Михайло Рамач
Відразу двоє українських письменників отримали цього року престижні європейські літературні премії «Віленіца» – першу премію здобув Юрій Андрухович. У рамках цього фестивалю іншу премію – у формі творчої стипендії Центральноєвропейської ініціативи – отримає молодий український письменник Андрій Любка. Докладніше про цей фестиваль та нагороди розповість письменник і журналіст, кореспондент Радіо Свобода на Балканах Михайло Рамач.
Назва літературного фестивалю походить від назви карстової печери Віленіца, що на південному заході Словенії, в ній же й відбудеться церемонія вручення нагород. Люди використовували її іще в камʼяній та бронзовій добі, а згодом вона стала широко відомою, туристичною атракцією – в 18-му й 19-му століттях її відвідували європейські монархи. Імʼя печері надали віли, тобто русалки, котрі нібито мешкали в ній. А де є русалки – там і поети. Таким чином там, починаючи з 1980 року, проводять поетичні зустрічі, які через шість років стали міжнародними. Словенія на той час ще була у складі колишньої Югославії. Словенські літератори, так само як і українські, відіграли важливу роль у суспільстві на шляху до державної незалежності.
Фестиваль «Віленіца» сприяв розширенню культурних звʼязків Словенії з країнами Центральної та Східної Європи. Упродовж минулих 32 років лауреатами були, серед інших, Петер Естерхазі, Збіґнєв Герберт, Мілан Кундера, Адам Загаєвський, Клаудіо Маґріс, Анджей Стасюк… В рамках фестивалю проходять літературні вечори в кількох містах, зустрічі письменників із учнями та студентами, також літературні симпозіуми. Крім головної нагороди, вручають також «Кришталеву премію Вілениці», за яку голосують всі учасники фестивалю. Серед її лауреатів у минулому були українські письменниці Наталка Білоцерківець, Таня Малярчук і Катерина Калитко.
Цього року фестиваль проходить від 5-го до 10-го вересня під гаслом: «Література, що змінює світ. Світ, що змінює літературу». Письменники з двадцяти країн дискутуватимуть про те, чи в пост-модерністському 21-му столітті взагалі можна говорити про заангажовану літературу.
Певна річ, що про це можуть багато розповісти й цьогорічні українські лауреати, оскільки вони, як Андрухович так і Любка, не належать до прихильників «мистецтва заради мистецтва» та до тих, що оминають гарячі політичні й моральні теми.
Журі: «Мужня й повнокровна література Андруховича»
Журі, головою котрого була македонська письменниця Лідія Дімковська, визнало лауреатом премії Юрія Андруховича за його «повнокровну, мужню і вільнодумну літературу, що повертає нам, середньоєвропейцям, власне та спільне минуле і майбутнє».
Андрій Любка, письменник із Ужгорода, у Варшавському університеті отримав ступінь магістра балканських студій. Він надрукував чимало есе й репортажів про країни та людей цього багатонаціонального регіону. Як він каже, премія, яку отримав, надасть йому можливість ще ближче ознайомитися з країнами колишньої Югославії: «Отримання нагороди літературного фестивалю «Віленіца» для мене стало радісною несподіванкою. Чесно кажучи, я не очікував що її отримаю цього року, оскільки головну нагороду отримав інший український письменник, Юрій Андрухович, а тa, яку отримую я, надається молодим авторам, до 35 років, й полягає в грошовій нагороді. Це так званий аванс або інвестиція у творчість письменника для того, щоби він міг працювати над своєю наступною книжкою. Вона передбачає тримісячнний побут в одній із країн Центральної Європи. Ці 5 тисяч євро я хочу витратити на життя в трьох країнах: це має бути Словенія, Боснія і Гереговина й Македонія. Це країни, які я найменше знаю в балканському регіоні й тому хочу там пожити».
Любка: «Україну відкривають як центральноєвропейську країну»
У відповідь на запитання – чим буде займатися під час перебування в регіоні – Андрій Любка уточнив: «Зараз я завершую роботу над романом й, можливо, саме на резиденції поставлю останню крапку в цьому тексті. Це буде роман про центральну Європу, в якому наш час переплетений з часом, коли в цій частині світу у вигнанні перебував давньоримський поет Овідій».
Не часто трапляється, що на міжнародних фестивалях більше нагород отримують автори з однієї країни. Любка з цього приводу каже: «Факт, що дві з-поміж трьох премій отримали українці, для мене несподіванка. Я думав що кожний літературний фестиваль дбає про те, щоби нагороди отримували письменники з різних країн, а те, що цього року особлива увага присвячена саме Україні означає, що Україну почали бачити не як якусь із країн постсовєтського простору, не як східноєвропейську країну, але Україну починають відкривати як центральноєвропейську країну, яка має багато спільного із Центральною Європою. Від Словенії через Чехію й закінчуючи Україною, це один регіон який має цікаву, багату й спільну культуру й вочевидь теж має спільні небезпеки й загрози, які зараз ми всі переживаємо».
Радіо Свобода звернулося до кількох сербських літераторів із проханням розповісти дещо про фестиваль та лауреатів. Деякі відповіли, що ніколи не чули про цей фестиваль; інші – що Словенія їх не цікавить. На підставі цього можна зрозуміти, що йдеться не лише про шестисот кілометрову відстань, а й про те, що Словенія – це Європа, а Сербію, принаймні велику частину її громадян та інтелектуалів – сприймають як «русский мир» на Балканах. Принаймні в сербських ЗМІ досі не оприлюднили жодної інформації про фестиваль «Віленіца».
The Author
Comments