Сергій Сидоренко

Те, що сталося в Брюсселі, точно не є неочікуваним – якщо, звісно, так можна говорити про криваві теракти, що забрали кілька десятків життів.

Про небезпеку “повторення Парижа” говорили всі, хто аналізує безпекові теми та пише про них. Брюссель – наряду з Римом та ключовими містами Німеччини – називали серед найімовірніших наступних цілей терористів.

Ця небезпека не була секретом також для бельгійської влади. І це може підтвердити кожен, хто мав нагоду опинитися в Брюсселі в останні місяці.

Автоматники на вході до усіх хай скільки-небудь важливих споруд; постійні повідомлення про потребу бути обережним; навіть закриття метро у періоди найбільшої небезпеки – це лише зовнішні “атрибути” антитерористичної операції, що тривала від минулого листопада.

Зрештою, була й прихована робота спецслужб.

Саме вона дозволила затримати в середині березня “найбільш розшукуваного злочинця Європи”, організатора паризьких терактів Салаха Абдеслама.

Але все це не спрацювало.

Ранок 22 березня розпочався з повідомлення про два вибухи в головному брюссельському аеропорті, Завентем, що розташований за кілька кілометрів від штаб-квартири. В тому, що стався саме теракт, сумнівів не було вже за півгодини після вибухів.

Після першого шоку бельгійська влада збільшує рівень терористичної загрози та видає розпорядження про закриття метро, але воно надійшло запізно. Один із потягів, який вже був у дорозі, вибухнув між станціями Ар-Луа та Мальбек, поруч із серцем “європейського кварталу”.

Цього дня в Брюсселі щоразу йшлося про вибух, здійснений смертником.

В цьому – ключова відмінність від терактів, здійснених паризьким терористом. Тоді нападники, що розстріляли людей в центрі французької столиці, намагалися втекти від переслідування. І кільком з них це вдалося.

То чи можна говорити про схожість Парижа-2015 та Брюсселя-2016? Чи пов’язані ці теракти один з одним?

І це – не пусте питання.

Можна з певністю говорити про зв’язок між затриманням “паризького терориста” в п’ятницю і вибухами у вівторок. Але є два різних варіанти такого зв’язку.

І обидва свідчать, що Салаха Абдеслама дарма вважали “терористом №1”.

Перша версія – виконавці теракту входили в єдину групу із Салахом.

Цілком імовірно, що він був лише фігурою у більшій терористичній мережі. А це означає, що спецслужби, вийшовши на нього, автоматично могли дізнатися про план з терористами-смертниками. І, відповідно, цей план треба було виконати, поки він не розвінчаний.

І тому теракти, які, ймовірно, планували на інший день (і, можливо, навіть в іншому місці), довелося здійснити вже зараз.

Другий варіант – брюссельські вибухи пов’язані із затриманням Абдеслама, але не з ним самим.

Це не менш реалістичний варіант, адже, нагадаємо ще раз, почерк терористів – принципово інший. Задіяний інший інструментарій. Адже підготовка смертників – це задача не одного дня чи місяця. І навряд чи, маючи потужну зброю у вигляді смертників, Абдеслам став би “розмінюватися” на паризький напад і ставити головні “активи” під загрозу.

Однак цей варіант – ще гірший за наслідками.

Бо він означає, що в Західній Європі (а можливо – саме в Бельгії) діє ще одна потужна терористична організація, яку не вдалося знайти навіть попри безпрецедентні заходи та тривалу спецоперацію з боку спецслужб кількох європейських країн.

Чому це сталося?

Питання, яке багато хто ставить перед собою і в Бельгії, і за її межами.

Хоча в самому Брюсселі побутує думка, що влада не здатна впоратися із терористичною загрозою.

Чого вартий лише той факт, що Салах Абдеслам після паризьких терактів успішно переховувався в Брюсселі. Був відомий навіть район його перебування, а також всі дані терориста – але протягом майже чотирьох місяців його не могли знайти.

Та насправді треба визнати: жодна найвитонченіша спецслужба не здатна здолати тероризм у його нинішньому вигляді та у нинішній Європі. І тут важливі обидва пункти.

Зовнішні атрибути безпеки – автоматники перед адмінбудівлями – точно не могли врятувати місто від терактів, і це було зрозуміло від початку.

Будемо відверті – озброєна охорона не здатна гарантувати безпеку навіть тому органу, який охороняє. Для терориста-смертника байдуже, чи є поруч озброєний військовий, чи ні – вибухівка спрацьовує однаково.

І, нарешті, для всіх очевидно, що ключові об’єкти атак – не офісні приміщення Єврокомісії. Терористи зазвичай обирають людні місця. Аеропорт та метро – “ідеальні” об’єкти для атак. До кожного вагона автоматника не посадити, та й все одно, сама по собі присутність озброєної людини від теракту не врятує.

У світі є більш-менш успішні приклади боротьби із системним тероризмом. Це – Ізраїль та, до певної міри, Туреччина.

Та біда в тому, що Євросоюз не може взяти їхній досвід. ЄС став… заручником власних цінностей.

І від них так просто не відмовитися. Бо цінності, як відомо, є базою та фундаментальною складовою Євросоюзу.

В той час як бойовики ІДІЛ грають поза правилами та поза звичною для Європи логікою, європейська поліція вимушена дотримуватися правил “мирного часу”. Обшук? За ордером. Прослуховування? І воно з проблемами.

Презумпція невинуватості, повага до приватного життя, зрештою, толерантність – ті цінності, які плекаються і відрізняють Європу в кращий бік від “решти світу” – не дають змоги взяти на озброєння ізраїльський варіант захисту від смертників.

Тимчасовий особливий режим, впроваджений через теракти, дасть спецслужбам частину важелів, але не всі.

Поліція європейських країн не може визначати потенційного терориста за ознакою національності чи віросповідання. “Потенційних терористів”, проти яких немає доказів, не вийде обмежувати в працевлаштуванні чи в доступі до соціальних об’єктів.

І навіть особливі заходи безпеки – рамки металошукачів, які невдовзі (якщо не зараз, то після наступного теракту) точно з’являться в людних місцях – часом викликатимуть обурення європейських мешканців.

Але подітися нікуди. Європі доведеться усвідомити: час змінився, реальність змінилася разом з ним.

 Щоби здолати терористичну загрозу, Євросоюзу також доведеться змінитися.

Можливо – навіть точково змінити своє ставлення до цінностей та прав людини.

Навіть якщо нині ця думка видається вкрай крамольною.

http://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/03/22/7046610/