Микола Скиба
Коли для Старого Світу креативний сектор розглядається більшою мірою в контексті сталості розвитку, то для країн з постколоніальним бекграундом – це передусім чинник трансформації – економіки, культури, соціуму.
Україні, щоби знайти прийнятну модель для розвитку креативного сектора, варто брати географічно й еволюційно ближчі приклади – скажімо, Польщу й Естонію.
КРЕАТИВНІСТЬ БЕЗ МЕЖ, АЛЕ З КОРДОНАМИ
Естонія зачаровує своєю системною послідовністю та відсутністю видимого поспіху. Тут буквально за останні роки здійснено повний перехід на електронне врядування.
акож ухвалено програму “Креативна Естонія”, пріоритети якої полягають у розвитку підприємництва і створення нових робочих місць у креативному секторі, освоєння нових технологій та інтернаціоналізацію.
Зрештою, як може бути інакше у країні творців Skype?
Інтернаціоналізацію Раґнар Сіїл, який тепер є експертом програми ЄС Східного партнерства “Культура і Креативність”, вважає ключовою умовою для креативного бізнесу.
Естонських підприємців до конкуренції на глобальних ринках готують креативні інкубатори у Таллінні та Тарту. Першій спеціалізується на дизайні, моді та ремеслах, другий – на медіапроектах.
За словами керівниці талліннського інкубатора Єви Лемет, менторські програми допомагають креативним стартапами подолати “долину смерті”, (так називається період у розвитку старапів, коли бізнес-процеси вже запущено і вони активно споживають ресурси, а віддачі ще немає), зберегти кошти, нерви і мотивацію та знайти нових партнерів.
Розвиток креативних індустрій у Польщі має довшу історію, хоча й відбувається складніше. Скажімо, креативний інкубатор у Варшаві, на відміну від Таллінна, лише створюється.
Попри те, що Польща відрізняється від України своєю моноетнічністю, наші суспільства об’єднує відчутна роль церкви, традиціоналізм правого спрямування і популізм політиків на тлі рецидивів патерналізму в консервативних прошарках соціуму. Співмірними є територіальні розміри та рівень урбанізації.
Креативна сфера Польщі, за даними національного бюро статистики (а тут, як і у багатьох країнах ЄС, введена система класифікації креативних підприємців), — це понад 145 тисяч організацій і підприємців. Більшість – понад 25 тисяч – зосереджена у Варшаві.
Помітними польськими креативними центрами є також Вроцлав, Ґданськ, Лодзь і Познань. Із регіонів, окрім Великопольського і Мазовецького воєводств, виділяється Силезія.
У країні зроблено ставку на такі напрямки, як промисловий дизайн, фешн-індустрія та розробка ігор науково-технічної спеціалізації (science gaming). Наприклад, відеоігри для реабілітації людей із фунціональними пошкодженнями кінцівок.
Четвертим пріоритетом є культурна сцена, зокрема музеї та багатофункціональні центри. Відповідно, у програмах із розвитку сектора задіяні й Міністерство економіки, і Міністерство культури і національної спадщини, хоча взаємодія між ними, на думку професора Варшавської школи економіки Рафала Каспржака, не завжди добре скоординована.
Упродовж останніх десяти років у Польщі відбувається музейний ренесанс. Звісно, багато в чому завдяки фінансуванню зі структурних фондів ЄС, але якби не було відповідних ініціативних груп, здатних підготувати якісні проектні заявки, ці кошти залишилися б недосяжними.
Центр науки “Коперник” – один із прикладів якісної адвокації громадських ініціатив. Спочатку були “Наукові пікніки”, що збирали сотні тисяч людей на Національному стадіоні у Варшаві. Згодом народився проект окремої інституції.
Нині це простора будівля оригінальної архітектури на березі Вісли, оснащена чотирма сотнями інтерактивних модулів для широкого спектру аудиторій: від тих, хто буквально робить перші кроки в житті, до старшокласників.
“Ласкаво просимо у світ самостійного експериментування“, – розпочинається опис однієї з програм Центру. Свою місію творці інституції бачать у заохоченні людей до пізнання та розуміння світу й уміння взяти на себе відповідальність за нього. Від 2014 року Центр “Коперник” тримає планку близько 1 млн 100 тисяч відвідувачів щороку.
Безумовним фаворитом польської креативної сцени є промисловий і предметний дизайн.
По-перше, для цього є історичний бекграунд: ще 1950 року з ініціативи Ванди Телаковськоїбуло створено Інститут промисловго дизайну (IWP). Також існувала така урядова структура, як Рада Дизайну (на кшталт британської Design Council).
2006 року IWP, переживши капітальний апгрейд, зробив поворот у бік “цифри”. Далі, за підтримки Британської Ради в Польщі, було реалізовано програму Design Your Profit. За період 2010-2013 років пул учасників збільшився від 60 до 550 компаній.
Промисловий дизайн включили до оперативної програми інноваційної економіки на 2007-2013 роки (Operational Programme Innovative Economy 2007-2013 (OP IE). Сектор дістав фінансове підживлення на загальну суму 199 млн євро. Зокрема, лише проект зі створення Центру дизайну в силезькому Замку Чешин залучив інвестицій на 1,7 млн євро з програми PHARE і ще 670 тисяч євро – з національного фонду.
За словами Рафала Каспржака, підтримка має чотири складові: інтернаціоналізація, кластеризація, бізнес-освіта, заохочення креативних старапів.
Інтернаціоналізація, звісно, це вершечок “айсберга” креативної сфери Польщі: йдеться і про підтримку імпорту, і про комунікативні платформи. А сприяння участі локальних виробників у міжнародних торгових ярмарках підтримується ґрантами за рахунок різноманітних урядових програм.
Конкурентоздності польських брендів на глобальних ринках сприяють професійні платформи, як-от, приміром, дизайнерська платформа Tylko, а також кластери на кшталт Замку Чешин у Силезії.
Низка польський інституцій регулярно працює для того, щоби польський дизайн був представлений на провідних міжнародних виставках, зокрема в Лондоні та Копегагені.
2011 року 30 польських дизайнерів із об’єднання “Дизайн у Польщі – Перехід до Сучасності” були представлені в офісі ООН у Женеві з діапазоном продукції від транспорту до іграшок. Проект організували Патентне відомство Республіки Польща спільно зі Світовою організацією інтелектуальної власності (WIPO).
Утім, амбіції польських дизайнерів сягають набагато далі простого визнання. Вони наполягають на необхідності збільшення частки дизайну у вартості продукції, що виробляється у Польщі.
За даними IWP, на сьогодні вона складає лише 0,7 % ВВП. Ціль дизайнерів – вийти бодай на 1 %, аби в подальшому наблизитися до рівня скандинавських країн, де витрати виробників на дизайн сягають близько 4 %.
Успіх польського дизайнера Марчіна Тредера, котрий 2015 року залучив у Кремнієвій долині 5 млн доларів на свій старап IUXPin (застосунок, що дозволяє синхронізувати цифрові й аналогові нотатки), дає іншим гравцям надію на те, що амбіція – класна штука і часом вона реалізується.
Кластерізація, наголошує професор Каспржак, підвищує впізнаваність і договороздатність польських виробників на глобальній арені, спонукає їх діяти більш фахово.
“Цей процес у Польщі дуже часто натикається на взаємну недовіру, яку можна знову-таки подолати завдяки розширенню горизонту бачення і усвідомленню того факту, що у світі триває активна боротьба за людський капітал“, – зауважує експерт.
Інші два компоненти – бізнес-освіта та заохочення стартапів у креативному секторі – покликані покрити максимально широку аудиторію в різних частинах Польщі, залучивши талановиту молодь. Проте, знову ж таки, найкраще це спрацьовує у великих містах.
На додачу до безкоштовних курсів і консультацій щодо відкриття власної справи творчі люди мають шанс отримати ґранти на розвиток креативного проекту, а згодом – вигідні кредити через банки, що беруть участь у відповідних національних програмах.
Суттєву роль у діяльності креативного сектора відіграють муніципалітети. Один зі свіжих прикладів – Інноваційний технопарк у Кракові та Культурний центр “Торгова, 56” у Варшаві.
Останній, націлений на інтеграцію ініціатив, проектів і заходів креативної сцени міста, став частиною програми “Варшава: космічні технології” (WPT).
“Торгова, 56” працюватиме, передусім, як бізнес-інкубатор для креативних стартапів. Важливим аспектом створення Центру є його розташування в районі Прага Північна на правому березі Вісли (за київськими мірками – це такий собі аналог Дарниці чи навіть ДВРЗ). Тут постане комплекс, що включатиме музей Варшавської Праги та кінотеатр Kino Praha.
УСЕ БУДЕ КАЛІФОРНІЯ
Українським містом, де світовий досвід та іноземні інвестиції вже стали частиною локальних практик, є Львів. Це приносить не лише додаткові можливості, а й породжує виклики.
Скажімо, Ілля Кенігштейн, засновник та СЕО “Креативного кварталу”, зауважує, що європейські партнери бачать у його проекті – об’єкт нерухомості, на якому можна заробити через джентрифікацію, американські ж партнери, навпаки, розглядають цей проект як інноваційний хаб.
Тож “Креативний квартал” орієнтований на співпрацю з американськими інноваційними компаніями, як-от Cisco, Intel, Facebook. І натепер проводяться перемовини щодо форми залучення цих компаній у проект.
Паралельно з “Креативним кварталом” у місті створюється творчий кластер “Фабрика повидла”. Цей об’єкт придбав австрійський меценат і підприємець Гаральд Біндер, який до того заснував у Львові “Центр міської історії Східної Європи”.
У планах Іллі Кенігштейна об’єднати зусилля із творцями “Фабрики повидла”, щоби разом довести число креативних підприємців, які стануть резидентами обох просторів, до 10 тисяч. І за рахунок “апгрейду львів’ян”, і за рахунок залучення сюди представників креативного класу з інших українських міст і з-за кордону.
У Києві теж не все просто з імпортом найкращих практик. Утім, такий формат, якMiniMakersFair, завезений киянами Світланою Бовкун і Юрієм Власюком із сонячної Каліфонії, прижився на берегах Дніпра. Минулого року вони зробили в українській столиці вже два фестивалі мейкерів, а цього року Світлана та Юрій готують третій.
Вони з ентузіазмом розповідають про ще один феномен Каліфорнії: величезні мейкер-спейси. В одних роблять просто божевільні конструкції для фестивалю піротехніки Burning Man, в других — складають роботів і влаштовують між ними бої, ще в інших – експериментують із 3D-друком, вуличними меблями й освітленням.
Усе це у підсумку потрапляє у публічний простір, роблячи його цікавішим і комфортнішим, спонукаючи людей дивуватися і спілкуватися.
Мейкер-спейси – це опція для індустріальних регіонів України, вважають українські мейкери, адже людям, які звикли працювати із залізом, варто дати нову креативну перспективу, а не просто намагатися їх перекваліфікувати.
Тож не виключено, що саме в такий мейкерський спосіб в Україні відбудеться і адаптація моделей розвитку креативної економіки.
Коли ж повертатися до досвіду розвитку креативної економіки, накопиченого в Європейському Союзі та у світі, то нам його, щонайменше, слід знати, адже він впливає на нашу уяву через продукти, які надходять до нас у різноманітних формах — від фільмів до одягу — та формують наше світосприйняття і спосіб життя.
Утім, друге важливе визнання полягатиме в тому, що всі уявні та дійсні аналогії ситуацій, ті практики, про які йшлося вище, не можна скопіювати. Простих і швидких рецептів розвитку креативного сектора не існує. Попри всі старання консультантів.
Але, розуміючи алгоритм, “зашитий” у моделях, можна отримати сподіваний результат. Адже починати доведеться саме із формування візії та оцінки власного потенціалу. У Великобританії, звідки все почалося, нагадаємо, спочатку було дослідження методом “мепінгу”.
Для подібного дослідження нам варто буде домовитися про спільне розуміння та демаркаційні лінії сектора. Відтак наступні важливи кроки — нетворкінг, фасилітація ключових гравців, вироблення спільних правил гри, адвокація сектора й інтеграція до стратегій регіонального та національного рівнів.
Усе це не скасовує необхідність підвищувати власну персональну та інституційну спроможність шляхом постійної самоосвіти, тренування, підготовки до конкуренції на глобальних ринках.
Це виклик. Утім, він стане і головним мотиватором. Адже так круто усвідомлювати й відчувати, що перед тобою величезний відкритий світ, який готовий відгукнутися на твої креативні ідеї. Якщо вони справді будуть такими.
Текст підготовлено за сприяння Програми ЄС-Східного партнерства “Культура і креативність”.
The Author
Comments