Першими монетами, якими користувалися наші предки, були грецькі монети, що поширювалися на україн­ських землях Північного Причорномор’я з IV ст. до н. е.  І ст. н.е. на території України з’являються монети Рим­ської імперії. На той час вони використовувалися для на­громадження багатства й виготовлення прикрас. Більшість римських монет потрапляла в наші землі в результаті тор­говельних операцій в обмін на продукти місцевого вироб­ництва. Поширення римських монет у Подністров’ї, Прикарпатті, Поділлі, правобережжі Дніпра, південній Волині свідчить про тривалі економічні зв’язки і жваві торговельні відносини з іноземними купцями.У III ст. н.е. у зв’язку з політичною й економічною кри­зою Римської держави такі зв’язки перервалися. Однак в обігу залишилися римські монети, а з V-VII ст. і до кінця X ст. з’являються візантійські й арабські монети.

Виявлення скарбів арабських монет на території України свідчить, що головною артерією східної торгівлі Київської Русі був шлях Дніпром і Дінцем через чернігів­ські, сумські, харківські землі. Торговельний шлях, який пов’язував Русь із Заходом, проходив по територіях сучас­них Івано-Франківської та Закарпатської областей.

В останній чверті X ст. розпочинається карбування найдавніших українських монет — златників і срібляни­ків — у часи правління Володимира Святославича (978-1015 pp.)- На лицьовому боці монет було зображено КНЯЗЯ Володимира на троні і тризуб — родовий знак Рюриковичів. Златник Володимира Великого мав вагу 4,4 г, срібляник — від 1,73 до 4,68 г.

На той час у Київській Русі функціонувала і так звана кунна система грошей. Куною наші предки називали рим­ський денарій (від coin, лат. cunens — кований). Інші іно­земні монети, які наші предки називали ногата, рєзана, векша, розглядалися як різні частини куни. Існують й інші пояснення цього терміна.

Тогочасні іноземні мандрівники розповідали також про хутряно-шкіряний характер кунних грошей. Один арабсь­кий дірхем дорівнював одній шкурці куниці, його почали називати куною. Перський учений Ахмет Турський у праці «Дива творіння» (1160 р.) пише: «І в руських шкіряні гроші — шкірки білок і шкірки без хутра з передніми та задніми лапками й кігтями».

Від кінця XI ст. з’являється грошоволічильне поняття гривня, якому відповідали певні злитки срібла або так звані монетні гривні. Гривня від XII ст. стає основним еле­ментом грошової системи Київської Русі.

Термін «гривна» спочатку був пов’язаний з нашийним обручем — жіночою прикрасою із дорогоцінного металу. Пізніше він набуває нового значення — еквівалента певної ваги срібла. З’являється срібна гривня (вагою 204,7 г). Так назва «гривна» перетворилася на назву «гривня».

Срібні і золоті гривні були головним платіжним засобом до XIII ст. У XIII ст. з’явились карбованці — срібні злитки, удвічі легші за гривню.

У другій половині XIV ст. відновлюється карбування монет у Львові та Києві. У грошовому обігу (до XVII ст.) пе­ребували галицькі монети, львівські півгроші, київські мо­нети, празькі гроші, литовські динари, польські гроші, а також дукати і талери — золоті й срібні монети, які відігравали роль своєрідних світових грошей епохи серед­ньовіччя.

У XVII ст., за свідченнями деяких дослідників, Богдан Хмельницький, прагнучи до запровадження самостійної фінансової політики, випустив власну монету як одну з основних ознак державності. Він намагався тим самим урегулювати грошовий обіг в Україні: уніфікувати ціни й податки, позбутись засилля іноземних монет. У 1658 р. гетьманом Іваном Виговським (а також Іваном Мазепою — у свій час) було здійснено ще спроби запровадити власну грошову систему в Україні. Пізніше, обраний у 1665 р. гетьманом Правобережної України П. Дорошенко організу­вав карбівню у м. Лисянці на Вінниччині, де за копією польських срібних монет випускалися півтораки.Із середини XVIII ст. на території України, яка опини­лася у складі Російської імперії, поширилися російські срібні й мідні монети. Цим Петро І після Полтавської битви прагнув довести всім, що автономію України ліквідовано. Було введено десяткову монетну систему: рубль, гривеник, копійка, хоча до 30-х років XVIII ст. в обігу на українських землях були польські й західноєвропейські монети. З по­чатку XIX ст. відбулась повна заміна всіх іноземних монет російськими, що ускладнило товарно-грошові відносини України з іноземними державами.

На території України, що перебувала у складі Австро-Угорської імперії, в обігу були австрійські крони, на яких, крім інших назв, була вказана й українська назва — «коро­на» — і більше нічого.

У 1917 p., відразу після проголошення Української На­родної Республіки, у Берліні було віддруковано, а потім і введено в обіг паперові гривні (малюнок внизу). В революційне лихоліття друкувалися й регіональні гроші — в Донбасі, на Полтавщині, Харківщині. Навіть Нестор Махно нама­гався друкувати свої гроші.

У Радянському Союзі, до якого входила Українська PCP, діяли тільки загальносоюзні гроші.

На тих територіях України, які належали до складу інших держав, побутували гроші тих держав.

Під час німецької окупації України у м. Рівному діяв німецький банк «Україна», який випускав марки — гроші для місцевого вжитку, на яких було тільки одне українське слово «Україна», тобто назва щойно згаданого банку.

У 1996 p., майже через 850 років після запровадження гривні у Київській Русі, в Україні було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню. Стаття 99 Кон­ституції України визначає: «Грошовою одиницею України є гривня ».