За словами головного дитячого імунолога Києва Федора Лапія, антивакцинальний рух в Україні бере свій початок ще в Радянському Союзі. У ті часи в роботу санітарної епідеміологічної служби, яка займалася вакцинацією, практично не втручалися педіатри та інфекціоністи. Календар щеплень та вакцин складали епідеміологи. Через це сформувалася плеяда клініцистів, які не вивчали питання вакцинації. Тож між епідеміологами та населенням «існувала прірва», каже Федір Лапій. Спеціаліст каже: тому й сучасні українські педіатри подекуди не розуміють, як важливо пояснити батькам необхідність імунізації.

Натомість характер сучасного антивакцинального руху в Україні неоднорідний.  За власною, неофіційною класифікацією головного дитячого імунолога міста Києва Федора Лапія  «антивакцинувальників» можна розділити на кілька  на кілька категорій.

«Наприклад, так звані «романтичні телепні» – готові підтримувати певні ідеї на кшталт «вакцинація потрібна фармакологічним компаніям, вони на вас заробляють гроші, потрібно боротися з вакцинацією, бо це є зло», – каже імунолог. Водночас додає: якщо з такими людьми вести роз’яснювальну роботу, вони долучаються до тих, хто вакцинацію підтримує.

Серед людей, які виступають із закликами про те, що вакцинація – це погано, Лапій називає й тих, хто володіє достатньою харизмою для поширення ідей, зокрема проти вакцинації. За його словами, так вони заробляють собі популярність на антивакцинальних ідеях. Проти вакцинації виступають і деякі прихильники нетрадиційної медицини та релігійні спільноти, каже лікар.

Економічна вигода антивакцинальної істерії в медіа

Серед тих, хто заробляє собі «бали» на темі вакцинації, імунолог бачить політиків та деякі засоби масової інформації. За його словами, великою проблемою залишаються економічні інтереси у питанні вакцинації, коли дехто втрачає свої прибутки при зміні правил гри.

«На сьогоднішній день Україна за новою процедурою придбала вакцини бельгійського виробника проти кору, свинки та краснухи у кількості 277 тисяч доз по ціні 3,5 долари за кожну. Раніше ту саму вакцину такого самого виробника Україна, в рамках законодавства, купувала за ціною 9 доларів за дозу. Наша потреба в цій вакцині складає від мільйона до мільйона двісті в рік. Можете порахувати, скільки втратять ті бізнесмени, політики, коли ми говоримо про зміну правил закупівлі – звичайно, вони будуть долучатися до питання дискредитації процесу закупівлі та тих, хто намагається змінити систему», – каже Федір Лапій.

Про те, що будь-яка медіа-кампанія завжди пов’язана з фармацевтичним лобі, каже й член правління «Центру протидії корупції» Олександра Устинова. За її словами, минулорічна кампанія з дискредитації вакцини проти поліомієліту теж була невипадковою.

«Будь-яка кампанія комусь вигідна. Одна або дві мами ніколи цього не зроблять, за цим завжди хтось має стояти. Почалося все з «Медичного контролю», який написав про заморожену-розморожену вакцину. Всі виступили – МОЗ, ЮНІСЕФ, ВООЗ сюди привезли – цю вакцину можна заморожувати-розморожувати. Але сумнів уже посіяли. Я чесно скажу: тільки-но побачила інформацію про заморожену-розморожену вакцину, я сказала, що будуть «померлі діти», – зазначає Олександра Устинова.

В Україні низький рівень довіри населення до вакцинації

В Україні за час незалежності було декілька відомих медіа-кампаній, пов’язаних із якістю вакцини. Дитячий лікар Євген Комаровськийзгадує антивакцинальну кампанію 1998 року, пов’язану зі щепленням проти кашлюку, дифтерії та правцю (АКДП).

«Тоді вакцинація проти дифтерії впала з 98% до 85%. Цього вистачило для страшної епідемії, яка особисто мені коштувала сім років життя, які я провів у дифтерійному відділі, щодня бачачи помираючих дітей. Тоді було вакциновано всього 85%», – зауважує Євген Комаровський.Проблема існує й понині, тільки рівень охоплення вакцинацією АКДС складає менше 50%.

Олександра Устинова згадує й історію 2008 року. Саме тоді 17-річний Антон Тищенко у Краматорську помер нібито через вакцину від кору й краснухи, яку ЮНІСЕФ поставив в Україну як гуманітарну допомогу. Пізніше міжнародні експерти ВООЗ спростували цю інформацію.

«Після цього скандалу в нас на 20% впала вакцинація. Батьки почали сумніватися, й не було сильних лікарів, які б казали: люди, це все маячня», – зауважує Олександра Устинова.

Так само під час спалаху поліомієліту в Україні були дуже поширені публікації, в яких йшлось про буцімто неналежну якість вакцини, та й інші варіанти дезінформації. У мережі поширювали міфи про вакцинацію проти поліомієліту. Наприклад, що інактивована поліовакцина (ІПВ) спричиняє захворювання на поліомієліт або ж що оральна поліовакцина (ОПВ) буцімто містить збудники ВІЛ та інші.
Ірина з Черкас каже: свою чотирирічну дочку Ілону вакцинувати не хоче, бо не довіряє вакцині від поліомієліту. Жінка побоялася, що вона була «переморожена».

«Поки я не бачу необхідності щеплювати свою дитину від поліомієліту. Не факт, що в нас взагалі була епідемія поліомієліту – це ще теж під великим питанням. Була інформація, що начебто у Закарпатті і не було поліомієліту як такого. Що у тих діток, які мали такі симптоми, виявився не поліомієліт», – каже жінка.

За словами Євгена Комаровського, недовіра до вакцинації буде тривати, доки українці не почують від перших осіб у державі їхнє ставлення до цього питання. Лікар вважає, що політики не зацікавлені в тому, аби вголос говорити про вакцинацію. Як приклад він наводить виборчі кампанії політиків.

«Коли ви йшли на вибори, ви чули слово «щеплення» хоча б від одного кандидата у президенти? Ми чули про війну, про газ, про гроші, про те, у кого заберемо й кому віддаємо, яким богам молитися, якою мовою розмовляти. А не про дітей, про вакцину, про захист, про те, що у 21 столітті люди вимолюють гроші на лікування дитини в центрі Європи», – каже Євген Комаровський.

Закупівля вакцин у міжнародних організацій

Спеціалісти кажуть, що у майбутньому знову слід чекати інформаційних атак щодо дискредитації препаратів. Переважно тих, які будуть закуплені через міжнародні організації. Олександра Устинова зауважує: посіяти паніку в батьків щодо якості вакцини дуже просто завдяки медіа. Проте, окрім низького охоплення вакцинацією, постає й інша проблема.

«Через те, що Україна постійно [фігурує – ред.] в цих медійних скандалах… Треба розуміти, що цикл виробництва вакцини – 18-24 місяці. Всі нормальні країни замовляють на два роки вперед. А в нас Україна постійно намагається стрибнути на потяг, який іде, в останній вагон. Через це у нас постійна нестача вакцин. Тому що «вигрібаємо» втричі дорожче», – каже вона.

За її словами, після скандалів щодо якості вакцин деяких виробників умовляли заходити на український ринок.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/27784761.html