«В київському готелі наші паспорти одразу відібрали і зберігали їх до від’їзду. СРСР тоді вже розвалився, але свободи було ще небагато», – пригадує свою першу поїздку до України Ілейн Паланс. Друга й остання дружина відомого голлівудського актора, який мав українське коріння, нині живе на ранчо в штаті Техас, але часто мріє про те, щоб приїхати до України ще раз і влаштувати там виставку картин її коханого Джека.
Про це вона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Українській службі «Голосу Америки», а ще зізналася, що уважно стежить за подіями з його Батьківщини, адже любов до раніше чужої для неї землі передалася їй від Джека, якого родичі називали простіше – Володею Палагнюком.
Ми познайомилися в Лондоні в 1978-му році. Я працювала на американських авіалініях і в той день у мене якраз була перезміна. Джек зупинився в тому самому готелі, що і я. Коли я виписувалася, він саме був у холі. Пам’ятаю, як озирнулася і побачила його, а він зловив мій погляд й – радісно підморгнув… Ми швидко знайшли спільну мову. Зрозуміли, що обоє любимо коней і обоє живемо на ранчо. Ми говорили і говорили, й в решті-решт – вирішили поснідати разом. І тоді – уявіть – одна з моїх подружок дала йому мій телефон.
Джек подзвонив не одразу. Я відправилася в Даллас, а він полетів до Нью-Йорка. Але десь за п’ять днів у телефонній трубці пролунав його голос. Він продовжував дзвонити десь шість тижнів. Тоді здається ми зрозуміли, що це і є любов і що це початок стосунків назавжди. Боже, який він мав характер! Він був дуже цікавим. Він розповідав мені багато про свою маму та українську їжу, яку вона готувала. Особливо про її вареники. Також він казав, що і сам гарно готує. Це було так давно (сміється – авт.)… мені дуже хотілося з ним зустрітися. Він просив, щоб я провідала його у Каліфорнії, але на той час він знімався у фільмі.
Джек усім серцем був за Україну
Я сказала, що я не стану бігати між продюсерів й акторів на майданчику, і коли й приїду, то точно не піду на зйомки фільму. Зрештою, приїхала я на два вихідні, а залишилася на 17 днів. За той час сталося стільки всього радісного! В дні, коли він не працював, ми їздили до національного парку «Йосеміті» або на його ранчо. Ми об’їздили усю Північну Каліфорнію. Після цього – він також багато разів приїжджав до мене на моє ранчо поблизу Далласу, а я так само багато разів приїжджала до нього. То був початок нашого спільного життя.
Один із моїх улюблених спогадів – зустріч із його дочкою від першого шлюбу – Голлі. Якось я полетіла до Нью-Йорка, а Джек мав підібрати мене в аеропорту. Дорогою я подзвонила в його будинок на фермі, хотіла повідомити, що скоро буду. На дзвінок відповіла якась жінка і це мене дуже здивувало, адже ніякої жінки там не мало бути. Я запитала її – хто вона. А вона відповіла: «Це Голлі – дочка Джека». Мене це спантеличило: «О Боже мій, Голлі, – сказала я. – Я не можу повірити, що Джек не попередив мене, що ти його саме відвідуєш». На що Голлі мені відповіла: «Думаю, він тримає це в секреті, щоб подивитися: як ти відреагуєш, коли приїдеш й побачиш в хаті іншу жінку.
Ми вирішили, що коли я приїду – поважно вийду з машини, а тоді кинуся до Голлі зі словами – «Привіт Голлі, яка ж це радість побачити тебе знову». А Голлі підійде і скаже – «О, Ілейн! Привіт, гайда в хату!». І ми в обнімку підемо в дім, а Джеку нічого не залишиться, як занести за нами мої валізи. Ми і справді удали, що знали одна одну довго-довго, а Джек сидів із відкритим ротом. Це його дуже розсмішило. Із того дня ми з Голлі дуже-дуже близькі.
Джек усім серцем був за Україну. А оскільки тоді Україна ще не була незалежною державою, йому дуже хотілося, щоб вона об’єдналася, здобула цю незалежність і утримала її. Він розповідав, як Росія присвоїла собі українську історію, українські національні страви. Разом ми ходили на українські фестивалі та вечірки. Ми дивилися на молодь, яка танцювала, їли українську їжу. Джек виголосив багато-багато промов на підтримку України в Нью Джерсі, Пенсильванії та інших штатах.
Тоді Україна ще не була такою вільною, як вона є зараз.
Він світився від щастя, коли випала нагода відправитися в Україну у 90-х. Коли ми приїхали в Київ нас запросили на вечерю з мером міста й політиками. Я зраділа й поцікавилася чи будуть подавати котлети по-київськи. Насправді їх не було в меню, тож котлети по-київськи нікому не подали – нікому, окрім мене. Я була єдиною, хто з’їв котлету по-київськи в той вечір і – то була найкраща котлета по-київськи, яку я коли-небуть їла! Загалом, у той час мандри Україною були дуже цікавими. Звісно ж я знала, що Україна буде дуже сильно відрізнятися від Сполучених Штатів, але деякі речі все одно були несподіваними.
В київському готелі відібрали наші паспорти і зберігали їх до нашого від’їзду. Тоді країна ще не була такою вільною, як вона є зараз. Але що мене тоді найбільше вразило так це – наскільки дружніми й добрими були українці. Вони були дуже простими і гордими.
До Чорнобиля Джек їздив разом із сином, щоб передати медичну допомогу для групи, яка підтримувала дитячий чорнобильський госпіталь. Вони тоді привезли цілий літак медикаментів, інвалідних колясок. Здається це був 1996 рік. Джек завжди, як міг то допомагав Україні, і коли виникла можливість – він вирушав туди. А в ту поїздку він ще й був дуже гордий взяти з собою сина (син Джека Паланса – Кобі – помер раніше за батька у віці 43 років від раку – авт.).
Джек дуже любив своїх дітей. І просто таки обожнював онуків і понад усе він хотів, щоб вони мали успішне й щасливе життя. Думаю, його онуки були дуже-дуже важливими для нього. Донька Джека Брук має одного сина. Його ім’я – Тарквін і він, так само як колись його дід, пробував себе в акторстві (окрім знаменитого дідуся Джека Паланса по маминій лінії, Тарквін також мав знамениту бабусю Елізабет Тейлор по батьковій лінії – авт.). Пробувала себе в кіно й інша онучка Джека від його доньки Голлі – Лілі. Хоч зараз вона більше займається продюсуванням. (Ще один онук Джека Паланса – син Голлі – Спенсер живе у Лондоні, де працює UX дизайнером). Джек був дуже доброю людиною.
Джек надзвичайно сильно любив тварин
Це на вигляд він був грубим велетом, який часами виглядав лиховісно, але всередині він був надзвичайно м’яким. Він мав світлу душу, якщо знаходив пораненого зайця – одразу приносив його в дім і виходжував. Джек надзвичайно сильно любив тварин. У нас були собаки й коти, коні, кози й свині. Всі наші тваринки були дуже-дуже милими, тому що ми справді про них дбали.
Якось Джека запросили на псевдо-український кінофестиваль. Ми отримали величезну кількість дзвінків і представник кінофестивалю запевняв, що то буде український кінофестиваль, і що одним із фільмів покажуть українську картину. Ми вирішили піти. Разом із собою ми взяли брата Джека, його племінників та їхніх дружин, з нами також пішов друг Джека – Пітер Борисів. Нас усіх було дев’ятеро. Але ми швидко зауважили, що розмови на тому фестивалі точилися дуже проросійські. Актор Дастін Гоффман, який туди прийшов, сказав, що його мама була з Києва – «мами-Росії». Пам’ятаю, як я сиділа собі і думала – чекайте хвилинку – Київ знаходиться в Україні – дурний-дурний чоловіче… Далі вони показали частину фільму і то був дуже образливий для українців фільм.
Джек дуже розізлився, а оскільки на тому фестивалі йому ще й хотіли вручити нагороду, Джек не витримав. Він підвівся й сказав: «Знаєте, я думаю, що сталася велика помилка. Я був переконаний, що це буде український фестиваль на підтримку українського кіно, але зараз для мене цілком очевидно, що я не в тій кімнаті. Я не росіянин – я українець. І ми ідемо звідси». Всі дев’ятеро ми підвелися, й покинули кімнату. Якісь люди намагалися його наздогнати й кричали, що він неправильно їх зрозумів, на що Джек відповів – «Ні, я все правильно зрозумів». Коли ми вийшли до мене підійшла репортерка і запитала: «Чому Джек такий сумний?». Я відповіла: «Тому що вони збрехали, коли казали, що це український кінофестиваль. Це не про Україну, це все про Росію». Кореспондентка не вгавала: «Але хіба Україна й Росія це – не одне й те саме?». Тоді Джек озирнувся й дав їй зрозуміти, що їй краще піти.
Одна з картин Джека Паланса: He Wears The Pants
Про це менше знають, але Джек також був художником і поетом. Ви знали про це? Малювання було його пристрастю. Часто до кожного малюнка він також писав вірші. Я хочу їх всіх зібрати. Після нього залишилося багато-багато малюнків. Насправді я мрію, що одного дня проведу виставку його картин в Україні.
The Author
Comments