Восени 2016 року поп-рок гурт “Антитіла” вдруге відвідав Торонто, де його тепло приймала аудиторія українського фестиваля на Блурі. Окрім двох концертів на головній сцені, гурт виступив на after-party у закладі “Криївка”. “Новий Шлях” мав приємність поговорити з лідером гурту Тарасом Тополею про їх історію і волонтерську діяльність, а також про стан української музики в Україні.
Тарас Тополя: Гурт започаткувався у 2008 році в Києві, але учасники з різних областей – Кіровоградської, Вінницької, Рівненської. На сьогодні ми видали чотири альбоми і близько 20 відео-кліпів. Співаємо українською, є пара англійських пісень. Певний час музична сцена в Україні була занята виконавцями з Росії, але останнім часом розвиток української музики прискорився, з’являється багато нових гуртів і виконавців. Тому на радіо “Антитіла” – тепер скрізь “у форматі”. У нас також з’явилась наша цільова аудиторія у інтернеті, яка шукає саме таку музику, яку ми виконуємо. На телебаченні також нас показують – останній кліп ми презентували тиждень тому на пісню “Танцюй”, і зараз він активно обертається на тих провідних українських музичних каналах, які залишились. Тепер люди їх менше дивляться і тому вони закриваються. Канали альтернативного року, такі як А1, майже в стані ліквідації. Телеканали, які трималися переважно на російських виконавцях, зараз теж закриваються. Квота на українську музику, яку ввели нещодавно, невелика, але допомагає. Наприклад, “Русское радио” тепер крутить і українську музику також.
Новий Шлях: Чи українським виконавцям платять за те, що їх показують на телебаченні?
Тарас Тополя: Поки що наше головне джерело доходу – живі виступи і концерти. Через телебачення артистам приходить дуже малий відсоток авторських зборів – приблизно піввідсотка, бо схема розподілу непрозора. Скажімо, канал показує пул артистів за день. Частину коштів він платить за те, що він використовував цей контент. Отже, приходить певна сума грошей, наприклад 100 млн., які треба розподілити по тих артистах. Але, як це розподіляється і через які фірми, ніхто не знає. Звісно, є компанії, які займаються цим на державному рівні і система в законах ніби є, але вона не працює. Інша справа, коли в автора є iTunes і є чіткий облік, скільки скачано. Там визначити скільки і кому платити – легше.
Новий Шлях: Розкажіть про вашу благодійну діяльність на фронті.
Тарас Тополя: Весною 2014 року я і ще декілька людей організували громадянську ініціативу, яка потім вилилася в повноцінний фонд “Вільні ЮА”. До нас приходять прохання і замовлення з фронту, і ми відвозимо те, що просять, або просимо інших волонтерів. З нашого наймасштабнішого гуманітарного проекту ми зробили виставку Ukraine EXISTS, яку ми виставляли в Інституті Св. Володимира в Торонто. Зараз волонтерська діяльність на фронті зменшується, і причиною є два чинники. По-перше, люди виснажилися фінансово і морально. По-друге, певні речі вже забезпечує держава, такі як засоби безпеки і форму. Не так широко, як хотілося, але забезпечення є, тому набір речей, які возять волонтери, менший, ніж був на початку війни.
Новий Шлях: Яку допомогу зараз надають ваші волонтери?
Тарас Тополя: Наприклад, зараз до нас прийшло замовлення на 40 пар форми. Держава формою забезпечує, але деяка форма поганої якості. У нас непрозорі оборонні тендери, не дотримуються стандарти якості, тому по паперах проходить форма одного виду, а на склади поступає іншого, а до солдат доходить ще іншого. Це гнила система, і навіть якщо вона почне працювати з великими бюджетами, вона все одно їх з’їсть. В нас немає нормативів. Наприклад, держава не забезпечує солдатів тепловізорами взагалі, бо їх нема у списку того, що мусить мати підрозділ. Тому волонтери вимушені самі купувати тепловізори і звозити їх на фронт. А я скажу більше – якщо б держава могла їх закупити, то закупила б по ціні в 3 рази дорожче, або закупила б по нормальній ціні, але набагато гіршої якості, щоб взяти 30% собі “на лапу”. Зараз навіть ввели систему, яка нібито покликана зробити систему закупівлі прозорою. Але наші навчилися і її обходити: на момент тендера виписуються такі технічні вимоги до продукції, що із 10 виробників її може зробити лише один, який заздалегідь знає, що він візьме цей тендер і знає, з ким треба поділитися. Але це все одно набагато краще, ніж було на початку, коли від держави взагалі нічого не було. Я надіюся, що через п’ять років волонтерська допомога буде непотрібна і залишиться цивільне волонтерство, де люди будуть популяризувати Україну і підвищувати її культурний рівень. Головне, щоб запрацювали інститути, законодавство і судова система, і щоб кара була за те, що ти крадеш. Але це може діти мої побачать. Краще допомагати дитячим будинкам чи в культурній сфері, захищати незахищені верстви населення. Це – нормальна соціальна ієрархія в суспільстві, де більш успішні утримують менш успішних. А оборона держави – це справа держави, люди за це платять податки.
Новий Шлях: Які ваші враження від Канади? Що ви хочете сказати Україні про Канаду?
Тарас Тополя: В Україні багато людей вважає, що в Канаді всі, як вареники в маслі купаються. А насправді тут всі тяжко працюють, щоби якось заробити копійку і зробити кар’єру. В Україні люди повинні ставитися до канадської допомоги з повагою і цінувати її. Там люди вважають, що гуманітарна допомога з Канади падає з неба. Друге спостереження це те, що люди в Канаді дуже привітні і дуже вболівають за Україну в теперішній ситуації. Тут всі тримаються купи і намагаються допомагати. Ще одне це те, що тут дуже багато свіжої української молоді, яка нещодавно виїхала. Сумно, що в Україні вони не можуть реалізувати себе в професійному плані і вимушені виїжджати сюди. Хотілося б, звісно, щоб все це було в нас, щоб люди знаходили себе в Україні.
The Author
Comments