Антон Мартинов – директор видавництва “Наш Формат”, яке днями презентувало український переклад світового бестселера “Атлант розправив плечі” Айн Ренд. Видавництво, яке свого часу здебільшого спеціалізувалося на історично-мемуарній літературі, під керівництвом Мартинова все швидше наздоганяє українських “монстрів” видавничої справи, помітно змінивши профіль. Тепер “Наш Формат” “тяжіє” до перекладу світових бестселерів бізнесової та художньої літератури, нон-фікшн і видання історичної та мемуарної прози.  

Сам Мартинов доволі щирий у спілкуванні. Ми зустрілися з ним у клубі “Наш Формат”, який розташований поряд із книгарнею видавництва. Мартинов – один із тих видавців, які не вважають, що видавнича діяльність – це така-собі “благодійність”, а називають видавничий ринок повноцінним бізнесом, де діють такі самі правила, як і скрізь.

INSIDER поговорив із Мартиновим про книжковий ринок, пасивних українських видавців та авторське право, на яке в Україні, схоже, ніхто не зважає.

– Днями в “Нашому Форматі” вийшла третя частина книги “Атлант розправив плечі”, яку переклала Софія Андрухович. Натомість над першим томом працювали Артур Переверзєв і Вікторія Стах. Чому ви вирішили змінити перекладачів?

– Власне, у нас були певні розбіжності щодо стилю перекладу в першій частині, саме тому над нею працювало двоє людей.

Артур Переверзєв починав переклад, у нього був свій погляд. Вікторія Стах почала літературне редагування, виправляла переклад по-своєму і доводила правильність уже своєї точки зору. Це робочі моменти.

А вже потім ми поговорили з Софією Андрухович, і вона взялася за переклад наступних двох частин.

– Тобто переклад першої частини менш якісний?

– Ні, не можна так сказати, бо ми його все-таки доведи до ладу і зробили “цукерку”, на мій погляд. Це коштувало видавництву і грошей, і часу, але він вийшов не менш якісний.

– У Росії перше видання “Атланта” було ще у 2008-му. Здавалось, усі, хто хотів, вже прочитали цю книгу. Але ви все-таки вирішили її видати. Чому? 

– Я не впевнений у тому, що її всі прочитали. Зараз ми бачимо шалений попит на неї – видавництво не встигає додруковувати. Тому казати, що ринок наповнений цією книгою, не можна.

Он в Америці вже продали понад 50 мільйонів примірників, тому ті 12 тисяч (по 6 тисяч першої і другої частини), які ми продали в Україні за півроку – це фактично ніщо.

Фото: Юрій Шушкевич/Facebook/Anton Martynov

– Але все-таки дивно: 12 тисяч екземплярів світового бестселера, хай поки лише і двох томів, для України, на твою думку, нормально?

– Поки в продаж не надійшов третій том, ми не можемо говорити про якусь аналітику. У нас є контрагенти, які не хотіли брати книгу, поки видавництво не випустило третю частину.

Окрім того, багато хто не вірив, що в часи кризи ми зможемо довести цю справу до кінця. Тому рахувати кількість продажів без третього тому немає сенсу – ви ж не будете продавати пиріжок без капусти…

– Але ви продаєте вже…

– Ми продаємо, тому що люди нам вірять. Зважаючи на те, що на сьогодні ми продали вже 6 тисяч примірників першої частини і майже стільки ж другої, це означає, що є певна довіра до видавництва, до нашого бренда. Люди впевнені, що ми випустимо третю частину, тому купують перші дві.

– Тобі не здається, що це в першу чергу довіра до автора, а не до бренда?

– Звичайно. Але ж я директор видавництва, я повинен піарити бренд (сміється, – ред.).

А якщо серйозно, то зрозуміло, що це дещо перебільшено, але я зараз веду до того, що поки робити якусь оцінку продажів неможливо.

– Які цілі ставило перед собою видавництво, коли готувало до друку цю книгу – передусім комерційні чи, можливо, ідеологічні?

– У нас два співвласники компанії – Владислав Кириченко і я. Для Влада це був більше ідеологічний проект, для мене – радше комерційний.

Мені важливо, щоб кожен задум, за який ми беремося, був щонайменше беззбитковий. Але краще, звісно, щоб він міг стати комерційно успішним, аби ми могли інвестувати зароблені кошти в нові проекти.

Тобто ми не наживаємося на книжковому ринку, нажитися тут узагалі дуже важко, майже неможливо.

Що стосується “Атланта”, то так, ми заробляємо гроші і, звичайно, ми їх інвестуємо у видання нових крутих книжок.

– Наприклад?

– З того, що я можу озвучити зараз, – це три книги Олівера Сакса. Його останній твір On the move ми видамо вже цього року. Також будуть його книги The Man Who Mistook His Wife for a Hat і Awakenings. Окрім того, зараз перекладаємо з нинішніх західних бестселерів Think Like a Freak: The Authors of Freakonomics Offer to Retrain Your Brain Стівена Левітта, The Fountainhead Айн Ренд, Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty Дарона Асемоглу, The road to Character Девіда Брукса та ще більш ніж 20 нових назв.

Окрім того, готуємо до друку біографію Гіларі Клінтон “Важкі вибори”, книгу Пітера Тіля “Від нуля до Одиниці”, “Hard Thing About Hard Things. Розбудова бізнесу в умовах невизначеності” Бена Горовіца, “Перегляд позитивного мислення” Гебріела Етінгена, “Чому еволюція правдива” Джеррі Койна, книгу телеведучої Ольги Фреймут “Де їсть і  з ким спить Фреймут”. У нас загалом до Форуму видавців буде 14 новинок.

– “Наш Формат”, схоже, взяв напрямок на видання бізнесової літератури. І це доволі свіже для українського ринку. Оцінюючи попит на ту бізнес-літературу, яку ви вже видали, чи може це бути комерційно успішним?

– У нас загалом не так багато книг цієї тематики вийшло. Тому наразі про таке говорити зарано.

Але, в принципі, попит на книжку взагалі, – що в Росії, що в Україні, що у Франції, – є. Все залежить тільки від того, скільки люди заробляють. Але поки у нас ВВП буде 3 тисячі доларів на душу населення, ми не можемо собі ставити задачі продавати 10-20 тисяч екземплярів на рік. Подібний наклад можуть підняти лише такі книги, як “Атлант” – розпіарені, добре відомі.

Тому сподіватися, що бізнес-література буде продаватися по 5-10 тисяч примірників на рік, на жаль, в Україні поки зарано.

Фото надане Антоном Мартиновим

– Чому ти в першу чергу порівнюєш український ринок із російським?

– Тому що вони поряд.

– А чому тоді не Польща? Ну гаразд, Білорусь?

– А який у Білорусі ринок? У них є декілька масштабних видавництв, які контролюють росіяни. От і все.

Свого часу таке було й у нас. Та й зараз є, і триватиме до того моменту, поки ми звідси їх не витиснемо. А зробити це ми можемо не якимись санкціями, а створенням якісного україномовного продукту. Бо боротися за український російськомовний продукт ми банально не можемо, адже всі права на переклади викупили росіяни.

Тому говорити про білоруський ринок я не бачу сенсу. Про польський ринок – цікаво, так. Але росіяни набагато краще розвинуті в книжковій сфері, ніж поляки. Їх можна порівнювати за деякими параметрами, але загалом росіяни набагато сильніші. Вони – четверті в Європі (після Британії, Іспанії та Німеччини, – ред.) за кількістю найменувань і тиражами. Тому з ними конкурувати цікавіше.

– Ти от кинув таку фразу “конкурувати з Росією”, але перед тим сказав, що зараз це неможливо.

– В Україні з росіянами конкурувати можливо і необхідно. Зараз ми повинні взяти на себе функцію купівлі прав і якісного перекладу. Те, що в Росії відбувається вже 15 років, у нас тільки зароджується.

Нам потрібно відвоювати свої позиції, намагатися бути представленими скрізь, робити промоцію українських книжок і перекладів. Головне, щоб над цим працювали не тільки 5 видавництв, як зараз.

– Якось так склалося, що росіяни швидше, ніж ми, викуповують права на переклади книжок. Із чим це пов’язано?

– Узагалі книжковий ринок у світі дуже повільний. Угоди можуть підписувати рік і більше. Мені видається, що у випадку, коли Україна хоче купити права на тираж 2 тисячі примірників, а Росія – на 20 тисяч, то, звісно, швидше буде підписаний контракт з Росією.

Окрім того, ми поки що не маємо достатньої кількості кваліфікованих перекладачів, які можуть якісно, швидко і достатньо недорого перекласти книжку за місяць. Тому і відбувається така затримка.

– Добре. Наприклад, “Атлант розправив плечі”. Цю книгу ми видали на сім років пізніше за росіян. Тут уже не в перекладі справа…

– Так, це книжка, яку можна було видати давно. Я пам’ятаю, коли на одному з телеканалів мені сказали, що, напевно, був страшенний бій за права на “Атланта”. Але насправді нічого особливого не було.

Так, мені це коштувало певних грошей, а перемовини зайняли багато часу. Але це не були якісь надзвичайні зусилля. Таке враження, ніби в Україні люди не займаються бізнесом, а живуть міфом про те, що все важко. Насправді, нічого подібного. Все можна зробити. Було би бажання.

– Ви, до речі, одне з небагатьох видавництв, яке продає електронні й аудіокниги. Які результати? Є попит?

– Я можу сказати навіть цифру, тому що це сміх. Книгу Генрі Форда, наприклад, на нашому сайті ми продали лише декілька десятків екземплярів. І через інші ресурси десь таку саму кількість. Повторюсь – це просто сміх. Але нехай ці електронні книги будуть, вони в мене грошей не просять, однак розробляти під це окремий сервіс немає сенсу. Зайде в Україну Amazon і PayPal – буде розвиток цього напрямку, або потрібні інші шалені інвестиції без надії на рентабельність бізнесу в найближчі роки, може, й десятиліття.

– Дуже багато аудіо- і електронних книг крадуть і просто зливають в інтернет. Ви якось це відслідковуєте? Скарги пишете?

– Відслідковуємо. Але це не дає особливого результату – ми, наприклад, написали скаргу з проханням прибрати нашу книгу з якогось торенту, вони її прибрали, але через два дні вона з’явиться на іншому. Це настільки безвихідна ситуація, що навіть не вважаю за потрібне ставити її в пріоритети – забагато часу і сил забере.

– Так, у нас немає поваги до авторського права – крадуть малюнки, крадуть книжки, крадуть музику. Ми зараз з тобою констатуємо факт. Але що з цим робити?

– А я думаю, що навряд чи ми щось з цим зараз зробимо. Ми будемо, як Дон Кіхот, боротися з вітрячками. Поки у нас не буде нормального ВВП, щоб люди не зубожіли, вони не перестануть красти, все банально.

– Ти справді вважаєш, що люди крадуть тільки тому, що мають маленькі зарплати?

– У тому числі і через це. До того ж, у нас немає нормального законодавства і судів, які це врегульовували б. Та й узагалі – у нас купа інших, важливіших проблем.

– За твоєю логікою так само можна сказати і про культуру – для чого вона державі зараз, якщо в нас війна.

– Так, але, на жаль, я просто не бачу компетентних спеціалістів у державній сфері, з якими можна було б вирішувати питання авторського права. Тому що ти пишеш заяву в міліцію, а там навіть не розуміють, що ти від них хочеш.

– Це реальна історія?

– Так. Але правоохоронці виявилися абсолютно некомпетентні в цьому питанні.

– З продажем аудіокниг ситуація така сама, як і з електронними книгами?

– Може, навіть гірша. Раніше, до “Нашого Формату”, в мене було видавництво “Аудіопланета”. Я з 2005 року випускав аудіокнижки і продавав їх через інтернет, зокрема через iTunes. Єдине позитивне, що я запам’ятав, – це коли ми продали за місяць десь на півтори тисячі доларів одну аудіокнигу. Російськомовну.

Насправді, ринок електронної книжки роздутий – про нього всі знають і всі говорять, але він дуже мізерний. Така ситуація і в Європі, і в Штатах, і в Росії. А в нас він узагалі мертвий. А нормального розвитку не буде доти, доки, по-перше, не буде якісних платіжних систем, щоб людина могла оплатити товар із будь-якої країни і платіж “пройшов”. І по-друге – поки не буде кримінальної або фінансової відповідальності за ці всі торенти. Звичайно, більшість буде обурена, що не можна вільно завантажувати. Але без цього всі будуть красти і нічого не буде вироблятися, адже їсти хочуть усі: і автори, і перекладачі, і диктори, і редактори, і дизайнери.

У мене видавництво тому і померло – в 2009 році його закрив, тому що не було сенсу. Диски не продавалися, а контент електронний ще не продавався. Тому аудіокнига померла, просто були величезні збитки.

– Тепер на останок, можливо, буде якась нотка позитиву. Як ти оцінюєш узагалі перспективи розвитку українського книжкового ринку на найближчі 5 років?

– Думаю, нотка позитиву буде обов’язково. Я роблю такі висновки з огляду на те, що зараз відбувається з купівлею прав на книги.

Деякі права на книжки в нас навіть пробували перекупити.

І з огляду на цю боротьбу за права, думаю, ринок упродовж двох найближчих років якісно дуже серйозно зміниться.

Думаю, що через два роки ми побачимо якісний асортимент українською мовою. І головне – видавництва, які націлені на ринок, зрозуміли, що боротися за права третього-четвертого ешелону російською мовою – це менш вигідна справа, ніж, наприклад, перекладати речі першого-другого ешелону українською. І цього, насправді, достатньо.

Розмовляла Катя Аврамчук

https://rozmova.wordpress.com/2015/09/09/anton-martynov-2/