Президент знову анонсував запуск безвізового режиму “за кілька тижнів”. Казав це уже не раз. Як рухається цей процес?

– Не бачу відхилень від раніше озвученого графіка. Рішення має прийняти Європейський парламент і Рада Європейського союзу. Там зараз канікули. Вони тривають 6 тижнів. В Раді ЄС потрібна підтримка більшості країн, які представляють дві третини населення Євросоюзу. Ми виконали всі зобов’язання, тому розраховуємо на позитивне рішення.

Процес затримали у червні. Країни ЄС були стурбовані хвилями міграції біженців.

Тобто, проблема не в Україні. Якось можемо прискорити процес?

– Це питання місяця-півтора. Не знаю, коли призначать засідання Ради ЄС із розгляду нашого питання. Тому, поки що конкретики в датах немає. Але переконана – цієї осені маємо всі підстави розраховувати на виконання зобов’язань західними партнерами.

Більшість українців не мають грошей подорожувати за кордон. Що нам дає безвізовий режим?

– У нас складна соціально-економічна ситуація. Але багато студентів мандрують Європою економно. Цьогоріч українці вийшли на перше місце за кількістю відпочивальників у Туреччині. Туди можемо їздити без віз. Частина цих людей також захочуть побачити Європу.

Крім подорожей, це дасть можливість налагоджувати ділові контакти.

Перебувати у країнах безвізу можна буде не більш як 180 днів на рік – за наявності біометричного паспорта. Це – обов’язкова умова. Власники звичайних закордонних паспортів мають зробити біометричні.

Безвізовий режим не дає можливості працювати в країнах ЄС.

Ми територіально на межі двох світів – цивілізованого й імперського. Здатні самі вистояти?

– Ми можемо дати самі відсіч ворогу. Але жертв тоді було б більше.

Країни-партнери нам допомагають. Насамперед, політичною підтримкою. Допомагають економічно, а також є військова підтримка. Не безпосередньо летальною зброєю, але дають оборонну. Прилади нічного бачення, радіолокаційні станції, антирадарні установки, обмундирування. Також допомагають тренувати вояків Збройних сил, готувати нові сили для спецоперацій.

Перед від’їздом посол США Джеффрі Пайєтт сказав, що транш МВФ Україні не потрібен. А летальну зброю можемо виробляти самі. Але допомога нам необхідна. Що маємо зробити для її отримання?

– Ми не можемо бути стовідсотково задоволені з того, що отримуємо. Треба продовжувати роботу з партнерами. Конгрес США підтримує надання Україні летальної зброї. Та адміністрація президента Обами була не готова пройти весь цей шлях, щоб дати нам зброю.

Це питання їхньої внутрішньої дискусії. Маємо далі працювати в політичному полі.

Хто цим має займатися? Президент? Прем’єр?

– Усі. Кожен на своєму рівні. Треба, щоб народні депутати забули про політичні розбіжності. І з точки зору захисту держави говорили одноголосно. Тоді країна буде об’єднана, як 2008 року у Грузії під час нападу Росії. Не було різниці між опозицією і владою. Всі стали на один бік.

Іноді мені здається, що деякі політичні сили розслабилися. І забули – в нас триває війна. А вони грають у політичні ігри. Не просто ігри, а ігрища. У такий спосіб руйнують країну зсередини.

Євросоюз переживає не найкращі часи. Якою є ймовірність його розпаду? На що може перетворитися?

– Дуже багато викликів перед Євросоюзом зараз. Brexit – не найбільша з проблем. Ще є міграційна криза. Популізм, що набирає обертів. Це показало голосування в Нідерландах.

Євросоюз зробив дуже багато – зважаючи на виклики, що були. Він мав би вийти сильнішим із кризи. Зараз у розхитуванні ситуації там не останню роль грає Російська Федерація.

Що можемо запропонувати ЄС?

– Це величезний ринок. Працюємо над тим, щоб спростити нашим виробникам вихід туди. Буде система чітких правил, сертифікація продукції. У найближчі місяці запрацюють кілька проектів для малого і середнього бізнесу, що хоче постачати продукцію у ЄС. Вже є успішні приклади. Я була здивована – у Європі є бренди, що асоціюються з Україною.

Мінські домовленості зайшли у глухий кут. Однак нам кажуть – їх треба виконувати. Водночас Росія і сепаратисти постійно порушують їх. Це, щонайменше, несправедливо.

– Дуже тяжко говорити про справедливість, коли перебуваєш під агресією. Мінські домовленості були вимушеним компромісом. На той момент дали нам можливість зменшити катастрофічну кількість втрат.

Домовлятися з Росією надзвичайно складно. Ті, хто закликають до зміни форматів, мають відчувати свою відповідальність. Хотіла б бачити, у який спосіб вони примусять Росію підписати іншу домовленість.

Промовистими були переговори президента Порошенка на саміті НАТО в Варшаві – з керівниками Франції, Німеччини, США, Великої Британії, Італії. Всі вони ще раз наголосили – насамперед слід виконати безпекову частину Мінських домовленостей.

Тобто, розглядають різні сценарії?

– Маємо виконувати свою частину домовленостей. Тільки правдива позиція може дати нам подальшу підтримку й тиск на Російську Федерацію. Зараз Україна виконує зобов’язання. В цьому – наша сильна сторона. Маємо це розуміти. В іншому випадку – втратимо довіру партнерів. Тоді лишимося сам на сам з агресором.

Інше питання – не можемо перейти до виконання політичної частини зобов’язань. Бо та сторона не відвела важкого озброєння, немає доступу моніторингової місії ОБСЄ до всієї окупованої території. Подекуди її не пускають навіть до всієї лінії розмежування. Не кажучи вже про вихід на кордон, про гуманітарний аспект обміну незаконно утримуваних громадян України на тимчасово окупованих територіях й українських полонених у Росії.

Ми досі не розірвали дипломатичних відносин із Росією.

– Їх потрібно було розривати після анексії Криму. Дискусія про це через два з половиною роки – контрпродуктивна і шкідлива. З різних причин. Назву одну: поки що не бачили, щоб Росія симетрично відповідала на ту чи іншу дію.

У вас не складається враження, що ми програємо Росії інформаційну війну?

– Безумовно, програємо. Але весь світ виявився неготовим до цієї війни. Рік тому ЄС вирішив сформувати платформу для протидії цій гібридній агресії. У НАТО створили центр із протидії таким загрозам. Кожна країна визначає додаткові завдання для себе. І Україна – серед них. Різниця в тому, що ми стали на перших рубежах.

Не скрізь призначено наших послів. Частина з них виконує обов’язки. На скільки ефективно використовуємо цей ресурс?

– Є ефективні посольства. Є, на жаль, менш успішні. Мабуть, є резерв. Це повноваження Міністерства закордонних справ і президента – призначати послів. Сподіваюся, людей на вакансії швидко знайдуть.

Про можливе зняття санкцій із Росії говорять у Франції, були заяви італійських депутатів. Це – інформаційна війна чи європейці втомилися від економічних втрат?

– Це не тільки інформаційна війна. Це – війна грошей. Їх дають різним політичним силам і неурядовим організаціям у Європі. Ще є намагання загравати з громадянами на тлі майбутніх виборів у Німеччині та Франції. Це вже внутрішньо-політична боротьба. Так прагнуть сподобатися тій чи іншій частині електорату.

Обсяг економічних втрат від накладених на Росію санкцій і санкцій у відповідь – перебільшений. Наприклад, на червень, коли парламент Франції приймав відповідне рішення, країна втратила 0,05 відсотка ВВП.

Протягом 25 років ми зробили недостатньо, щоб нас добре знали у Франції, Німеччині чи Сербії. А РФ, як Російська імперія, була присутня там протягом століть. На жаль чи на щастя, але Радянський Союз асоціюється з Росією.

Ми, українці, тільки з’являємося в Європі. І нам тяжко визирати з-під російської шапки. Москва успішно приватизувала нашу історію. Запитайте у француза: Київська Русь – це що? Ми знаємо, що це – Україна. Що в той момент Росії і Москви й близько не було. Але росіяни спромоглися укріпити міф, що Київська Русь – це зародок російської держави.

Це – робота не на рік.

Україна здатна з часом претендувати на лідерство у Східній Європі? Чи розраховувати на щось більше?

– Із часу незалежності постійно говорили, що можемо стати регіональним лідером. Йшлося про різні конструкції: Східну й Центральну Європи, країни Східного партнерства (ініціатива за участі України, Молдови, Білорусі, Грузії, Вірменії та Азербайджану і ЄС.). Був період, коли з нас брали приклад і молдовани, і грузини.

Йшлося і про посилення взаємодії щодо Балто-Чорноморської співпраці. Багато хто вважав, що Україна спроможна грати там першу скрипку. Тепер про це говорити складно. Зараз завдання – бути сильною країною. Країною, рівною з усіма партнерами. Тому варто думати не про лідерство, а про зміцнення своєї спроможності.