Двомовність – рідкісне явище. Було визначено, що більше половини населення світу є двомовним, тобто живе, спілкуючись двома чи більше мовами. Білінгвізм можна знайти в усіх куточках світу, на всіх суспільних рівнях, у всіх вікових групах. Навіть у країнах, де переважає одномовне населення, відсоток білінгвів є високим. Наприклад, вважається, що в США живе біля 50 мільйонів двомовних людей.

Білінгви оволодівають своїми двома (чи більше) мовами в дитинстві. Білінгвом можна стати в дитинстві, але також в юності та зрілому віці. До речі, багато дорослих стають двомовними через те, що переїжджають з однієї країни (чи регіону) до іншої та вимушені вивчати другу мову. З часом вони можуть стати такими ж двомовними, як і діти, які оволодівають мовами в ранні роки (за винятком вимови корінного мовця). Загалом, люди стають двомовними через те, що життя вимагає використання двох або більше мов.

Білінгви однаково добре володіють обома мовами. Двомовні люди знають свої мови на тому рівні, який їм потрібен. У деяких білінгвів переважає знання однієї мови, інші не знають, як читати та писати однією зі своїх мов, треті мають лише поверхневе знання однієї з мов, і, нарешті, дуже незначна частина однаково вільно володіє обома мовами. Важливо розуміти, що двомовні люди дуже різні, як і одномовні.

Коли справжні білінгви говорять однієї зі своїх мов, то не мають акценту. Наявність чи відсутність правильної вимови не робить вас більш чи менш двомовними. Акцент залежить від того, коли ви вивчили мову.

Білінгви – природжені перекладачі. Хоча двомовні люди можуть перекладати прості речі з однієї мови на іншу, вони часто стикаються з труднощами у спеціальних царинах. При цьому в інших людей реакція завжди приблизно така: “Але ж я думав, що ти двомовний!” Насправді білінгви вживають свої мови в різних ситуаціях, з різними людьми, в різних сферах життя (це називається принципом доповнення). Якщо тільки вони не вивчали свої мови формально (наприклад, в школі) або були навчені на перекладача, вони часто не володіють перекладацькими еквівалентами з другої мови.

Змішання мов у двомовних – це ознака лінощів. Змішання мов, таке як перехід з однієї мови на іншу та запозичення, є доволі розповсюдженою практикою серед білінгвів, які спілкуються з іншими білінгвами. При двомовному спілкуванні доступними є словники двох мов, і їх використання є довільним. Багато виразів та слів краще виражаються тією чи іншою мовою; змішування дозволяє використовувати необхідні, не звертаючись до перекладу, який може банально не відповідати тому, що потрібно сказати. При цьому в інших ситуаціях білінгви знають, що вони не можуть змішувати свої мови (наприклад, під час спілкування з одномовними співбесідниками), і тоді вони використовують одну мову.

Двомовні люди є представниками двох культур. Хоча багато білінгвів також є бікультурними (тобто вони взаємодіють з двома культурами та поєднують аспекти кожної), чимало інших є монокультурними, як, наприклад, жителі німецькомовної частини Швейцарії, які часто в юності вивчають три – чотири мови. Отже, людина може бути двомовною, не будучи бікультурною, так само як може бути і представником двох культур, знаючи лише одну мову (наприклад, британці, які мешкають в Сполучених Штатах).

Двомовні люди висловлюють емоції своєю першою мовою. Деякі білінгви виростають, вивчаючи дві мови одночасно, а відтак не мають першої мови, якою могли б виражати свої емоції. І для більшості двомовних людей, які оволоділи своїми мовами послідовно – спочатку однією мовою, а декілька років потому – іншою, картина також не є однозначною. Емоції та двомовність створюють дуже складну і дуже особисту реальність, яка не має встановлених законів.

У дітей двомовність шкодить процесу засвоєння мови. Цей міф був дуже популярним в середині XX сторіччя. З того часу було проведено чимало досліджень, які показали, що двомовність не заважає дітям опановувати  мови. При цьому варто брати до уваги, що через те, що двомовні діти мають стикатися в спілкуванні з двома чи більше мовами, вони в деяких аспектах дещо відрізняються від одномовних дітей, проте певно не в плані засвоєння  мови.

Мова, якою спілкуються вдома, негативно впливатиме на засвоєння іншої мови в школі. Насправді домашня мова може використовуватись в якості лінгвістичної бази для засвоєння особливостей іншої мови. Вона також дає дітям відому мову, якою можна спілкуватись (з батьками, вихователями, і, можливо, вчителями) в процесі вивчення іншої.

Якщо батьки хочуть, щоб дитина виросла двомовною, вони мають використовувати підхід “одна людина – одна мова”. Існує багато шляхів забезпечити те, аби дитина зростала двомовною: вихователь 1 розмовляє однією мовою, а вихователь 2 – іншою; одна мова використовується вдома, а інша – поза домом; дитина опановує свою другу мову в школі, тощо. Проте головним фактором є НЕОБХІДНІСТЬ. Дитина має зрозуміти, головним чином підсвідомо, що в повсякденному житті їй потрібні дві мови. Це те місце, де принцип “одна людина – одна мова” часто зазнає невдачі, позаяк дитина швидко розуміє, що слабша мова (часто – мова меншини) насправді не потрібна (вихователі або члени родини часто один з одним спілкуються іншою, більш сильною мовою, то навіщо підтримувати слабшу мову?). Кращий підхід полягає в тому, щоб, якщо можливо, вся родина використовувала вдома слабшу мову, щоб підвищити її вплив на дитину та окреслити “головну територію” цієї мови.

http://chumova.com/myths-about-bilingualism.html