Показати президента звичайною людиною, а не «королем» чи «босом нації» — завдання непросте. Адже армія прес-секретарів та помічників завжди піклуватиметься, щоб керманич виглядав «по-президентськи».

Але у штатного фотографа Білого дому все одно є шанс зловити момент справжнього життя першої особи, який запам’ятається значно більше, ніж численні офіціозні протокольні світлини, переконана Сьюзан Біддл. Вона фотокореспондентка The Washington Post, у минулому — фотографиня Білого дому.

Біддл працювала з двома американськими президентами — Рональдом Рейганом (1981 — 1989) та Джорджем Бушем-старшим (1989 — 1993).

Громадському.Світ вона розповіла про будні в Білому домі, життя на колесах, секрет успіху світлин Обами та проблеми із фотоіміджем Трампа. Далі — пряма мова Сьюзан Біддл.

Перший день у Білому домі

Податися на вакансію штатного фотографа мені запропонували знайомі. Цікавим був сам відбір. Окрім стандартної процедури, перевіряли люди з ФБР, щоб зрозуміти, чи можна мені довіряти. Навіть дзвонили до знайомих і питали щось на кшталт: «Як думаєте, її можна купити? У неї є проблеми з грошима?». 

Було не дуже приємно. Утім, я вирішила взятися за цю роботу. Думала, попрацюю рік з президентом Рейганом, а потім повернуся до журналістики.

Але склалося так, що я провела в Білому домі п’ять років.
Перший робочий день був наприкінці грудня 1987-го. Того вечора відбувалася Різдвяна зустріч. Піт Суза, фотограф Рейгана (а потім Обами), запросив мене, щоб я подивилася, як усе відбувається. Їхали на місце кортежем, у кожного — спеціально визначене сидіння, куди треба було повернутися в кінці. Коли приїхали, а зустріч проводилася у великому музеї, помітила балкон згори. Я забігла туди й почала фотографувати дійство.

Потім Рейган вийшов із зали. Я пропустила відправлення кортежу, бо не знала, що все відбуватиметься так швидко. Але зрештою розібралася, що робити. Коли ми повернулися, Піт Суза сказав: «Президенте Рейган, знайомтеся, це — Сьюзан Біддл, ваша фотографиня». Він поглянув на мене і відповів з типовою для нього інтонацією: «Ну, як ся маєте?».Це було смішно.

Люди думають, що фотографи Білого дому стоять позаду. Я завжди намагалася виходити вперед і вимагати більшого. Журналістський досвід підказує, що ти мусиш бігти до потрібної позиції, щоб зловити найкращий кадр.

Президент США Рональд Рейган Фото: Сьюзан Біддл (надані Громадському авторкою фото)

«Як у Білому домі можуть бути комарі?!»

Коли вперше потрапляєш у Білий дім, думаєш «Боже мій! Я в Білому домі!». Одного разу я була в Овальному кабінеті і до приміщення залетів комар. Я подумала: «Що?! Як тут можуть бути комарі?! Це ж, чорт забирай, Білий дім! Білий дім, в якому все ідеально, де немає пилу по кутках». Робота там шалено захоплює, але від надлишку емоцій дуже втомлюєшся морально.

У Білому домі було троє фотографів. Ми мали специфічний графік, три зміни: ранкова, середня і пізня. Тобто, ти маєш бути в Білому домі о сьомій ранку і фотографувати до обіду. Знімаєш усі події, що відбуваються рано-вранці. Брифінг з нацбезпеки, важливі зустрічі, розмови тощо. І так упродовж місяця.

Наступного місяця переходиш на середню зміну. Приходиш о 10 годині та залишаєшся до 18-ої. Відтак — пізня зміна, тобто на третій місяць ти залишаєшся на вечерю чи будь-які вечірні або нічні зустрічі. А потім все спочатку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Боротьба з медіа, пародії на телебаченні та Гітлер — чим запам’ятався речник Трампа Шон Спайсер

Також ми постійно носили пейджери — ніяких мобільних телефонів. Ти мусив тримати пейджер поруч завжди, навіть після роботи. Я клала його біля подушки, коли засинала, про всяк випадок.

Мені ніколи не забороняли щось фотографувати. Але інколи просили залишити зустріч. Президент Джордж Буш-старший був дуже чутливим до секретності, часто в таких випадках казав: «Окей, Сьюзан, ти вже історія». Це означало, що я мусила залишити приміщення. Але мені ніколи нічого прямо не забороняли.

Одного разу прес-секретар захотів опублікувати одну з фотографій президента Буша. Я вибрала світлину, яка, на мій погляд, була дуже справжньою: у президента розкуйовджене волосся, він сидить у спальні й схвильовано говорить телефоном з Горбачовим, якого заблокували на дачі у Криму. Коли прес-секретар побачив світлину, він спитав: «Чому не зачесали президентові волосся?».

Інша історія. Бушу стало зле під час візиту до Японії. Під час офіційного вечірнього прийому його знудило просто під стіл. Мій колега, що фотографував увечері, не встиг зреагувати та зробити знімок. Пізніше він зізнався, що був дуже радий, що не зробив цього. І я б теж не хотіла.

Утім, я була переконана, що маю показувати президентів у будь-яких ситуаціях — демонструвати, ким вони були насправді. Це важливо для історії та для людей. У прес-офісах натомість переймаються, щоб президент виглядав «по-президентськи». Я на це не зважала.

Життя на колесах і рутина

Спочатку я отримувала величезне задоволення від подорожей та відряджень. Коли прийшла в Білий дім, знала, що Рейган планує візит до Москви. Я з нетерпінням чекала на це та думала: «Боже, я ж ніколи не була в Росії. Це має бути неймовірна поїздка!».

І вона справді була такою. Хоча раніше ми вже літали з президентом за кордон — у Бельгію та Мексику — і здійснили багато поїздок по Америці, подорож до Росії стала чимось особливим.

Утім, з часом закордонні поїздки починаєш сприймати, як обов’язок, який просто мусиш виконувати. Відрядження дуже виснажують. Вони, як правило, короткі: за цей час навіть не встигаєш побачити місто.

Мені подобалося спостерігати за тим, як працює уряд. Я була наче муха на стіні кабінету. Чула, які рішення обговорюються, останні жарти за вечерею. У такі неформальні моменти могла залишатись непомітною на фоні, скільки захочу.

Пізніше знову таки почала втомлювати рутина. Нема різниці, де ти — доводиться фотографувати те саме знову і знову. В Овальному кабінеті перед тобою двоє чоловіків і два крісла. У Китаї — перед тобою все ще двоє чоловіків і два крісла.

Я хотіла відійти від цього й повернутися в журналістику, розповідати більше історій. Та, попри це, я б не проміняла свої роки у Білому домі ні на що. Вони були надзвичайно захопливими.

«Дружина Рейгана вимагала, щоб я носила сукні»

Рейгана я знала лише рік. Він був дуже милим, комунікабельним і смішним. Щочетверга обідав разом з віце-президентом. Вони їли у крихітній кімнатці поруч з Овальним кабінетом, де стояв такий само мініатюрний стіл. Одного разу для того, щоб сфотографувати їх обох з хорошого ракурсу, я встала на коліна. Рейган глянув на мене, доброзичливо усміхнувся і сказав: «Сьюзан, не обов’язково перед нами вклякати. Реверансу було б цілком достатньо».

Рейган був дуже відкритим і легким у спілкуванні, на відміну від дружини. Вона поводилася офіційно, холодно і завжди трималася відсторонено від фотографів. А ще наполягала, щоб я завжди носила сукні, а мені, як фотографині, це було геть незручно.

Буш-старший також був чудовим. Він завжди говорив про родину і про те, наскільки вона важлива. Це створювало відчуття сім’ї, якої я на той час не мала, — наскільки це було можливо.

Гадаю, мені дуже пощастило працювати в той час. Обоє — Рейган і Буш — були чудовими, теплими людьми. Я чула від інших, що з Джиммі Картером, наприклад, було важко працювати. З Біллом Клінтоном теж інколи виникали труднощі.

Фото: Сьюзан Біддл (надані Громадському авторкою фото)

«Іноді думаєш, що президенти мають імунітет від проблем — це неправда»

Мені було легше працювати з Бушем. Можливо, тому, що я знала його краще і працювала з ним довше. Рейган був актором, його знімали усе життя, тому не приділяв мені так багато уваги. Він говорив зі мною у своїй власній манері.

Після того, як Буш-старший програв вибори в 1992 році і у президентському кріслі опинився Клінтон, я почала публікувати світлини, які робила під час роботи. Люди дивувалися: «Ой, він такий людяний! Він так любив сім’ю! Якби ми бачили ці фотографії раніше, ми б проголосували за нього, а не Клінтона».

Джордж Буш-старший був значно людянішим, аніж це усвідомлювали американці. На жаль, цього розуміння великою мірою не було через те, що прес-офіс хотів, аби він виглядав строго і солідно — «по-президентськи».

Я ж намагалася показати в Буші людину. Однак уважаю, що не змогла навіть близько підібратися до того, що зробив Піт Суза з Обамою. Він мав неймовірну довіру і доступ. Піт показав президента Сполучених Штатів так, як це не змогла зробити свого часу я. Але, менше з тим, я намагалася.

Я зрозуміла, що президенти набагато ближчі, ніж здаються. Дехто вважає, що вони мають імунітет від усіх земних проблем, які мають інші. Але це не так. Президенти — такі самі люди, як і ми.

Обама не соромився бути собою, Трамп хоче виглядати «королем»

Піт Суза — блискучий фотограф. Він працював на Рейгана, тож знав, що це за робота. Перш ніж почати працювати з Обамою, Суза довго говорив з ним. Він сказав: «Я не братимусь за роботу, якщо не матиму повного доступу до Вас. Я хочу зробити це саме в такий спосіб і ніяк інакше».Після роздумів Обама погодився. Повний доступ і став секретом успіху Піта.

Я знайома також із фотографом Трампа — Шейлою Крейґхед. Коли вона вступала на посаду, я сказала: «Ти маєш застовпити свою територію з самого початку. Ти маєш упевнитися, що Трамп розумітиме, що твоя робота — це документувати президентство». Вона подякувала за пораду. Але з того, що я нині бачу, вона не зуміла втілити її у життя.

На всіх світлинах Трамп сидить за столом в Овальному кабінеті або на нараді з міністрами. Він завжди позує, на фото немає душі та природних моментів. Нинішній президент США не звик поводитись невимушено перед камерами. Одна зі світлин Піта, яка мені дуже подобається, — та, на якій Обама нахилився, щоб маленький хлопчик погладив його по голові. Обама не соромився бути собою.

Інша справа з Трампом. Він переймається лише про те, щоб фотографи робили кадри, на яких він добре виглядатиме. Трамп хоче поставати на фотографіях дуже офіційно і по-президентськи — так, як він собі це уявляє. Він хоче бути величним королем замість того, щоб показати людський бік.

Натомість, Меланія виглядає милою і турботливою жінкою, вона дуже піклується про сина. Якщо Трамп обрав таку жінку, то, можливо, насправді він кращий, ніж показує себе. Але, на жаль, ми не бачимо лаштунків.

У Білому домі мене питали, чи я зацікавлена працювати в команді Трампа. Я сказала — ні. Здебільшого тому, що я вже це робила. Нині хочу займатись іншим. Жорсткий графік тепер не для мене, хочу проводити час із сім’єю. Але відмовилась і через Трампа також.

Розмовляв Остап Яриш

 

«Чому не зачесали президентові волосся?» — інтерв’ю з фотографом Білого дому