Мабуть кожен із нас опинявся у такій ситуації, коли, дивлячись на людину, яка позіхає, і собі відкривав рот. Вчені довели, що близько половини дорослих людей хочуть позіхати після того, як хтось інший позіхає через універсальне явище, зване як “заразливість позіхання”. Позіхаючи, ми рефлекторно насичуємо кров у нашому організмі необхідною кількістю кисню, оновлюємо кисень в легенях, а також знімаємо втому та стрес.
На сьогоднішній день існує багато теорій щодо заразливості позіхання, адже це питання цікавить людство з давніх-давен. Цікаво, що сам процес позіхання триває в середньому 6 секунд із середньою повторюваністю кожні 68 секунд. На думку англійського вченого Малькома Уєллера заразливість позіхання пов’язана із еволюцією людини, де зівання було ознакою для тварин, що пора повертатись на нічліг. Філядельфійський вчений Рональд Беннингер теж погоджується із цією теорією, додаючи, що наші предки за допомогою позіхання синхронізували свій відпочинок і активність. Також був проведений експеримент серед студентів, який полягав у тому, що вони проягом однакового періоду часу дивились відео, на якому люди позіхають. В результаті було зроблено висновок, що позіхали лише студенти, які мали найбільшу здатність співпереживати ближньому. Магнітно-резонасна томографія показала, що у цих студентів спостеріагалась висока активність в областях мозку, відповідальних за здатність співпереживати. Тому дослідження показали, що перегляд фотографій або відеозаписів позіхання можуть спровокувати заразливість позіхання.
Дослідниками із Дюкського університету встановлено, що заразливість позіхання може зменшуватися із віком людей. Люди, які страждають аутизмом або шизофренією не піддаються заразливості позіхання, те ж саме відноситься і до дітей у віці до чотирьох років. Вчені довели, що “заразливості позіхання” піддаються люди, шимпанзе і деякі види мавп, а всі інші тварини, навіть риби, позіхають, не усвідомлюючи цього.Також цікавим є той факт, що, коли на людину дивляться незнайомі їй люди, то позіхати вона не стане.
Comments