Сергій Сидоренко

Адміністрація президента Порошенка отримала те, чого прагнула так довго й наполегливо: президент України зустрівся зі своїм американським колегою Дональдом Трампом, до того ж ця зустріч відбулася раніше, аніж переговори Трампа з Путіним.

В українській делегації не приховували радості: проведену зустріч оголосили безсумнівною перемогою. От тільки радість президентської команди зіпсували кілька ложок американського дьогтю.

Спершу Білий дім в офіційному повідомленні охарактеризував візит Порошенко як “drop-in” (у буквальному перекладі – “забігти” чи “зайти на вогник”, тобто нетривала зустріч без формальностей, які супроводжують повноцінні переговори президентів). Згодом приклад прес-служби Трампа підхопили американські ЗМІ, повідомивши про нетипові обставини візиту. За їхніми спостереженнями, протокольний рівень цього разу був нижчий за зустрічі господаря Білого дому з лідерами низки інших держав.

Та й на цьому історія не закінчилася – вже за декілька годин прес-служба Трампа змінила акценти і почала говорити про “зустріч” глав держав. За нею більшість американських ЗМІ, починаючи з Associated Press, виправили свої оцінки щодо візиту.

Щоправда, статус зустрічі Порошенко-Трамп від того не підвищився. Зверніть увагу – на фото в кімнаті переговорів не виявилося навіть українського прапора!

Так, в епоху Трампа символи справді набули особливого значення. Та чи є сенс концентруватися лише на цих деталях? Адже за ними можна випустити суть візиту та його наслідки – як позитивні, так і не дуже.

Тож варто принаймні перелічити інші ключові моменти, перш ніж робити висновок про “зраду” та “перемогу” візиту Порошенка в США.

Російський фактор

У відносинах Штатів та Росії нині – особливий період.

Трамп справді був (і, очевидно, досі лишається) щиро налаштований на потепління у стосунках з РФ – частково через вплив старої команди, частково через власні переконання. Новий господар Білого дому не приховує, що прагне зменшити вплив питань прав людини і демократії на зовнішню політику США.

Але у російському питанні американський президент не має підтримки ані еліт, ані ЗМІ. І одні, й інші налаштовані на жорстку критику на адресу Білого дому, щойно з’являються хоч якісь ознаки того, що глава держави готується до поступок у вимогах Америки до РФ. Гучні відставки у Білому домі лише на підставі чуток про спілкування посадовців з росіянами – найкраща ілюстрація цього.

Росія перетворилася на токсичну тему для Дональда Трампа, але не змінила його думку про потребу зближення з РФ.

Саме тому на Банковій вважали настільки важливим, щоби зустріч Трамп-Порошенко відбулася до зустрічі Трамп-Путін.

За логікою Києва, це мало би символізувати, що Трамп точно не піде на поступки з українського питання. А враховуючи, що думка США є визначальною для багатьох держав світу, цей сигнал справді є доволі вагомим. Особливо зважаючи на те, що з Білого дому він звучить вже вдруге – не так давно до Вашингтона навіть запросили голову українського МЗС Павла Клімкина, якого Трамп прийняв у Овальному кабінеті, уникнувши тим самим критики за проведені переговори з російським міністром Лавровим.

Так, Україна в цій грі виступає швидше як об’єкт, а не як суб’єкт світової політики, але результат це не зменшує.

Санкції надовго

Друге, що Порошенко може сміливо записати в свій актив – питання санкцій. Тут останнім часом – одні перемоги.

Як і в попередньому блоці, тут йдеться не про прямі наслідки візиту – жодних нових домовленостей у Вашингтоні не оприлюднили. Але кращого сигналу про те, що санкції проти РФ будуть збережені, справді годі шукати.

Тиждень тому Сенат абсолютною більшістю голосів затвердив законопроект про посилення санкцій та про їх перенесення на рівень закону. Ініціатори законопроекту не приховували, що йдеться про “запобіжник проти Трампа”. Законопроект виключає небезпеку того, що одного дня обмеження скасують одноосібним рішенням президента.

Реакція Дональда Трампа на це рішення досі лишалася невідомою, та нині є всі підстави припустити: “війни” щодо цього рішення в США не буде, Трамп готовий до продовження санкцій.

В день початку візиту Порошенка президент підписав новий санкційний указ.

В міжнародній політиці спілкування лідерів зазвичай відбувається мовою сигналів та символів, тож такий вибір дати не міг бути суто випадковим.

Команда Трампа

Порошенка та Трампа нерідко порівнюють і в українських, і у світових ЗМІ.

Два бізнесмени, що вирішили стати політиками; два політики, що мають проблеми через Росію. Зрештою, навіть проблеми вони часом вирішують схожим чином: щоби не продавати бізнес-імперію після обрання на найвищу посаду, і Порошенко, і Трамп використали механізм “сліпого трасту”.

Та насправді цим схожість вичерпується. Два президенти є дуже різними і за світоглядом, і за стилем врядування.

Якщо Порошенко прагне особисто керувати всіма ключовими процесами в країні, то Трамп навпаки – воліє віддати велику частину відповідальності своїй команді, лишаючи собі славу та статус. І на цю особливість треба зважати.

Для нас, зокрема, важливо те, що

Трамп, на відміну від Обами та інших попередників, не цікавиться зовнішньою політикою.

Його пріоритет – економіка та внутрішні процеси в США. Через це нинішній президент США проводить так мало міжнародних зустрічей.

Саме через це автор цих рядків не схильний переоцінювати важливість того, скільки тривала зустріч між Порошенком і Трампом. Так, вищий статус та довша тривалість їхніх переговорів були б доречними, але рішення щодо деталей практичної співпраці все одно не ухвалювалися б у цьому форматі.

Як не дивно це звучить, але важливішими за неї були інші зустрічі Порошенка у Вашингтоні: з міністром оборони Джеймсом Меттісом, держсекретарем Рексом Тіллерсоном та віце-президентом Майклом Пенсом. Шкода, але про їхні підсумки відомо не багато.

Натомість можна лише шкодувати, що Порошенко не мав окремих переговорів з радником Трампа з питань національної безпеки Гербертом МакМастером – Білий дім повідомляє, що вони перетнулися тільки під час короткої зустрічі з Трампом.

І якщо говорити про негативні сигнали візиту для України, то варто зарахувати до них саме цей факт.

Мовою Дональда

Та повернемося до переговорів Порошенко-Трамп, хай якими короткими вони були.

У спілкуванні на рівні перших осіб завжди важлива не тільки раціональна, але й емоційна складова; у випадку Дональда Трампа це набуває особливої ваги.

І тут не варто довірятися лише словам американського лідера про те, що вони провели “very-very good meeting” – ці слова 45-й президент США каже про всі зустрічі з союзниками Штатів. Так само навряд чи доказом є заяви українських посадовців з президентської делегації – від них годі чекати інших слів.

Але навіть поза тим є підстави припустити, що Порошенко знайшов ключ до серця Трампа.

Звісно, це ще мають підтвердити подальші контакти Києва та Вашингтона, але ті тези зі спілкування президентів, про які відомо зараз, дають підстави для позитивних очікувань.

Свого часу ЄП критикувала президента за те, що він у міжнародних промовах надто фокусується на питанні війни, не пропонуючи позитивних сигналів про Україну (детальніше в публікації “Мюнхенська помилка Порошенка: як безпекова конференція стала холодним душем”). Тоді в АП обурилися через критику, але, на щастя, все ж зробили висновок.

Трамп любить “переможців” і не любить “лузерів”, і Порошенко на зустрічі з американським колегою спробував подати себе саме в якості переможця.

Україна – це “країна, що є найбільшою на європейському континенті”, “вона стане історією успіху, я абсолютно впевнений”. Це саме те, про що варто було говорити з Трампом, і саме це прозвучало на короткій відкритій частині зустрічі українського та американського президентів.

Інше питання, яке є ключовим: Україна мала коротко і стисло показати Трампові, чим для нього вигідна наша держава. І це також прозвучало – за відсутності преси. Вже згодом Порошенко розповів, що запропонував американському лідеру продавати до України вугілля з Пенсільванії та газ з Луїзіани.

Що у підсумку?

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати: для Порошенка і для України ця поїздка точно не стала програшем і навряд чи хтось ризикне аргументовано стверджувати, що вона стала візитом втрачених можливостей.

Це точно не так. Позитивних сигналів під час візиту було точно більше, ніж негативних.

Але покладемо руку на серце – всі ці позитиви не є результатами нинішніх переговорів. Швидше йдеться про підтвердження позиції США щодо підтримки України, а не про її посилення. Так, це також важливо, але хотілося б більшого.

То що ж стало на заваді?

Звісно, Порошенкові шкодить те, що він не має підстав звітувати у Вашингтоні про успіх реформ і може говорити Трампу про “успішну Україну” лише у майбутньому часі. США не приховують, що не дуже задоволені прогресом у реформах, який демонструє офіційний Київ.

Та це не єдина проблема.

Ключова перепона в тому, що в США досі не мають визначеної “української політики”.

І не лише української. Це – серйозна проблема. Попри те, що Трамп вже 5 місяців тому розпочав виконувати обов’язки президента, в Держдепі досі не призначені куратори ключових напрямків. В тому числі заступники держсекретаря, і в тому числі – той заступник, що куруватиме український напрямок.

Це – наслідок того, що Трамп вважає зовнішню політику вторинною і не вважає пріоритетними зовнішньополітичні призначення.

Тож доки США не визначилися, що вони планують робити у світі, а також доки Київ не отримає підстави говорити про незаперечний успіх реформ, про сталість підтримки нашої держави американськими партнерами говорити явно зарано. А всі візити та зустрічі українського керівництва з керівництвом США мають шанс лише на умовний успіх.

http://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/06/21/7067497/