Марія Томак, Медійна ініціатива за права людини
Протягом попередніх року-півтора сотні громадян України були затримані та засуджені в Російській Федерації за обвинуваченнями в розповсюдженні наркотичних речовин. Правозахисники вважають, що багато хто з них міг стати жертвами злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми із залученням особи до експлуатації її праці. Здебільшого в халепу українців потрапляють через яскраву рекламу, що обіцяє швидкий та легкий заробіток за некваліфіковану працю кур’єрів-експедиторів: до «сиру в мишоловці» людей штовхає фінансова скрута. Ці оголошення ви досі можете бачити, наприклад, у Київському метрополітені, і не схоже, що правоохоронні органи докладають достатньо зусиль, аби згорнути діяльність схеми на території України. Тим часом, кількість затриманих за «наркотичними» статтями українців зростає, а Росія цю статистику намагається використати у власних пропагандистських цілях.
«Як так? Мій син? Вища освіта, без судимостей, з позитивними характеристиками, патріот, учасник Майдану – і раптом в СІЗО?»
Жителька села Мошни Катерина Онопрієнко – депутат Черкаської районної ради двох скликань, активістка, учасниця Майдану, секретар громадських організацій «Народна рада Черкаського району» та «Народна варта Черкащини». З породи гіперактивних українських жінок. Сама себе називає «революціонеркою».
«Не можу стояти осторонь проблем простих людей, і тут як грім із ясного неба: мого сина затримують у Росії», – емоційно розповідає вона під час однієї із зустрічей в українському МЗС.
Катерина Онопрієнко фактично є «мотором» неформального об’єднання жінок, чиї сини та чоловіки перебувають у Росії за звинуваченням (або вже засуджені) у розповсюдженні наркотичних речовин – стаття 228 Кримінального кодексу Російської Федерації («Незаконне придбання, зберігання, перевезення, виготовлення, переробка наркотичних речовин…»). Наразі неформальне об’єднання нараховує 12 родин, але цей список постійно зростає. Разом вони оббивають пороги високих кабінетів у Києві та інших регіонах, намагаючись попередити інших громадян України про небезпеку та врятувати власних дітей.
Син Катерини Онопрієнко – Євген поїхав до Росії на початку грудня 2015 року. Про своє рішення підзаробити на межами України родині повідомив уже з потяга: сказав, що їде працювати на три місяці пішим кур’єром в інтернет-магазині одягу. Наступного разу вийшов на зв’язок через два тижні. У деталі не вдавався, сказав тільки, що працює дуже напружено, з ранку і до 10-ї вечора, без вихідних. Катерина Онопрієнко розповідає, що його голос тоді звучав втомлено та пригнічено. 5 січня 2016 року зв’язок із ним перервався. Пізніше батькам Онопрієнка зателефонувала невідома їм жінка з Москви і повідомила, що Євген живий і перебуває в СІЗО у місті Калуга.
Відразу після отримання шокуючої звістки, на початку березня, Катерина Онопрієнко вирушила до сина на побачення. Того разу з’ясувати їй вдалося мало, але очевидним для неї стало одне: «інтернет-магазин одягу» виявився сервісом із розповсюдження заборонених у Росії курильних сумішей, так званого спайсу. Місяць тому, 18 серпня, після піврічного досудового розслідування Калузький міський суд визнав Онопрієнка винним та засудив до 7 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Він визнав провину, але продовжує стверджувати, що, ухвалюючи рішення щодо поїздки, він не знав, у що буде втягнутий.
Той факт, що Євген Онопрієнко українськими правоохоронними органами визнаний потерпілим за статтею 149 Кримінального кодексу України («Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини»), російський суд до уваги не взяв.
На заяви матері засудженого до російських правоохоронних органів із вимогою порушити кримінальні справи проти організаторів вербування, і прокуратура, і поліція відповіла відмовою. При чому, звинувативши в бездіяльності та небажанні співпрацювати українську сторону.
Масштаби проблеми
Оцінити масштаби затримань громадян України в Росії за подібними обвинуваченнями – вкрай складно. Точною інформацією не володіють у тому числі державні органи.
Міністерство закордонних справ України протягом останнього часу робило кілька заяв (зокрема, в квітні та липні) щодо ризиків для громадян України, що подорожують до Росії, у тому числі, пов’язані із підкиданням наркотичних речовин.
Але точної інформації щодо кількості затриманих або засуджених за 228 статтею МЗС не володіє. На сьогоднішній день Департаменту консульської служби вдалося встановити близько 300 громадян України, але це далеко не повний перелік.
Тож, доводиться робити висновки із публічних заяв російських правоохоронних органів.
Влітку 2015 року «ФСКН» (Федеральна служба з контролю за обігом наркотиків) кілька разів повідомляла про затримання громадян України у зв’язку з підозрою у розповсюдженні синтетичних наркотиків, а на той час глава служби Віктор Іванов заявляв про зростання в 1,5 рази кількості українців, які затримуються в Російській Федерації у зв’язку із розповсюдженням спайсів. У грудні 2015 року російські силові відомства повідомили про затримання тільки протягом одного місяця 335 громадян України та порушення проти них 117 кримінальних справ, пов’язаних саме з незаконним обігом наркотиків. На початку 2016 рокувиявилося, що «українці стабільно посідають друге місце після таджиків серед представників іноземних держав, що здійснили наркозлочини в Росії.»
Ці заяви робилися в тому числі із певним політичним прицілом, але приводів не довіряти статистиці – немає. Тим більше, вона збігається з тією інформацією, яку ми отримуємо від родичів арештованих та засуджених осіб.
Затримання громадян України відбуваються в багатьох регіонах Росії. Рязань, Калуга та Калузька область, Петрозаводськ, Ростов, Бєлгород, Брянськ, Ярославль, Іваново, Казань, Старий Оскол, Чебоксари. Це тільки ті населені пункти, про які нам та Міжнародній організації з міграції в України відомо достеменно. Імовірно, список – значно ширший.
До того ж, у місцях несвободи кожного із зазначених міст перебуває не по одному українцю. Підозрюваних за 228 статтею із тризубом на паспорті в кожному СІЗО – десятки. Наприклад, у Бєлгороді – 40 осіб, в СІЗО Петрозаводська – щонайменше 15 (в обох випадках усі справи громадян України були об’єднані в одне провадження). Як розповідає Катерина Онопрієнко, посилаючись на слова свого сина, через СІЗО у Калузі протягом року його перебування там пройшло не менше ніж сотня українців за аналогічними звинуваченнями в розповсюдженні наркотичних речовин.
Географія походження арештантів – так само широка. Нам точно відомо проКиїв та Київську область, Дніпро та Дніпропетровську область (Кам’янське, Кривий Ріг), Херсон та область (Нова Каховка), Черкаси та область, Чернігівську область, Миколаїв, Кропивницький. Судячи з публікацій в інтернет-пресі, вербування триває також у Харкові, а за нашою інформацією, активне залучення відбувається і на непідконтрольних уряду України територіях Донецької та Луганської областей.
У контексті «наркотичних справ» проти громадян України варто також згадати ті, фігуранти котрих стверджують, що наркотики їм підкинули, хоча правоохоронними органами справа вибудовується за аналогічним із «кур’єрськими» справами лекалами. Одна з таких історій стосуєтьсягромадянина України Микити Назарова, який перебуває в СІЗО-1 Ростова-на-Дону. Наразі його справа за звинуваченням у тій самій 228 статті розглядається в суді. 24-річний житомирянин Назаров, активіст партії «Удар», стверджує, що приїхав до Росії працювати в ІТ-компанії, що спайс йому підкинули у відділку поліції вже після затримання, а всі документи, які свідчать про його зізнання у скоєнні злочину, – сфальсифікували. Наразі в одному з районних судів Ростова-на-Дону триває судовий процес по справі Назарова.
Схема залучення
Збираючи інформацію про подібні справи, ми дійшли висновку, що вербування та ув’язнення громадян України відбувається за відносно типовою схемою, яка відображена на цій інфографіці.
Мотиви: «гібридна війна» чи банальна економічна криза?
Версії та здогадки щодо того, яким може бути мотив масового вербування, а потім затримання українців у Росії – різні. Війна додає особливого контексту.
Дехто пов’язує шквал наркосправ із «гібридною» війною, стверджуючи, що таким чином Росія формує агентурну мережу: тих, хто погоджується на співпрацю, можуть звільняти з-під варти та закривати проти них справи, а вони – повертаються додому (нагадаю, що йдеться про різні області України) та постачають інформацію країні-агресору.
От і Катерина Онопрієнко вбачає в історії її сина цілу ворожу стратегію: «Росія знищує наших хлопців і на Донбасі, і ось таким чином – оманою залучаючи їх до незаконного поширення наркотиків».
Утім, хоча й відомо про здійснення тиску на затриманих українців в окремих випадках, про те, чи відбувається їх вербування спецслужбами – напевне стверджувати складно. Фігуранти тих випадків, про які нам стало відомо, наразі перебувають в ув’язненні, а про жодного звільненого після затримання за 228 статтею, – нам не відомо.
Окрім того, існує кілька доволі прозаїчних пояснень того, чому українці купуються на «яскраві обгортки».
По-перше, українські громадяни завжди були серед лідерів затримань за «наркотичними статтями» в Росії. Експерт із наркополітики Павло Скала, який займається проблематикою незаконного обігу наркотиків уже протягом 20 років, каже, що громадяни України після розпаду СРСР стабільно входили до трійки лідерів за кількістю притягнень до кримінальної відповідальності в Росії за статтею 228. Змінюється тільки предмет злочину, додає Павло, тобто вид наркотику, із яким затримують особу. У часи вільного перетину кордону українців за наркозлочини у Росії притягувалося навіть більше, вважає він, але тоді ще не було спайсів, які зараз нормативно прирівняні до наркотиків.
Те, що саме зараз українці піднялася на другу позицію з кількості затриманих може пояснюватися елементарно, а саме – економічною кризою.
Саме фінансове пояснення є ключовим і у відомих нам випадках.
Наприклад, киянин Дмитро Р. до фатальної поїздки в Петрозаводськ був працівником на шиномонтажі, звідки змушений був звільнитися через травму спини. Заробити на кишенькові витрати вирішив у Росії.
У родини Онопрієнків, яка має свій невеликий магазинчик, бізнес із настанням кризи припинив приносити прибуток. Євген поїхав до Росії від безвиході, маючи величезний кредит, майже у 100 тисяч гривень та постійну присутність колекторів біля дверей, які почали доймати його родину.
Заступник керівника Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Олена Смірнова працювала із проблематикою торгівлі людьми, в тому числі питаннями сексуальної та трудової експлуатації, з 1990-х років до 2005 року. Про історії «українських кур’єрів» у Росії вона каже як про «класичну схему торгівлі людьми». Причину поширення цього явища останнім часом Олена Смірнова вбачає якраз у складній економічний ситуації. Пригадує, що орієнтовно 2005 року, коли українська економіка стабілізувалася, кількість випадків трудової експлуатації громадян України значно скоротилася. Додаткове підтвердження саме економічного характеру проблеми полягає в тому, що кількість арештів громадян України у зв’язку із незаконним обігом наркотиків зросло не лише в Росії, а й, приміром, у Таїланді та Туреччині. Хоча у випадку з цими країнами йдеться про перевезення наркотиків через кордон і непорівняно менші масштаби арештів (одиничні випадки), але першопричина та сама – бажання заробити. Часто тих, хто потрапляє у подібні пастки, вводять в оману, хоча багато хто і розуміє, на що йде, зауважує Олена Смірнова.
Якими б не були справжні причини, російська сторона вирішила не втрачати нагоди та використати статистику у власних політичних інтересах.
Політичний контекст
«Наркотична» тема як пояснення ключових подій в Україні використовується російською пропагандою вже давно. Як пояснити своїй аудиторії прагнення людей боротися за свою гідність? Тільки змінений стан свідомості, звісно.
Можна пригадати легендарні «обколоті апельсини» зразка 2004 року. У 2013-2014 роках це вже був «чай з наркотиками». Тепер, згідно із заявами російських посадовців, СБУ засилає наркодилерів-рецидивістів у Росію для проведення розвідки.
У квітні 2015 року глава нині вже розформованої «ФСКН» Росії озвучив доволі екзотичну версію про««тоталітарні секти», котрі «підсадили на метадон» учасників Євромайданів в Україні, а отримані кошти спрямували на фінансування так званих «кольорових революцій». Ці оригінальні пояснення подій в Україні Віктор Іванов висловлював цілком офіційно, більше того, на міжнародному рівні – під час зустрічі голів антинаркотичних відомств ШОС. Іванов також натякнув на «диверсійну діяльність» українців, заявивши про особливу роль синтетичних курильних сумішей – тих самих спайсів як «бойової отруйної речовини проти росіян». Вони, за його словами, розробляються у спеціальних наукових центрах, які за сумісництвом готують і «кольорові революції» в різних країнах.
Спайси в Росії були заборонені в жовтні 2014 року після серії гучних смертей у зв’язку з отруєнням курильною сумішшю. Ці смерті Іванов так само спробував«списати» на «український слід». «Поширенням в Росії «спайсу-вбивці» керували організатори з України», – заявляв він у березні 2015 року.
Влітку 2015 року Іванов пов’язав зростання кількості українців, які арештовуються в Росії у зв’язку із поширенням спайсів, із діяльністю Ігоря Коломойського і «ПриватБанку». «У цих схемах задіяні й українські банки. Ми зафіксували, наприклад, перерахування коштів, виручених від реалізації крупних партій наркотиків, на рахунки «Приватбанку» Ігоря Коломойского», –цитують російські ЗМІ слова Іванова. Пізніше він заявив навіть, що зв’язки банку українського олігарха із наркомафією зараз розслідує Слідчий комітет Росії. До речі, це була не перша спроба звинуватити саме Коломойського в серйозних злочинах. У справі Сергія Литвінова, що перебуває у провадженні того самого Слєдкому, Ігор Коломойський фігурував як особа, яка віддавала накази для здійснення воєнних злочинів на Донбасі. Щоправда, згодом відомству Бастрикіна ці звинувачення довелося зняти і вибачитися перед Литвіновим за безпідставне кримінальне переслідування.
За півроку, в грудні 2015 року разом із інформацією про затриманих упродовж місяця 335 громадян України, з’явилася ще одна заява, що відповідала духові часу: кількасот умовно-достроково звільнених наркоторговців, які заїхали до Криму з інших українських областей, а також із Росії, здійснюючи торгівлю наркотиками, «продовжують свою співпрацю з СБУ».
«Очевидно, що така кримінальна активність наших сусідів не тільки і не стільки (пояснюється) перспективами отримання надприбутків від поставок до Росії, але і політичними вподобаннями України в цілому», – заявляв перший заступник голови оперативно-розшукового департаменту «ФСКН» Сергій Москальов. Він впевнено стверджував, що наркобізнес в Росії підтримується«українськими спецслужбами, які куруються Заходом» та «проводять сплановану антиросійську діяльність із використанням кримінальної матриці наркобізнесу».
Очевидно, що подібні зави, окрім сміху в Україні, потенційно можуть викликати також непрогнозовані дії Росії, тобто використовуватися Кремлем як приводи. Відповідні здогадки і раніше висловлювалися батьками потерпілих. Наприклад, ще рік тому мати Дмитра Р. писали в листі до українських органів влади про співкамерника її сина, який відверто провокує Дмитра, озвучуючи саме ту ідею, про яку згадує Москальов:
«Другий затриманий українець, *** (ім’я приховане з етичним міркувань, – ред.), за словами адвоката, поводиться зухвало і заявляє слідству, що вони приїхали вести «партизанську війну і труїти росіян». […] На даний момент триває експертиза речовини. Слідчий натякнув, що в результаті експертизи може виявитися, що порошок цей становить загрозу для суспільства, що змушує нас думати про те, що наш син може бути використаний в провокації і спробі звинуватити українців у підготовці якихось терактів на території Росії».
Наразі цей сценарій не отримав продовження, але ще не вечір.
Тим часом, гучні заяви Іванова та його підлеглих, схоже, не справили враження на Кремль. Хоча голові «ФСКН» пророкували посаду заступника міністра, але вже у реформованому відомстві йому взагалі не знайшлося місця. У квітні цього року «ФСКН» ліквідували у зв’язку зі створенням Нацгвардії, функції щодо контролю за обігом наркотиків були передані «МВД». Відповідне Управління по боротьбі з наркотиками очолив Андрєй Храпов, який в екзотичних заявах щодо «наркодилерів на службі СБУ» помічений не був. Принаймні, поки що.
Що має робити Україна?
Відразу після повернення до України після першого побачення із сином у СІЗО міста Калуги, ще на початку цього року, Катерина Онопрієнко звернулася доГоловного управління Національної поліції в Черкаській області із заявою. 25 березня вона отримала повідомлення про відкриття кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 Кримінального кодексу України, як зазначено в документі, «за фактами вербування невстановленими особами Онопрієнка шляхом повідомлення йому недостовірної інформації про умови працевлаштування на території РФ з метою трудової експлуатації».
Слідчий Головного управління Національної поліції в Черкаській області, який займається розслідуванням цього провадження, відмовився повідомляти деталі та говорити відкрито, від свого імені, але все ж таки повідомив телефоном, що зараз провадження перебуває в прокуратурі Черкаської області, яка вирішує його подальшу долю. Імовірно, воно буде спрямоване до Головного слідчого управління НПУ в Києві, і такий сценарій як наш співрозмовник, так й інші правоохоронці, з якими нам вдалося обговорити цю тему, вважають найбільш оптимальним: подібні справи мають бути об’єднані в одне провадження і розслідуватися централізовано, адже йдеться про одну злочинну схему.
Наш співрозмовник-слідчий також зазначив, що до нього доходили чутки про випадок вербування у Звенигородському районі Черкащини, але відповідної заяви від родичів цієї особи до поліції не надходило. А це означає, що кількість громадян України, що стали жертвами схеми, може бути значно вищою навіть за ті вражаючі цифри, про які нам відомо.
Слідчий визнає, що реагувати на ситуацію повинна передусім поліція, зокрема, здійснювати дії, спрямовані на виявлення мережі вербування на території України та перекриття цих каналів, а також активної рекламної кампанії. Олена Смірнова додає, що поліція мала би діяти також на локальному рівні: поліція метрополітену – стежити за сумнівними оголошеннями на рекламних площах підземки, дільничні інспектори – проводити профілактичну роботу.
Що ж кажуть в українських правоохоронних органах, спецслужбах та інших інституціях, які опікуються питаннями протидії торгівлі людьми та незаконного обігу наркотиків?
В офрекорд-розмові один із працівників СБУ, не вдаючись до жодної конкретики, натякнув, що «наркосправи» перебувають під «ковпаком» ФСБ. В СБУ переконані, що абсолютно всі, хто їде до Росії за подібними оголошеннями, – розуміють, на що йдуть. І хоча це не зменшує масштаби проблеми, СБУ, схоже, не вважає кілька тисяч українців, які стали жертвою наркомафії країни-агресора з розгалуженою мережею в Україні, загрозою національній безпеці.
У Національній поліції переконують, що активно займаються слідством та намагаються виявити злочинців. Водночас, наприклад, у відповіді на наш запит до Солом’янського райвідділу Києва, де відкрите провадження за одним із подібних випадків, йдеться про те, що в рамках розслідування справи було здійснено 1 слідчу дію – а саме допитано дружину потерпілого, який на сьогоднішній день перебуває в СІЗО міста Калуги. Саме провадження було відкрите у травні цього року. Одна слідча дія – не дуже вражаючі успіхи як для 4-х місяців слідства.
Ні у співробітників НПУ, ні у службовців із СБУ, здається, немає жодного ентузіазму розслідувати справу щодо вербування українців для розповсюдження наркотиків у Росії. У відповідь на прохання дати інтерв’юкерівництво Департаменту протидії торгівлі людьми НПУ не відреагувало. У відповідь на запит про інтерв’ю із особою, що опікується проблематикою незаконного обігу наркотиків в СБУ, ми отримали відписку про те, що цією темою спецслужби не займаються. При чому, СБУ сама собі суперечить: якщо до компетенції Служби належить «припинення діяльності транснаціональних організованих злочинних угрупувань», то це саме той випадок.
Аналогічну відповідь від СБУ отримала народний депутат Світлана Заліщук, яка направила запити на наше прохання. Щоправда, у Національній поліції їй повідомили, що «направлено мотивованого листа до прокуратури міста Києва для визначення підслідності досудового розслідування у кримінальному провадженні за слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві». Вже бодай щось.
Тим часом, батьки потерпілих дедалі більше говорять про відсутність політичної волі в України для перекривання каналу вербування у зв’язку з існуванням в правоохоронних структурах та спецслужбах України зацікавлених осіб. Хоча жодних конкретних фактів, яке б це підтверджували, нам наразі знайти не вдалося.
Експеримент
Катерина Онопрієнко та інші учасники неформальної ініціативи вже зверталися до всіх можливих державних органів, в тому числі, до силових – Служби зовнішньої розвідки, НПУ, СБУ, ДПСУ, ГПУ. Але наразі всерйоз із місця не зрушило ні розслідування справ їх дітей, а схема вербування, як ви переконаєтеся далі, продовжує працювати на території України.
Ось знімок, зроблений у Київському метрополітені 28 вересня.
Як саме працює схема в Києві ми вирішили переконатися на власному досвіді. Коли зателефонувати на «гарячу лінію» спробувала авторка матеріалу, мені відповіли, що всі жіночі вакансії вже закриті, та кинули слухавку. Тому звернутися за одним із подібних оголошень я попросила знайомого. Йому відразу запропонували зустріч, переконуючи, що він займатиметься доставкою «побутової хімії» в країнах СНД. Сама ж зустріч вдалася тільки з третьої спроби.
Розмова відбувається в одному з торговельних центрів неподалік станції метро. Із міркувань безпеки – не уточнюватиму деталі. На зустріч приходить один чоловік худорлявої статури. Відразу запитує: «Робота на території Росії. Вас це не лякає?» Отримавши заперечу відповідь, через кілька хвилин розмови попереджає, що йтиметься про наркотичні речовини: «Пересікалися колись із таким моментом як «закладки»? «Хімка», «спайс»? Помітивши спантеличену реакцію співрозмовника, уточнює: «Нам є про що говорити? Якщо є про що – то будемо говорити. Якщо ні – то потиснемо одне одному руки і попрощаємося».
Мій приятель, який вдає непідробну зацікавленість матеріальною стороною питання, робить це переконливо, тому чоловік продовжує, викладаючи, яким саме чином працюють «закладчики». «Рекрутер», як він сам себе називає, попереджає, що працювати доведеться 7 днів на тиждень, але робота займатиме не більше від 40 хвилин на день. «Решту часу – головне не висовуватися, зі своїми не перетинатися. «Ї**ла кацапам підемо бити!» – такого не треба.» І «головне – щоб самі не вживали», – застерігає він.
Чоловік переконує потенційного клієнта, що поліція йому не загрожує.
«Тобі не можуть пред’явити продаж, тільки зберігання, але якщо натрапляєш на патрульного – то говориш, що цей пакунок ти випадково знайшов і йдеш у найближче райвідділ здавати його. І вони нічого з цим зробити не можуть».
Потенційного клієнта спонукають до швидких необдуманих рішень: «Вікно» працює буквально 2 дні. Якщо ви готовий завтра-післязавтра – тоді є смисл про щось говорити. Через тиждень – вже ні».
А ще переконують, що вискочити з цієї схеми – дуже просто: «Якщо треба поїхати – без проблем, відписуєшся своєму куратору і кажеш, що треба поїхати, тобі шукають заміну». Попереджати треба за тиждень.
«Рекрутер» намагається заспокоїти потенційного клієнта: «Я отримую гроші тільки в тому випадку, якщо ви працюєте. Я в першу чергу зацікавлений у тому, щоб у вас все було в порядку».
Вербувальник у розмові згадує про те, що «має тут керівництво», перед яким він щодня звітується щодо кількості завербованих людей, просить зателефонувати ввечері та повідомити про своє рішення. Утім, щонайменше один потенційний клієнт того дня «рекрутеру» так і не передзвонив.
Чому Молдова може, а Україна – ні?
Судячи з усього, політика в цих історіях все ж таки – на другому плані. Важливіше – робоча сила, яку легко виманити з країн в економічній скруті.Аналогічна схема вербування донедавна існувала в Молдові, розповіло нам джерело в молдовських правоохоронних органах. Різниця тільки в тому, що тамтешнім правоохоронцям вдалося швидко та ефективно впоратися з проблемою.
У лютому-березні 2016 року до молдовської поліції почали надходити звернення з різних куточків країни щодо зникнення молодих чоловіків віком до 30 років. Частина з них проживала, до речі, у непідконтрольному урядові Молдови Придністров’ї. Вдалося встановити, що зниклі особи перебувають в Російській Федерації у статусі заарештованих та підслідних і що всі вони виїздили до Росії на роботу експедиторами.
Залучення так само відбувалося переважно через зовнішню рекламу. На відміну від справ громадян України, про які нам відомо і які займалися поширенням спайсу, у випадку з громадянами Молдови ідеться про важкі хімічні наркотики – амфетаміни та навіть героїн, при тому що громадянам сусідньої держави на етапі вербування так само розповідали, що вони розвозитимуть щось безневинне, а саме – легальні ліки.
Коли правоохоронці побачили чіткі ознаки торгівлі людьми в цих справах, вони були передані до спеціалізованого центру по протидії злочинам, пов’язаним із торгівлею людьми.
Скільки Молдова не зверталася до Російської Федерації із запитами щодо міжнародно-правової допомоги, на жоден із них вона відповіді досі не отримала, тому з жовтня молдовська сторона має намір залучати ресурс зовнішньополітичного відомства та звертатися до Росії з відповідними дипломатичними нотами. Наш контакт стверджує, що цю схему розповсюдження наркотиків «дахує» російська поліція».
Попри мовчанку з боку російської сторони, через неформальні контакти в правоохоронних колах молдовській поліції вдалося здобути інформацію, яка в подальшому дозволила їм попередити сім випадків вербування. На сьогоднішній день в місцях несвободи Росії за тією самою 228 статтею перебуває 33 громадянина Молдови, у двох із них вироки вже вступили в законну силу. Із цими справами активно працюють адвокати, поліція спробувала також підключити молдовські та міжнародні неурядові організації. Географія «посадок» громадян Молдови більш-менш співпадає із громадянами України: Бєлгород, Воронеж, Ярославль, Астрахань, Калуга, Рязань, а їх арешти так само відбулися після відмови працювати в цій схемі, і саме тому молдовська поліція підозрює російських колег у причетності до цієї схеми.
В результаті проведення спецоперації на території Молдови вдалося заарештувати низку учасників наркомафії. Окрім того, з Росії, а саме з Татарстану, вдалося виманити і затримати громадянина Росії, який виступав одним із головних кураторів. До нього, до речі, російська сторона не виявила жодного інтересу. Консул у Кишиневі був поінформований про арешт, але так і не відвідав цю особу. Сам арештований на співпрацю з правоохоронцями не йде, свідчень не дає.
Утім, наш співрозмовник-слідчий впевнено заявляє, що ця схема на території Молдови припинила своє існування: куратори – за ґратами, а оголошень в жодному місті ви більше не зустрінете. І тут, звісно, виникає питання: чому такими успіхами не може похизуватися Україна? Тим більше, що в Україні ця схема працює вже значно більш тривалий час, а затримані та засуджені в десятки разів більше громадян.
Що далі?
Якими б не були мотиви масового залучення громадян України до злочинної діяльності на території Росії, найімовірніше, існує стабільний зв’язок між наркомафією та російськими правоохоронцями (що підтверджує в тому числі молдовський досвід), які забезпечують, по-перше, безкарність для бенефіціарів та учасників цього надприбуткового бізнесу в Росії, а по-друге, ізоляцію потерпілих із інших країн від їхніх національних правоохоронних органів, що, звісно, значно ускладнює розслідування фактів торгівлі людьми та припинення діяльності схеми вербування.
Наразі група українських правозахисників і юристів спільно із МЗС, міжнародними організаціями та ініціативною групою батьків потерпілих намагається вибудувати стратегію, мета якої полягає, по-перше, у визнанні осіб, які стали жертвами схеми – потерпілими від торгівлі людьми, як наслідок, звільненні їх з-під варти згідно з міжнародними конвенціями та повернення до України; а по-друге, у попередженні появи наступних жертв пострадянської наркомафії.
Тим часом, Міжнародна організація з міграції в Україні, до якої звертаються родичі потерпілих від злочинів, що пов’язані з торгівлею людьми із залученням особи до експлуатації її праці, закликає уважніше ставитися до оголошень, які пропонують роботу. Ознаки того, що вам пропонують нелегальне працевлаштування: відсутність ліцензії Мінсоцполітики в посередника, який допомагає в працевлаштуванні за кордоном; вимога оплати за послуги щодо працевлаштування; пропозиція в отриманні будь-якої візи (туристичної/культурної/студентської) – явна ознака нелегальних аспектів працевлаштування, адже потрібна робоча віза; приховання деталей працевлаштування; відсутність запиту на професійні навички потенційного кандидата – беруть всіх, хто відгукнеться; вимога віддати оригінал документів для збереження до прибуття до місця роботи, або по прибуттю.
The Author
Comments