвіт спілкується з нами у снах. Там, у снах, до мене часто приходять ідеї та персонажі майбутніх творів.
— Ви пишете тільки під час натхнення, чи дотримуєтеся думки, що проза — це важка систематична праця?
— Я вважаю, що ми самі можемо створювати собі настрій, а відповідно, і натхнення. Мене надихає сам процес писання. Я настільки поринаю в світ своїх героїв та подій, що не помічаю нічого навколо себе. Це навіть виснажує, але це виснаження приємне. Потім відновлюю внутрішні сили йогою, дихальними практиками, медитацією, малюванням та грою на піаніно.
— Які у вас стосунки з Богом? Дехто вважає, що в сучасній західній цивілізації, до якої ми належимо, храми тепер існують лише як музеї для туристів. 
— Я тримаюся думки, що всі ми частинки Бога, а відповідно, Бог є скрізь і в кожному з нас. Храми існують, існували й існуватимуть, а як їх сприймати —  особиста справа кожного. Якщо людина йде в храм, як до музею, то вона бере там лише історичну інформацію. Але й це добре.
— Фентезі — ваш остаточний вибір?
— Мені до душі фентезі, але я пробую себе в різних жанрах. У житті стільки різноманітного, і в літературі — теж. Нещодавно написала кілька казок для дорослих. Це філософські притчі про свободу і залежність, життя і смерть, владу і боротьбу за неї.
Водночас готую до друку збірку оповідань про реальні українські події між війною і миром. Але є там і містичні речі: пророчі сни, видіння, передбачення майбутнього.
— Радіоканал «Культура» озвучив вашу казку «Дуже старий Стоун» — притчу про любов, в якій камінь перетворюється на молоду чуттєву людину. Що для вас кохання? 
— Це свобода, яку ти даруєш тому, кого любиш. Не бажання утримати будь-якою ціною і не страх втратити — адже там, де є страх, любов не може існувати. Любов починається з самої людини, з усвідомлення, що Всесвіт любить тебе і піклується про тебе.
Тож, перш за все, варто відчути любов у своєму серці. До всього, без любові не може бути й мистецтва. Згадаймо Григора Тютюнника: «Немає загадки таланту, є вічна загадка любові».
— Сьогоднішня людина пригнічена величезним потоком фактів, часто недобрих. Як би ви, спеціаліст з інформаційних технологій, порадили протистояти цьому тискові? 
— Окрім спеціальних методик, існує чимало приємних способів: терапія подорожами, наповнення життєвою енергією в місцях сили, яких в Україні безліч, арт-терапія, сміхотерапія.
Для підняття самооцінки я розробила собі власний курс казкотерапії: переписування головної казки свого життя на сучасний лад. Події там розгортаються так, як тобі дуже хочеться. У такий спосіб притягуєш у своє життя омріяне майбутнє — і починаються позитивні зміни.

Розмовляв Ігор Марченко

Марина Варич: Грані між сном і реальністю насправді дуже тонкі

Previous post

В старовинній будівлі Одеси знайшли унікальні фрески під зруйнованою від морозів фарбою

Next post

Юлiя Ковалiв: У нас сьогодні є три найболючішi точки для зростання інвестпривабливості

Comments

Leave a reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *