Творча майстерня “Аґрафка“ – це Андрій Лесів та Романа Романишин, двоє ілюстраторів і письменників, які вже майже десятиліття гідно репрезентують Україну у світі.

Перемога (двічі) на книжковому ярмарку в Болоньї, відзнака Міжнародного бієнале ілюстрації в Братиславі “ВІВ 2011”, видання книг у Південній Кореї, Франції, Аргентині, Словенії, Словаччині, Польщі, театральна постановка за мотивами книг їхнього авторства…

На травневому “Книжковому Арсеналі” Лесів і Романишин представили нову книгу – “Голосно, тихо, пошепки“.

За їхнім визначенням, це книга “про слух, звук і тишу, про голос і мовчання, про звуки, які ми чуємо і яких не чуємо. Про те як важливо слухати і чути один одного. Як спілкуються люди, які не чують і якими важливими в нашому житті є звук і тиша”.

Ми поговорили із творчим тандемом про їхні найновіші проекти, а також про стан справ на книжковому ринку України.

– У нас все почалося не для того, щоб заробляти гроші – це почалося як пристрасть, що переросла у власну справу.– Є безліч варіантів, щоб почати заробляти на власному таланті. Чому книги?

Ми почали працювати з книжками ще під час навчання в академії мистецтв, цілком випадково. Проте робота з виданнями виявилася для нас дуже близькою.

Це був еволюційний вибір: ми працювали і вже процесі зрозуміли, що книжки – це саме той матеріал, те медіа, яке ми шукали.

Ми обоє живемо в одному ментальному просторі, бачимо куди рухатися і розуміємося без слів. Ми формувалися разом і від початку працювали як команда.

2003 року знайомий попросив нас терміново зробити дизайн обкладинки для видавництва “Літопис” і врешті результатом усі були задоволені. З того часу ми працюємо над створенням різних книжок.

– Аґрафка – це полонізм, слово звичне для Галичини, означає “англійська шпилька”.– Для тих людей, які не вміють користуватись гуглом – що таке Аґрафка?

Чому вона? Для нас дуже важливо було підібрати назву, аби вона, по-перше, добре сприймалася різними мовами – в ній мало бути багато голосних, щоб різні люди могли без труднощів її вимовити.

Там мали бути наші улюблені літери, і водночас слово мало бути локальним, аби відбити культурний ланшафт – показати, що ми звідси. Плюс, аґрафка заколювалась від вроків на щастя, тобто наша назва ще і оберіг для нас.

Казка “Ріпка” з ілюстраціями студії.

– Які для вас були улюблені книжки в дитинстві?

Андрій: З українських книжок – ілюстровані книги Володимира Голозубова. В основномуі всі улюблені виходили у видавництві “Веселка”. Також можна згадати проект “12 місяців”. З письменників одна з найулюбленіших – Астрід Ліндгрен.

Романа: Мій тато – графік, завжди цікавився ілюстрованими виданнями. Тож батькам вдавалося знаходити чеські, литовські, естонські книги, хоча це було досить складно в тодішніх умовах.

Я виростала на доволі нетипових книжках навіть на сьогоднішній день, до створення яких були залучені провідні художники-ілюстратори. Це книги зі складними, дуже часто сюрреалістичними образами, де важливу роль відіграє візуальна мова.

З українських проектів можна згадати журнал “Соняшник”. Це був вибух нової естетики,  яскравих  ідей, в цьому проекті був чудовий симбіоз сучасної літератури для дітей та ілюстрації.

В наших обох родинах був культ книжки, батьки дбали про родинні бібліотеки. Книга була невід’ємним елементом нашого оточення, нас не треба було привчати до читання чи привчати любити книжку, це був нормальний стан речей.

– Але журналу “Соняшник” вже нема – що читаєте зараз?

– Ми багато читаємо, і пов’язано це також з роботою. Ми читаємо усе, що оформлюємо, можемо по кілька разів підступатися до тексту, щоб зрозуміти його “полотно”. Читаємо різними мовами: українською, англійською, польською. Віддаємо перевагу сучасній художній літературі.

Умовний топ-5 книг? Складно, бо таких дуже багато.

Знаковими для нас є Джонатан Сафран Фоер і його “Extremely Loud & Incredibly Close” і зараз читаємо його найновішу книгу “Here I am”; Ольга Токарчук “Книги Якова”, Юнас Гассен Хемірі “Монтекор: унікальний тигр”.

А з-поміж ілюстрованих видань маємо згадати Моріса Сендака “Там, де живуть диковиська”. Це якщо говорити про класику, перевірену часом.

І серед авторів книжок-картинок нашими улюбленими є Івона Хмелєвска, польська ілюстраторка і авторка, яка найбільше видається в Південній Кореї, і Петер Сіс – в нього так само візуальні книжки, де однаково важливі тексти та ілюстрації.

Окрім цього ми щиро захоплюємося корейськими та іранськими книжками, їхньою неймовірною візуальною культурою та стрункістю ідей.

Книга від “Аґрафка” “Зірки і макові зернята”

– Ви назвали улюблених авторів і всі вони не українці. А чи є у нас в країні така каста ілюстраторів, що може скласти вам гідну конкуренцію?

– На сьогодні книжковий ринок в Україні має страшенно багато незаповнених ніш і кожен, хто активно працює, може знайти свою. Є дуже багато роботи, щоб напрацювати, наситити ринок.

У нас є дуже хороші ілюстратори і дуже багато проектів, над якими необхідно працювати: ілюстрований нон-фікшн, графічний роман, перевидання класики, арт-буки, книжки-картинки, все не перелічити. Але робота має бути постійною та системною.

Навіть якщо проаналізувати Болонський книжковий ярмарок, глянути на категорії, на які подаються видавці – то в Україні просто ще немає книжок, щоб всі ті категорії заповнити.

“П’ятикнижжя” Грицька Чубая в оформленні “Аґрафка”

– Було б зрозуміло, якби ви мали успіх в країнах, що мають величезну діаспору. Але ви видавалися в Південній Кореї, у Франції, Словаччині, Китаї, Словенії – як можна пояснити популярність ваших книжок там?

– Звичайно, багато дверей відкривається після нагороди в Болоньї, тому що весь світ має посилену увагу до цього ярмарку та нагороджених книг.

З іншого боку, ми намагаємося створювати концептуальні проекти, які були б цікаві не лише в Україні чи діаспорі. Хочемо робити книжки, які є універсальними, які є цікавими різним культурам.

Оформлення поезії польської авторки Данути Вавілов

– В інтерв’ю за 2013 рік ви сказали, що вам подобаються дитячі книги на серйозні теми – життя і смерть, історія, традиції, людські стосунки. Тоді ви зауважили, що таких книг в Україні нема. Щось змінилося?

– З’явилося кілька книжок-картинок, де піднімається питання самотності, війни, смерті. Поки їх все ж замало, але вони вже присутні. Наш книжковий ринок рухається і розвивається швидше, ніж ми сподівалися, він насичується і попереду ще багато добрих речей.

Оформлення поезії польської авторки Данути Вавілов

– Важко писати для дітей?

– Ми не знаємо, чи пишемо для дітей. Є, напевно, певні відмінності у стилі, але ми не сприймаємо дітей, як особливий підвид людей.

Це повноцінні особистості, тому з ними спілкуємося тими самими словами, як і з дорослими. І вони їх розуміють.

Проте ми все ж намагаємося працювати з книжками для родинного читання-розглядання, коли книжка об’єднує маленьких і дорослих читачів.

Книга “Війна, що змінила Рондо” від Лесіва та Романишин перекладена багатьма мовами

– Ви кажете, що діти вас розуміють. Але ж є у вас і речі більш глибинні, як-от книга про митрополита Андрея Шептицького – тож як саме зробити так, щоб таку роботу зрозуміли і без зайвих запитань сприйняли?

– Це питання, чи важливо і чи можливо, щоб проект сприйняли всі. Шептицього чи Франка теж не усі розуміли, в них були опоненти і люди, що не поділяли їхні погляди.

Серія про великих українців, започаткована “Видавництвом Старого Лева”, є дуже важливою, проте ці проекти вимагають певного рівня підготовленості читача.

У процесі роботи над ними ми як ілюстратори дуже заглиблюємося в тему і у цей лаконічний формат намагаємося втиснути багато інформації, уникаючи при цьому стереотипів, що вже так набили оскому.

“Шептицький від А до Я” з ілюстраціями студії

Але певну кількість фактів ми можемо подавати завуальовано, натяками – і дуже цікаво, чи читач зможе їх знайти.

Для нас головною незмінною умовою є якість: і в подачі матеріалу, і в візуальній мові. Якість – це константа.

Ми сподіваємося, що книги, над якими ми працюємо, будуть актуальними і потрібними. Намагаємося дивитися ширше, відчувати коливання нових ідей і мислити в інший спосіб.

“Шептицький від А до Я” з ілюстраціями студії

– Важко взагалі побачити твір і зобразити його?

– Якщо ми працюємо з текстом, то вже на етапі прочитання намагаємось зрозуміти, чи відчуваємо цей текст, концепцію. Без цього розуміння і відчуття працювати далі не вдасться.

Також важливий етап дослідження. Навіть неважлива на перший погляд інформація про проект може прорости якоюсь несподіваною ідеєю. Всі ці відчуття, фрагменти, факти, ескізи складаються в одне ціле, і згодом ми розуміємо, як має виглядати майбутня книжка.

Це як вчити мову, а в нашому випадку мову візуальну – спочатку вчимо літери, потім складаємо їх в слова, а далі починаємо грамотно говорити.

Перше видання “Рукавички”, проілюстрованої “Аґрафка”

– Мені здається, що якби хтось у 2010 році підійшов до видавництва з такою неформатною, як ваші, роботою, і сказав би: “давайте разом зробимо отаку штуку”, то на нього дуже дивно би подивилися…

– Ми це знаємо, тому що ми підходили і на нас саме так і дивилися. Наш перший проект – “Рукавичка”. Нам тоді відмовили усі видавці, до яких ми зверталися, тому ми видали його за власний кошт.

Ті сто примірників через інтернет розійшлися серед людей, і один потрапив до видавництва “Богдан”, яке згодом видало “Рукавичку” накладом.

Треба розуміти, що книжковий ринок тоді і зараз – це дві різні речі, дві різні країни. Наскільки великі зміни відбулися за ці сім років, просто тектонічні!

“Рукавичка” від “Аґрафка”

– Які саме?

– По-перше, видавці починають виходити за межі особистого комфорту, почали брати участь у міжнародних книжкових ярмарках.

Але важливо їздити і розуміти свою роль у цьому великому процесі, вчитися і аналізувати. Треба постійно прагнути вдосконалення, але розуміти, які наші переваги.

Також зникло слово “неформат”. Не знаємо, як там на радіо, ТБ, але, принаймні, в розмовах про книжки воно зникло, це дуже тішить.

Читач, як споживач, став вимогливішим, це страшенно мотивує. Видавці багато зусиль присвячують маркетингу, адже на сьогодні видати книжку – замало, потрібна промоція і активна робота з читачем.

Оформлення збірки віршів Маріанни Кіяновської “373”

Також з’являються нові видавництва. Дуже позитивним сигналом є поява малих видавництв. Зазвичай саме малі видавці є трендсеттерами і генераторами нових ідей.

Дуже тішить, що з’являється розуміння важливості авторських прав.

Кілька років тому ми були на піврічному стажуванні в Польщі, де книжковий ринок і культура книжки дуже розвинені. Тоді здавалося, що між нашими країнами в цьому плані прірва.

Тепер бачимо, як розвивається українська книжка: це зростання якості, професіоналізму і якоїсь тверезої оцінки того, ким ми є і куди нам рухатись.

Оформлення збірки віршів Маріанни Кіяновської “373”

– Ви кажете, що в 2010 році ви їздили в Польщу на стипендію міністра культури. У нас таких можливостей від влади поки що нема. Чи може ви відчуваєте, що політика держави змінюється в кращу сторону?

– Підтримки держави поки не відчутно, більшість хорошого в культурі відбувається на паралельній колії.

Але великою перемогою стосовно репрезентації України за кордоном є національний стенд на Міжнародному книжковому ярмарку у Франкфурті. Є розуміння, що це важливо, сподіваємося, що це буде вже щорічна практика.

З’явився Інститут книги, це однозначно важлива інституція. Тепер цікаво, як він практично буде діяти і працювати.

Ілюстрації для видання роману Д. Г. Лоуренса “Коханець леді Чаттерлей”

Ілюстрації для видання роману Д. Г. Лоуренса “Коханець леді Чаттерлей”

– Ви казали, що їздити книжковими ярмарками – це ваша робота. До минулорічного Франкфурта Україну представляли лише поодинокі видавництва. Чому інші боялися їхати?

– Для того, щоб такі поїздка і участь виправдалися, і фінансово теж, треба докласти багато зусиль.

Мало привезти книжки, поставити їх на стенді і нерухомо чекати, щоб щось відбувалося. Потрібно активно спілкуватися, знайомитися і рухатися.

Зазвичай в усі чотири дні ярмарку у видавців та агентів зустрічі розписані мало не щопівгодини. Про дати усіх перемовин та зустрічей домовляються за кілька місяців до ярмарку.

Тому важливо ефективно використати цей час. І це має бути системна робота щороку, бо тільки так можливо зав’язати міцну співпрацю. Поїхати лише раз недостатньо.

Сторінки з книги “Франко від А до Я”

– Українці у Франкфурті-2016 гнули свої лінію?

– Це був добрий початок. Бачимо, що багато висновків зроблено щодо того, як рухатися далі, як працювати з національним стендом. Це робота, яка не робиться за один раз.

Початок дуже достойний, треба просто далі працювати. Франкфуртський ярмарок для держави має мати подібне значення до Олімпійських ігор – присутність держави там є обов’язковою і престижною, досягнення і медалі – дуже бажані.

Для нас все ж ближчою за форматом є книжковий ярмарок у Болоньї – більш нішевий майданчик, де збираються творчі люди, де ми можемо поспілкуватися із собі подібними.

Сторінки з книги “Франко від А до Я”

– Ви починали як суто ілюстратори, продовжуєте вже і письменниками. Писати важче?

– Це дуже схоже. Ми постійно мислимо і текстами, і зображеннями – це природно.

Можна порівняти з принципом окулярів: колись дивилися через одне скельце – скельце візуальне, а тепер з’явилося друге скельце, що дивиться через призму тексту, і з’явилася інша чіткість бачення.

Це дає більший інструментарій того, що ми можемо робити, чого можемо досягнути.

– Про що б ще ви хотіли б написати?

– Зараз нас цікавлять межові проекти. Нам подобаються такі гібридні речі, хочемо задіювати різні медіа – і книжки, і театр, і кіно. Цікавить якесь інше сприйняття світу і інші погляди на звичні речі.

Наприклад, в нашій новій книзі нас цікавить, як спілкуються люди, які не чують, і інші речі, на які в повсякденному житті не звертаєш уваги.

Хотіли б зробити комікс, маємо багато ідей. Все попереду.

Сторінки збірки поезій Олени Гусейнової “Супергерої”

– Якщо дивитися на сучасну молодь, на сучасних видавців, які тенденції в книжковому ринку України можна очікувати в найближчі, принаймні, п’ять років?

– П’ять років – це дуже багато, особливо в наших умовах, де є певний сумбур і непередбачуваність.

Напевно буде розвиток нон-фікшну, буде заповнення ніш української літератури (ми, наприклад, чекаємо хорошого детективу від українського автора) і перевидання класики.

Будуть нові форми презентацій і, напевно, з’явиться якийсь великий роман-лонгрід від українського автора. Можливості і технології поліграфії вдосконаляться, тому візуальна книга матиме ще більше можливостей для розвитку.

Обкладинка для книги Клер Кіґан в перекладі Івана Непокори

– Може політика не підходить під контекст розмови, але в хаосі різних поглядів та заяв, цікава і ваша думка – чи потрібно було забороняти російську книгу?

– Це логічно, що в своїй країні пріоритетом ми хочемо бачити якісну українську книжку. І не бачити на полицях книгарень видань з провокативним змістом з держави-агресора.

Крім того, йдеться про зміну законодавства про ввезення російських книг, а не про цілковиту заборону. Тут не буде спалювання книжок, як у відомому романі Бредбері.

Вже певний час після заборони минув, і українські видавці, здається, почали більше рухатися і чутися впевненіше. Це – потрібна шокова терапія.

Найновіша книга Лесіва і Романишин

– Нещодавно в польському ляльковому театрі “Teatr Lalki i Aktora “Kubuś” w Kielcach” відбулася прем’єра постановки за мотивами вашої книги “Війна, що змінила Рондо”. Розкажіть, як ваша праця змогла знайти вхід на театральну сцену.

– Це було для нас приємною несподіванкою. Ця постановка – ініціатива режисерки, яка довго виношувала цю ідею. Вона ознайомилася з книжкою ще до її публікації в Польщі, бо цікавилася Україною, і тоді виникла ідея театральної постановки.

Театр “Kubuś” дуже відомий в Польщі, займається театральними адаптаціями відомих літературних творів, часто в своїх постановках піднімає важливі соціальні теми, має серйозний репертуар.

Ми в захваті, що саме вони взялися за створення спектаклю. Це – театральна адаптація, про яку ми мріяли: сучасна, переосмислена, інтерактивна, без пафосу. Чудова режисура, сценографія, костюми.

Зараз з’являється багато рецензій, і всі вони позитивні. Хтось зауважив, що саму книжку можна прочитати за десять хвилин, проте її сили достатньо, щоб зробити серйозну театральну постановку на годину.

Сторінки пізнавальної книжки-картинки “Голосно, тихо, пошепки”

– Театр у вашому активі вже є – думаєте про кіно?

– Так, дуже-дуже давно ми посилаємо сигнали в космос. Також було б цікаво попрацювати з музикантами, з музичним відео. Поки що маємо плани на наші паперові книжки, а інші речі будуть додаватися.

– Що для вас означає слово “ілюстрація”? Напевно ж це не просто про малюночки?

– Ілюстрація – це ще одна мова, мова візуальна, це додаткова лінза в оптиці для сприйняття світу. Це спосіб розповісти історію або помовчати. Ілюстрація не є обслуговуючим елементом до тексту, проте вона з ним корелює.

Сторінки пізнавальної книжки-картинки “Голосно, тихо, пошепки”

Микита Гладченко

Розмовляв Микита Гладченко

Ілюстратори майстерні “Аґрафка”: У розмовах про книжки зникло слово “неформат”