Олександра Устінова
Дуже мало людей, купуючи ліки в аптеці чи дивлячись на рецепт лікаря, задумуються про те, що ж вони купують.
Та й не мусять вони цього робити — це робота фармацевтів, а не пацієнтів.
Саме вони повинні сказати, які ліки ефективні, а які є маркетинговим продуктом розрекламованої витяжки якогось слоно-носорога, що рятує від усіх хвороб.
Проблема неякісних чи недієвих ліків або використання занадто дорогих медпрепаратів вирішується єдиним державним переліком лікарських засобів.
Ліки, які не входять до цього переліку, не можуть закуповуватися за кошти державного бюджету, а в деяких країнах лікарі не можуть їх прописувати пацієнтам, а можуть лише рекомендувати.
В результаті, такі переліки почали бити по кишенях фармацевтичних компаній.
Всесвітня організація охорони здоров’я створила перший перелік ще у 1977 році. Він мав на меті показати, в яких ліках співвідношення ціна-якість найкраще.
Перелік формувався за трьома основними принципами: клінічна доказова база, наявність препарату в протоколах лікування різних країн та фармако-економічні критерії — які ліки найбільш доцільно закуповувати з економічної точки зору.
Розуміючи, що навіть найбагатші країни не можуть дозволити собі лікувати пацієнтів дуже дорогими ліками, фармацевти і лікарі взялися аналізувати, що краще застосовувати при тих чи інших недугах.
Як це працює в Україні
В Україні існує кілька переліків ліків, якими користуються заклади охорони здоров’я: Державний формуляр лікарських засобів, Національний перелік лікарських засобівта Перелік лікарських засобів, які можуть закуповувати заклади охорони здоров’я за бюджетні кошти.
До одного з них потрапляли всі препарати, які зареєстровані в Україні. Навіть те, що за кордоном вважалося б БАДом (білогічно активні добавки. — ЕП), в Україні радо купують за кошти держбюджету.
Наприклад, лідером продажів в аптечних мережах є препарат “Актовегін”. Його купують не тільки пацієнти за власні кошти, але й майже всі лікарні України на мільйони гривень щороку.
Проте це чи не єдиний препарат, в якого нема зареєстрованої хімічної формули. Основа препарату — витяжка з бичачої крові, тобто фільтрована кров телят. Так само “ефективно” до 1930-х років туберкульоз лікували собачим жиром.
Через велику кількість переліків в Україні профільні лікарні зазвичай купують дуже “непрофільні” препарати.
Так, психіатричні лікарні при мінімальних бюджетах закуповують не препарати для лікування психіатричних станів та захворювань, а гепатопротектори чи антибіотики. Хоча спочатку треба лікувати захворювання, а вже потім — супутні хвороби.
В Україні ж закуповується все, що є на полицях дистриб’юторів. Зазвичай торгові представники приходять до головного лікаря з конкретним переліком залишків того, що є на складах, і саме в такому вигляді замовлення потрапляє до номенклатури, тобто переліку того, що буде закуповуватися.
Тепер же, з єдиним чітким переліком, продати непотрібні препарати буде значно важче.
Що хочуть зробити
Через 40 років після цивілізованого світу ідея створити єдиний перелік дійшла і до України.
Конкурс з обрання експертів, які формуватимуть цей список, шалений, адже від їх рішень залежатимуть прибутки фармацевтичних компаній.
У 2015 році, коли виникла ідея перекласти та взяти за основу перелік препаратів Всесвітньої організації охорони здоров’я, зчинився галас. Мовляв, Україні потрібен свій перелік, а міжнародні експерти — не указ.
На 12-18 вакантних місць експертів, що формуватимуть національний перелік, подалося 30 кандидатів. Більше половини з них, 18 осіб, — представники Державного експертного центру. Це державна установа при Міністерстві охорони здоров’я, котра вирішує, які препарати можна пускати на український ринок, а які — ні.
Щоправда, в багатьох з цих експертів є конфлікт інтересів, адже вони пов’язані з фармацевтичними групами або аптечним бізнесом.
Так, Марина Дудлей п’ять років працювала завідувачем аптеки “Фалбі”, а Мирослава Яременко була офіційним представником цієї аптечної мережі.
Екс-президент “Фалбі” Михайло Пасічник — соратник Петра Багрія, президента Асоціації виробників ліків України.
Саме Багрій за часів керівництва міністерством Олега Мусія домігся призначення Михайла Пасічника головою Державної служби лікарський засобів. Заступницею Пасічника призначили Олену Алексєєву, екс-директора Асоціації виробників ліків України, президентом якої є Петро Багрій.
До цієї асоціації входить більшість українських виробників. Вони зацікавлені в тому, щоб їх препарати були в переліку ліків, які закуповуватиме держава, або в тому, щоб виробляти те, що туди потрапить.
Згаданий Петро Багрій є також ексклюзивним постачальником багатьох препаратів іноземних фармацевтичних компаній, які перепаковуються на його заводі “Люмєр-фарма”.
Вартий уваги й інший експерт — Владислав Онищенко. Після роботи на керівній посаді в держорганах він вирішив заснувати громадську організацію “Союз споживачів медичних послуг”.
До цього він був головним інспектором України (в. о.) з контролю якості лікарських засобів.
Цікаво, що співзасновниками його організації стали люди, які тісно пов’язані з фармацевтичним бізнесом. Один з них — Ігор Вовкодав, який володіє чи пов’язаний через родичів з 14-ма фармацевтичними компаніями чи фірмами, які надають їм послуги.
Вовкодав керує компанією “Фарм-рост”, яка надає послуги з просування препаратів на ринку. Отже, говорити про відсутність конфлікту інтересів в Онищенка, чий бізнес-партнер просуває ліки, важко.
До того ж, невідомо, як Онищенко хоче потрапити до експертного комітету, якщо в документіМіністерства охорони здоров’я чітко сказано: експерти повинні працювати в закладі охорони здоров’я, вищому медичному навчальному закладі або науково-дослідній установі. Тобто зі списку автоматично виключаються представники громадськості.
Конфлікт інтересів є і в запорізьких науковців. Так, Ольга Гетало забула вказати у своєму резюме, що є власником та директором ПП “Вірго”, основне зайняття якого — роздрібна торгівля фармацевтичними товарами.
Слід відзначити й окрему групу пов’язаних експертів з Житомира. Так, Сергій Грищук таВалентин Парій представляють одну організацію — БО “Лікарняна каса Житомирської області”. Парій є головою правління, а Грищук — заступником виконавчого директора.
Академік Парій має також невеличкий бізнес разом з виконавчим директором “Лікарняних кас” — ТОВ “Євро-ВВ”, тому громадських активістів-академіків поєднує не лише наука, а й бізнес-інтереси.
Є представники й іншої житомирської організації — Ольга Стецюк від ГО “Спілка працівників фармації”, але навряд чи вона пройде — громадськість до участі не допускають.
Пов’язані між собою й експерти, які подалися від Львівського медичного університету. Його представляють Андрій Зіменковський, завідувач кафедри клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації, син ректора університету, та його підлегла Уляна Янишин.
За однією адресою реєстрації із Зіменковським, яку він вказав у резюме, живе людина з таким же прізвищем, але іншими ініціалами — Зіменковський Володимир Олегович. Останній є співвласником ТОВ “Науково-практичний центр “Лабофарм”.
Сам же завідувач кафеди свого часу був помічником народного депутата Михайла Сятині, який має фармацевтичний бізнес: є співласником ТОВ “Український фармацевтичний центр”,ТОВ “Укрфармо”, ТОВ “С. І. Б. трейд”, а дружина разом зі словаками є співвласницею ТОВ “Транскотракт-медікал Україна”.
Найголовніша проблема новоствореного органу — відсутність рівного представлення інтересів різних груп. Наприклад, асоціація національних виробників може мати місце в складі цієї робочої групи, але воно повинно бути урівноважене представниками індійських компаній чи компаній-виробників інноваційних ліків.
Представників лікарських та пацієнтських об’єднань взагалі нема, і вони, мабуть, навіть не здогадуються про створення цієї групи.
Практично весь склад центрального формулярного комітету Міністерства охорони здоров’я, який формує національний формуляр, переходить до нового органу, що є прямим конфліктом інтересів. Чим він буде відрізнятися від формулярного комітету, не зрозуміло.
Відбувається монополізація ринку, адже одні і ті ж люди формують всі переліки в країні та ще й відповідають за реалізацію їх положень.
Так, шість представників Центрального формулярного комітету подали документи в Експертний комітет з формування переліку. Серед них — Валентин Парій, Тетяна Думенко, Тетяна Ковальчук, Ольга Садовнича, Лариса Яковлева та Олена Матвєєва. Всі вони, крім Парія та Яковлевої, є працівниками Державного експертного центру.
Постають питання. Центральний формулярний комітет буде розформовано? Люди, яких оберуть до експертного комітету, вийдуть з нього чи, як зазвичай буває, одні і ті ж люди посідатимуть місця і там, і там?
В чинних формулярах та національних переліках є торгові назви препаратів, закупівля яких заборонена національним законодавством, і там лідирують національні виробники.
Наприклад, Одеський медуніверситет планує закупити “Преднізолон” виробництва компанії “Дарниця”, а Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України — препарат “Лесфаль”. Останній є безрецептурним препаратом, тобто фактично БАДом, і випускається одним виробником — компанією “Фармак”.
До переліку експертів-монополістів, які десятками років займаються формуванням переліків, можна віднести і кандидата Петра Середу, керівника Державного науково-експертного центру лікарських засобів. Він займався не просто експертизою, а науковою експертизою з 1999 року, коли МОЗ реорганізувало Фармакологічний комітет міністерства в державне підприємство — Державний науково-експертний центр лікарських засобів — ДНЕЦЛЗ — МОЗ України.
Цікаво, що під час конкурсного відбору у вимогах йшлося про обов’язкову відсутність зв’язків експертів протягом останніх чотирьох років з фармацевтичними компаніями. Про це можна прочитати в додатку 1. Тим не менше, одна з претенденток — Ореста Спіняжко — ще 2015 року працювала в компанії “Актавіс”.
Отде, усі, хто подалися формувати “новий перелік”, — або представники старих “експертних” груп, або представники бізнес-структур чи фармацевтичного лобі.
The Author
Comments