Виступом саме Девіда Перріша розпочинається перший в Україні Форум креативної економіки. Містер Перріш – бізнес-консультант і спеціаліст із креативної економіки – проведе в Україні майже тиждень.Він презентуватиме український переклад своєї книги “Футболки і костюми”, виступатиме на конференціях і даватиме інтерв’ю.
Девід каже, що він не дуже розуміється на пристрасті й емоціях, що сприймається як кокетування з вуст людини, що займається креативною економікою.
Ми намагалися не ставити незручних питань у перший вечір Девіда в Києві, втім спробували розібратися, як представник британської богеми, що засуджував бізнес і капіталістів з Волл-стріт, пройшов шлях через MBA до бізнес-консультування представників творчих індустрій.
Давайте одразу визначимо поняття. Як ви розмежовуєте концепцію творчого бізнесу та креативної економіки?
Це розмежування можна звести до різниці між мікро- та макроекономікою. Я працюю переважно з індивідуальними оранізаціями в креативних індустріях у Великобританії та в усьому світі. Креативна економіка кожної країни є поєднанням економічної активності всіх креативних індустрій.
Чи можна побудутувати креативний бізнес у країні, яка досі не має інфраструктури, необхідної для розвитку креативних індустрій?
Важливо розуміти, що кожна країна, включно з Україною, вже має креативні індустрії – навіть якщо цей термін не використовується для їх позначення.
Власне, термін “креативні індустрії” об’єднує окремі бізнеси у різноманітних творчих галузях – дизайн, музика, видавнича справа, архітектура, кіно та відео, хендмейд, візуальні та перформативні мистецтва, мода, телебачення та радіо, реклама, література та комп’ютерні ігри.
Варто розуміти, що креативна економіка включає різні сфери і організації, що перебувають на різному рівні успіху – від потужних корпорацій, що займаються комп’ютерними іграми, до маленьких сквотів із комерційно неуспішними на перший погляд художниками.
Безумовно, Україна має вже чималу кількість організацій, що діють в усіх цих сферах. Різниця між Україною та Великобританією в тім, що у Великобританії ми це вже називаємо “креативні індустрії”, підтримуємо їхній розвиток і добре їх піаримо, але це (поки що) не так в Україні.
 |
| Девід Перріш, усі фото: Юлія Беба |
Ви працювали у сфері креативних індустрій у багатьох місцях, включно з Москвою. Які б ви могли зазначити недоліки для розвитку креативного бізнесу на пост-радянській території?
Як і в Україні, в Москві та в Росії загалом є підприємства в усіх згаданих креативних секторах. З недоліків креативних індустрій на пост-радянських територіях – передовсім, незвичність і новизна культури підприємництва взагалі.
У Великобританії та США абсолютно протилежна ситуація. Там підприємництво є доступним, зрозумілим та звичним для більшості людей. Іншими словами, в США і Великобританії бути діловою людиною круто. Можливо, це ще не зовсім так на пост-радянських територіях.
По-друге, у Великобританії уряд визнає важливість творчих галузей в економіці. Наскільки я розумію, в пост-радянських країнах інша ситуація.
А чи можна виокремити фактори, що сприяють розвитку креативної економіки у країнах у період активних трансформацій?
Очевидно, що в індустріальному періоді економіки основний акцент робився на промисловому виробицтві. Культура ж сприймалась як щось другорядне, менш значуще. Так само зрозуміло, що керівництво країни завжди зацікавлене у тому, що можна підрахувати як конкретний прибуток.
Однак річ у тім, що сьогодні світ змінюється, промислове виробництво відходить у минуле. І ми повинні знайти нові шляхи для розвитку економіки країн, для створення нових робочих місць. Це те, що відбувається у Великобританії в останні двадцять років.
Наприклад, Ліверпуль був великим індустріальним центром, втім зараз, завдяки туризму і креативним індустріям, він залишається на хвилі, хоч його індустріальне минуле вже не спрацьовує.
В Україні та інших пострадянських країнах існує величезна кількість творчих талантів. Це насправді дає фантастичні можливості. Якщо ми зможемо об’єднати творчу пристрасть із бізнес-мисленням, ця формула дасть чудовий результат.
Саме цю ідею я і вкладаю у вираз “футболки та костюми” і саме про це і веде мову моя книга (‘T-Shirts and Suits: A Guide to the Business of Creativity”), щойно перекладена в Україні.
 |
| Обкладинка книги “T-Shirts and Suits: A Guide to the Business of Creativity” |
Однією з проблем України є несучасність владної системи, точніше старий спосіб мислення людей, що перебувають у цій системі. Як ви вважаєте, чи можливо переконати владу у вигідності та важливості креативної економіки? Чи простіше почекати, поки до влади прийдуть люди, що мислять сучасно?
Я думаю, що нове покоління рано чи пізно визріє. Ми спостерігаємо поступове зростання впливу людей 21-го століття, котрі усвідомлюють важливість креативних індустрій.
Проте, досі при владі дійсно залишаються люди зі старим трибом мислення. Тому умовна фраза про те, що культура є важливою – не є надто очевидною, ми не можемо її просто транслювати представникам влади. Важливо все перекласти на мову цифр і реального прибутку.
Розумнішим підходом буде пояснити, що розвиток креативних індустрій дозволяє людям заробити більше грошей, і, відповідно, сплатити більше податків. Що сотні мікро-бізнесів, які вже існують, за належної підтримки можуть розвинутися у потужну силу і принести суттєвий прибуток.
Прогресивний світ рухається у новому напрямку, і це нова бізнесова реальність, до якої ми маємо пристосовуватись.
З іншого боку, ситуація в Україні склалася таким чином, що творчі люди переважно звикли до того, що вони мають бути бідними. Як подолати такий стереотип?
Навіть у Великобританії, є люди, можемо назвати їх “богемою”, що обирають бути бідними. Точніше, вони переконані, що лише бідний художник може займатися чистим мистецтвом. І як тільки хтось із такого середовища раптом починає заробляти гроші, його одразу критикують за те, що він продає себе.
Я вважаю, що це хибна установка, навіть пастка у сприйнятті – розмежовувати чисте мистецтво і комерційну успішність. І частина моєї роботи полягає саме у тому, щоб подолати це розмежування, пояснити, що можна бути одночасно і комерційно успішним, і вільним у своїй творчості.
 |
Чи відрізняється розуміння креативних індустрій у різних країнах? Які помилки чи негативний досвід слід врахувати в Україні?
Певною мірою, це питання класифікації та визначення. Наприклад, у США є Голлівуд і Дісней. У Великобританії вони були би включені до “креативних індустрій”. Однак у США термін “креативні індустрії” особливо не використовується. Його радше вживають на позначення дуже маленьких організацій, що займаються “мистецтвом і ремеслами”.
Таким чином, узагальнюючи, навіть сам термін в різних країнах означає різні речі. У деяких скандинавських країнах, наприклад, воліють використовувати термін “галузі, що стосуються досвіду” і включають до них туризм.
Стосовно помилок, у Великобританії є міністерство, що відповідає за креативні індустрії, але воно входить до “Департаменту з культури, медіа і спорту”, що вже означає, що творчі індустрії стосуються, передовсім, культури, а не бізнесу. Бо окремо існує також департамент уряду, що займається бізнесом та інноваціями.
Я думаю, помилка криється якраз у такому підході, коли креативні індустрії сприймаються переважно крізь призму культури, а не з точки зору бізнесу.
 |
А чи можна запозичити успішну схему, яка вже десь спрацювала і використати її в нових умовах? Чи для кожної конкретної країни потрібно розробляти спеціальну формулу?
Я багато мандрував світом, і часто чую наступне: “О, у вас у Великобританії креативні індустрії так добре розвинені! Навчіть і нас як це робити!” Але, хоч я і пишаюся тим, що я британець, утім, можу запевнити, що у нас все не ідеально з креативною економікою. Хоча, безумовно, ми вміємо її чудово піарити.
Моя основна ідея полягає у тому, що можна навчитися загальним принципам, але далі їх треба коригувати з огляду на локальні обставини.
Наприклад, у Колумбії мене запитали, чи маємо ми розвивати усі 14 напрямків креативної економіки як це робиться у Британії? Моя відповідь: звісно, ні.
У Британії ми свідомо не включаємо до цього переліку гастрономію, оскільки британці, м’яко кажучи, не є добрими кухарями. Але для французів це той пункт, з якого варто починати.
Тому кожній країні варто починати з її конкретних цілей та завдань, і, очевидно, з тих умов, котрі є характерними для конкретної території, людей, влади, історії та інших факторів, що формують локальний ланшафт.
В Україні майже немає творчих хабів чи кластерів, або творчих індустрій. Як ви вважаєте, чому? Які умови мають бути забезпечені для запуску цього процесу?
Безумовно, кластери є важливими. У цьому питанні влада – і місцева, і національна – може допомогти. У Великобританії та інших країнах міста визнають, що креативні індустрії є реальними підприємствами, які створюють робочі місця, стимулюють економіку і сплачують податки. Тому вони хочуть допомагати їм розвиватися, радше, з економічних причин, аніж із культурних.
Так бізнес-центри та інші умови для виникнення офісів і студій робляться доступними для малого бізнесу, часто в занедбаних промислових приміщеннях. Наприклад, порожня бавовняна фабрика може стати бізнес-центром для 100 креативних мікро-бізнесів, як це сталося в Ліверпулі.
 |
Як Ви особисто дійшли висновку, що реалізовувати творчі підходи в економіці важливо?
Як не дивно, я працював у царині “креативних індустрій” і “креативної економіки” навіть тоді, коли ці визначення ще не були винайдені! Коли я почав працювати у книжковому магазині, то мав довге волосся і бороду, можна сказати, я належав до богеми, у певному сенсі. Якби мені на той момент сказали, що я стану бізнесменом, я би розсміявся.
Моя позиція полягала у тому, що бізнес – це щось, пов’язане з жадібністю, із продаванням своєї душі дияволу. Я теж знаходився у пастці цього хибного розподілу мистецтва та грошей.
Однак поступово зайнявся і книговиданням, і книжковим маркетингом, і дистрибуцією. В певний момент я зрозумів, що мені необхідні нові знання про те, як правильно вести справи. Я вступив до бізнес-школи, щоб дізнатися про бізнес – на той момент мені було 35 років.
Я зрозумів, що фінанси, маркетинг, управління людьми – це лише інструменти для досягнення своєї мети. А використання бізнес-інструментів не обов’язково роблять з людини бізнесмена, капіталіста із Волл-стріт або мафіозі.
Після MBA я вирішив допомогти творчим людям стати кращими у бізнесі, зрозумів, наскільки важливо було допомогти їм заробити гроші для себе і розвинути власний бізнес.
У глобальнішому масштабі це допомогло створити робочі місця і, певною мірою, регенерувати економіку.
Якою є роль мистецтва для бізнесу? Яким чином воно може бути корисним для підприємців? І чи може ваш підхід бути застосований у економіці країни в цілому?
Так, безумовно. Мистецтво може бути бізнесом. А підприємства можуть використовувати творчий потенціал. Лишень існує деяка складність у використанні слів “мистецтво” і “творчість”. Я говорив про це у своєму виступі на TEDx у Наполі. Пропоную використовувати два різних слова для творчості: a-Creativity and i-Creativity (http://www.davidparrish.com/a-creativity-i-creativity/).
Це так само стосується й економіки країни в цілому. Мій підхід можна застосувати у два способи. По-перше, як я вже казав, завдяки поєднанню творчості з бізнесом може зростати економіка – через виникнення нових напрямків бізнесу і створення робочих місць у сфері “креативної економіки”.
Інший аспект – і-Творчість – можна використати, щоб допомогти всім вже чинним підприємствам перетворитись на більш інноваційні та творчі в кожному бізнес-секторі.
Одна з ваших ідей – спів-куренція (Co-opetition) – перетворення конкурентів у партнерів. Для яких систем це працює, і як фінансово вигідно чи не вигідно це може бути для бізнесу?
Слово “Со-opetition” являє собою гібрид слів “співпраця” і “конкуренція”. У деяких конкретних обставинах наші конкуренти також можуть стати нашими партнерами. Звичайно, це не завжди спрацьовує.
Однак якщо ви відкриті до нового і можете дивитися творчо на нові можливості для бізнесу, тоді це може бути прибутковим.
Загалом, інновації – життєво важливі для кожної сфери людської діяльності: для промисловості, освіти, транспорту, сільського господарства та інших. Це добре і для бізнесу, і для суспільства, коли ми можемо винаходити нові, ефективніші способи ведення справ. Безумовно, Україна не є винятком з цього правила.
The Author
Comments