Проект «Ціна держави» здобув перемогу в конкурсі найкращих сайтів і блогів The Bobs у номінації «Найкращий сайт або блог українською». За правилами, переможця в цій номінації обирають тільки інтернет-користувачі. Це просвітницький проект, який створили економісти-практики. На сайті є можливість скористатись інтерактивними опціями —  пенсійним калькулятором або вирахувати обсяг податків, які ви сплачуєте, й на що ці гроші витрачаються.

«Інтерактивний продукт дозволяє людям гратися, рахувати, й це сприймається набагато краще, ніж статична інформація, — каже Микола Малуха, керівник напрямку з онлайн-комунікацій проекту. —Принаймні тепер ми вже бачимо, що люди починають казати не “державі це буде коштувати дорого”, а “мені як платнику податків це буде коштувати дорого”. Це один з індикаторів того, що в майбутньому ми досягнемо критичної маси, яка дозволить на системному рівні контролювати державні витрати й бюджетні стосунки».

В інтерв’ю MediaSapiens Микола Малуха розповів про те, які міфи можуть поширювати журналісти, та в які способи можна популяризувати складні економічні теми.

Про ідею проекту й цільову аудиторію

— Як з’явилась ідея проекту? Які цілі від початку ставилися перед «Ціною держави»?

— Я приєднався до проекту у вересні 2014 року, але на той момент він існував уже півроку. Ідея була в тому, щоб доступною популярною мовою розповісти людям про податки. Головна причина, чому в Україні не рухаються економічні реформи — та й узагалі будь-які зміни, — в тому, що люди не вважають себе платниками податків. Відповідно, вони неуважно стежать за державними витратами, за різними корупційними схемами, які з’являються, тощо.

Ця ідея витала понад два роки. Проект спочатку був створений на громадських засадах, але потім ми отримали грант і створили перший калькулятор під назвою «Рахунок від держави». Тут людина могла порахувати, скільки вона заплатила податків зі своїх доходів. Чорновий варіант був запущений влітку 2014 року, але згодом почалася повноцінна масштабна робота. Ми намагалися бути максимально присутніми в традиційних медіа, почали вести сторінку на Facebook, створювати різні проекти, пов’язані з темою «Ціна держави» — все, що стосується податків, бюджету, коштів, які належать громадянам України.

— У команди вже був досвід створення подібних блогів?

— Ті, хто створював «Ціну держави», — це економісти-практики; Дмитро Боярчук, виконавчий директор «CASE-Україна», Юлія Шибалкіна. З одного боку, в них була якісна складова у сфері досліджень, але водночас вони розуміли, що треба простою мовою доносити речі, доступні для економістів, до широкого загалу.

Скажімо, подібних просвітницьких проектів не було. Це був перший такий крок. Але було розуміння, що запит в суспільстві є.

— На яку аудиторію орієнтована «Ціна держави»: на пересічних громадян чи фахівців у цій галузі?

— Люди, більш-менш обізнані в економічних питаннях, розуміють, що солідарна пенсійна система — зло. І потрібне пенсійне страхування. Що нинішня медична система — так само зло. Це абеткові істини, які розуміє будь-який експерт. Тому ми більш за все націлені на суспільство.

Та коли я почав працювати, помітив, що люди, які є opinion-maker у суспільстві, які нібито мають прогресивні погляди, хочуть західних моделей для України, насправді в якихось економічних питаннях губляться. Їхня риторика подібна до класичної патерналістської риторики пострадянської людини. Наприклад, коли були різного роду спекуляції на тему зарплат депутатів, я спостерігав, як деякі відомі блогери висловлювали позицію, мовляв, давайте спочатку підвищимо мінімальну зарплату або пенсії, а потім уже будемо підвищувати зарплату депутатам та іншим держчиновникам. Це взагалі нісенітниця з погляду економіки.

Ми пишемо для зацікавленої аудиторії, яка шукає ці знання. Будьмо відвертими: якщо в Україні викладається курс економіки в університеті, то він дуже нудний і незрозумілий. Людям не розповідають практичних речей. Тому наша цільова аудиторія — люди, які потім ретранслюватимуть наші знання та меседжі.

Прийшовши у проект, однією з цілей я постановив, що наш контент, наші пости в Facebook або на сайті, мають ретранслюватися. Тобто це мають бути або новини, або колонки з передруками, або запити на ґрунтовніші матеріали. Можливо, це звучить доволі амбітно, але ми віримо, що через свій інформаційний продукт ми можемо впливати на тих людей, які приймають рішення в державі.

Про калькулятори й ефект від онлайн-інструментів

— Як ви збираєте дані для таких великих розділів, як «Бюджет України», «Рахунок від держави»?

— У нас є фахівці, які працюють із даними Держказначейства, Держстату, різних міністерств. Якщо нам потрібні додаткові дані, ми пишемо запити у відповідні відомства, отримуємо від них інформацію. Залежно від складності теми, це може тривати від кількох тижнів до кількох місяців.

Якщо казати про розділ «Бюджет України», то ми беремо звіти Держказначейства, які воно регулярно публікує, Мінфіну, Держстату, й на підставі цих звітів оновлюємо розділ. Це і відкриті дані, але вони запаковані у величезні громіздкі документи, яких ніхто, крім експертів, не читатиме. Ми беремо їх, завантажуємо на наш сайт у більш читабельній формі, у вигляді візуалізацій тощо.

— Як ви знаходите ідеї для своїх калькуляторів?

— Ідею з податковим калькулятором ми запозичили у словацького проекту. Словаки надали безкоштовно код для цього. Спочатку це був такий стержень, перша стратегічна річ. Друга стратегічна річ — пенсійний калькулятор. У ньому люди можуть порахувати свою пенсію і зрозуміти, що солідарна система хибна для кожного, хто хоче мати якусь перспективу собі в старості.

Нещодавно в нас з’явився новий продукт — індекс непрозорості державних підприємств. Він виник завдяки співпраці з волонтерами організації «Громадянське суспільство онлайн». Це аналітики, які працюють із дуже великим обсягом інформації. Вони вказали на проблему: є держпідприємства, які мають звітувати про свою діяльність за попередній рік. Ми все звели й побачили, що з більше трьох тисяч підприємств 91 % узагалі не зареєстровані на сайті для звітності. Це серйозна прірва в публічних фінансах.

— Чи намагалися ви виміряти ефект від таких онлайн-інструментів, як калькулятори?

— Як людина, яка працює в комунікаціях, я про це мрію. Скажімо так, у нас є певна форма звітності. Я аналізую наші показники по Facebook, по сайту. Дивлюся приблизне охоплення аудиторії. Але точно відстежити, як наш контент впливає на прийняття рішень або змінює громадську думку, — це складніший рівень роботи, ближчий до соцопитувань. Можливо, є інсайдерська інформація з різних міністерств-відомств, як та чи інша наша публікація вплинула.

Набагато простіше змінити думку, наприклад, про Росію — ворог чи не ворог. А з погляду економічної галузі, дуже багато є міфів та стереотипів. Це поточна робота років на п’ять, а то й на десять. Щоби потім казати, що громадська думка змінилася і в цьому є наша заслуга.

Про складнощі в популяризації економічної тематики

— Розкажіть про найпоширеніші міфи та стереотипи в економічній тематиці.

— Наприклад, що треба підвищити пенсії пенсіонерам. Або, з одного боку, люди хочуть, щоб розвивався бізнес, було зниження податків для підприємців, створювалися інвестиційно привабливі зони. А з іншого —хочуть збереження високих соціальних стандартів: виплат при народженні дитини, стипендій, безкоштовної освіти тощо. Люди не розуміють, що якщо знизити податковий тиск на підприємців, це означає, що зменшаться бюджетні доходи, буде дірка в бюджеті. Відповідно, десь треба урізати: або відмовлятися від якихось виплат, або від підвищення пенсій.

Так само з медичною системою. Ніхто не хоче страхової медицини. Хоча це не обов’язково має бути американський формат — є чудова австралійська модель. Але всі хочуть підвищення зарплат медикам, покращення обслуговування в медичних закладах.

Освіта — так само. Треба збільшити фінансування. Питання не в тому, що наша Академія наук — це монстр, який володіє великою кількістю нерухомості, з непрозорими витратами. Люди знову бачать вихід у тому, щоби просто збільшити видачу грошей.

— Чому складно популяризувати економічну тематику серед українців?

— Є велика кількість людей, які позиціюють себе як прогресивно налаштованих. Та насправді вони мають дуже багато стереотипів. І якщо ми готуємо якусь контраверсійну публікацію, наприклад, що треба відмовитися від солідарної пенсійної системи, ми отримуємо потужний негативний фідбек: а що робити з пенсіонерами, ви хочете їх кинути напризволяще, ви вурдалаки, і так далі.

З іншого боку, проблема в тому, що не всі медіа й не всі журналісти розуміють відповідальність за те, що вони публікують. Наприклад, журналісти пишуть про тарифи — які вони жахливо високі, як нам жити, як виживати. Вони фактично підбурюють населення. Ці журналісти не розповідають про руйнівну роль умовно «халявних» тарифів, хоча насправді все це з наших податків виплачувалося «Газпрому» й ми, відповідно, не розвивали енергоефективність. Коли півроку тому ми пропонували замінити лампочки розжарювання на енергозберігальні, люди відповідали: «А навіщо? З таким тарифом це економічно необґрунтовано».

ЗМІ акцентують увагу на тому, як складно жити людям. Але не розповідають про інший бік медалі. Про те, що ці низькі тарифи знищили курс гривні, про неефективну економіку, про обсяги коштів, які ми виплачували «Газпрому» весь цей час, про кроссубсидування, яке породжувало різні корупційні схеми.

Це дуже проблематично. І ми мусимо про це розповідати. Фактично ми мусимо виступати як медіа й розповідати про всі ці теми, замість створювати новий інтерактивний продукт, калькулятор тощо.

— Чи є перспективи залучати людей до контролю над владою й над витратами бюджетних коштів?

— Безумовно. Власне, наш проект працює над створенням сприятливого ґрунту для цього. Щоб насіння, яке потрапить у цей ґрунт, дало свій плід. Ми працюємо, щоб у людей сформувалися певні індикатори: це добре, а це погано. Наші розповіді про бюджетну політику, приклади, як витрачаються гроші, як відбувається контроль в інших країнах, — усе це дозволяє інакше поглянути на те, як узагалі мають будуватися ці стосунки «платник податків — державний бюджет — державні витрати».

Звісно, наші інструменти нічого кардинально не змінять. Але тим же калькулятором «Рахунок від держави» за рік скористалися близько 180 тисяч осіб. Близько 150 тисяч скористалися пенсійним калькулятором, порахували свої майбутні пенсійні доходи.

Інтерактивний продукт дозволяє людям гратися, рахувати, й це сприймається набагато краще, ніж статична інформація. Принаймні тепер ми вже бачимо, що люди починають казати не «державі це буде коштувати дорого», а «мені як платнику податків це буде коштувати дорого». Це один з індикаторів того, що в майбутньому ми досягнемо критичної маси, яка дозволить на системному рівні контролювати державні витрати й бюджетні стосунки.

Роль громадських організацій у підвищенні економічної грамотності

— Чого бракує українським медіа, які пишуть про економіку та фінанси?

— На ринку медіа серйозна криза. Й це призвело до того, що люди розглядають роботу в ЗМІ як певний трамплін у політтехнології, піар, SMM, інтернет-маркетинг чи будь-яку іншу сферу. Тому ми бачимо великий потік людей у медіа. Приходять молоді, не до кінця освічені люди. Вони набувають якогось досвіду і йдуть із медіа. Плюс немає вузькогалузевих спеціалістів. Людина має писати про все, тому робить це доволі поверхово.

Для нас як проекту це добре, що деякі наші пости публікують як новини. Але якби я був медіаменеджером, я би розглядав це як слабкість. Це свідчить, що в медіа нині дуже серйозний брак аналітики, системної думки, тому вони змушені брати наш контент і на ньому формувати свій денний потік інформації.

З одного боку, це негативне явище. Тут можуть бути й різного роду маніпуляції, навіть несвідомі. Людина може бути необізнаною в темі. З іншого боку, це й питання до нас. Ми маємо більше писати, більше публікувати. Наші аналітики можуть виконувати великий обсяг роботи, й не завжди вони мають час зробити авторську колонку. Тут ми залучаємо волонтерів, які пишуть для нас матеріали. Так ми можемо видавати якісний контент просвітницького характеру.

— Багато експертів готові коментувати економічні теми, однак частина з них не компетентна, а ще частина дає замовні коментарі. Як читачам відрізняти зерно від полови?

— Якщо говорити про медіаринок, є певний сегмент людей, які мають офіційний статус «експертів», хоча насправді виконують піар-завдання від певних замовників. Вони розумними словами видають якусь дурницю, яка ллє воду на чийсь млин, підкріплюючи це своїми регаліями.

Тут окрім жорсткого контент-аналізу, іншого виходу я не бачу. Люди, які працюють в економічному середовищі, знають, хто в кого що бере. Але це не загальновідома інформація. Google у цьому плані хороший інструмент для перевірки. Я бачу тут вихід — брати інформацію з перевірених джерел. Які розуміють, що опублікувати джинсу — це вбити свій ресурс. Ми в «Ціні держави» розуміємо, що в нас є друзі, конкуренти, недруги. Якщо ми опублікуємо якусь неперевірену інформацію, не до кінця прораховану, «доброзичливці» одразу вкажуть на це. Ми не застраховані від помилок. Але маємо максимально верифікувати те, що ми публікуємо. В проекті VoxUkraine ці питання серйозно поставлені.

Останнім часом я бачу тенденцію, що висвітлення економічної тематики перебирають на себе інституції, які, по суті, не є ЗМІ. Це або громадські ініціативи, або просвітницькі проекти аналітичних центрів.

Треба бути дуже обережним, читаючи дискусії щодо пенсійної реформи, бюджету, особливо коли знаєш, що ті чи інші ЗМІ подають тенденційну інформацію. Ми розуміємо, що нам треба дбати про свою репутацію, бо якщо ми її знищимо — знищимо й свої проекти.

— Що варто робити українським медіа в межах економічної тематики, щоб бути більш зрозумілими для читачів?

— Перш за все — не копіпастити. Не копіювати прес-релізи, а перекладати ту інформацію, яка публікується, зрозумілою мовою, пояснювати: насправді це означає те й те.

Друге — це візуалізація. В «Ціни держави» тут є три напрямки роботи. Це примітивна візуалізація, ми використовуємо доступні інструменти для створення графіків. Це не завжди виглядає ідеально, але принаймні людина не буде губитися, споглядаючи набір різних цифр.

Другий — це професійна інфографіка, яку ми замовляємо для серйозніших проектів. Це вже наші часові та грошові витрати, але таким чином ми можемо пояснити дуже складні теми. Наприклад, зараз у нас є серія інфографік про аграрну реформу, мораторій на продаж землі. Не кожен читатиме статті на такі складні теми. Але якщо ти намалюєш картинку з кількох частин, людина більш-менш зрозуміє, в чому суть проблеми.

Третій продукт — інтерактивні візуалізації. Це калькулятори, бюджети, інтерактивні інфографіки. Наприклад, «Українська правда» зробила дуже якісний продукт цього типу про тарифи. Це інструмент, який дозволяє людям рахувати і, відповідно, приймати рішення. Це ті речі, на яких ми ґрунтуємо свою роботу.

Про конкурс The Bobs і плани на майбутнє

— Поговорімо трохи про конкурс The Bobs. Хто були вашими основними конкурентами в номінації «Найкращий сайт / блог українською»? Чи є приклади успішних іноземних проектів цієї ж тематики?

— Окрім нас у номінації був проект Let my people go, який займається визволенням наших політв’язнів із Росії, благодійна організація «Таблеточки», персональний блог Тетяни Даниленко та платформа збору коштів на публікацію книг Komubook. Це були дуже потужні конкуренти.

Коли я побачив список, подумав, що нашим головним конкурентом буде фонд «Таблеточки». В них хороша, так би мовити, кредитна історія, багато жертводавців, велика аудиторія в соціальних медіа. Ольга Кудіненко (засновниця благодійної ініціативи «Таблеточки». — MS) має потужний соціальний капітал. Не хочу, щоби це прозвучало цинічно, але проект, який займається допомогою хворим дітям, набагато зрозуміліший широкій аудиторії, ніж проект, який розповідає про фіскальну політику. Але виявилося, що ми все ж конкурували з проектом Let my people go.

The Bobs є унікальним у тому плані, що він як індикатор якісно показує тренди. Здобувають популярність різного роду ініціативи: «Ціна держави», VoxUkraine, Центр економічної стратегії. Є й інші платформи, які в той чи інший спосіб зачіпають економічну тематику. Те, що почали говорити про реформи в пенсійній, медичній системах, свідчить, що запит на це справді є.

— Можете навести приклади успішних іноземних проектів цієї ж тематики?

— Коли ми аналізували наявні онлайн-продукти, ми бачили схожі державні проекти в Австралії, Британії. Вони показували, скільки ти сплатив податків, куди вони йдуть. Там це частина сервісу держави. Тобто ми фактично приватизували сервісні функції держави. Наш калькулятор «Рахунок від держави» — те, що мала зробити якась держустанова. За кордоном електронний уряд (e-government) більш розвинутий, там він не на рівні громадських ініціатив, а на рівні громадських послуг. Оскільки в нас ситуація інакша, то громадянське суспільство біжить попереду держави.

— Які плани в «Ціни держави» на майбутнє? Що з намічених цілей ви вже почали втілювати: переклад фахової літератури українською, проект про корупційні процеси в Україні?

— Наразі ми працюємо над проектом щодо агрореформи спільно з «Підтримкою реформ у сільському господарстві та земельних відносинах в Україні». Є експерти Київської школи економіки (KSE), які готують дослідження. Й ми допомагаємо з візуалізацією, формуємо запити на актуальні дані. Таким чином ми просуваємо ідею вільного ринку землі.

Плануємо далі розвивати Індекс непрозорості державних підприємств. Наразі ми в партнерстві з народним депутатом робимо запити в 50 найбільших держпідприємств, які не прозвітували про свою діяльність. Робимо, так би мовити, зріз середньої температури по палаті. Згодом ми все це опублікуємо. Ми вже отримали частину відповідей, і на деякі з відписок будемо робити запити по другому колу. В планах — розвивати цей інструмент, крім держпідприємств охопити ще комунальні, та й усіх розпорядників держкоштів. Зробити повноцінний індекс.

Також готуємо гру по корупційних процесах в одному з відомств. Гравець виступатиме в ролі корупціонера, бачитиме, як нелегально заробляють на наданні державних послуг.

Стосовно перекладу літератури: ми завершуємо переклад книжки Фрідріха фон Гаєка «Шлях до кріпацтва». Плануємо оголосити другий тур збору коштів на її друк. І, мабуть, перейдемо до наступної книжки в нашому списку, укладеному шляхом голосування.

Окрім збору коштів на переклад книжок, плануємо залучати кошти через краудфандинг і на Індекс непрозорості державних підприємств. Ми показали, що можемо працювати з великими обсягами даних, що можемо показати нову сферу непрозорості, про яку люди навіть не мали гадки. Щоби зробити його більш досконалим, ми хочемо збирати під це гроші. Щоб цей проект був привабливішим, інформативнішим. Щоб і громадські активісти, журналісти, могли використовувати його на практиці, в повсякденній роботі.

— Яку частку роботи в «Ціні держави» вдається виконати завдяки залученню волонтерів і стажерів?

— Волонтерство — один зі способів легітимації нашої діяльності. Ми не якийсь закритий клуб, що з певною періодичністю видає на-гора якийсь продукт. По-друге, ми розуміємо, що для популяризації наших ідей ми маємо залучати до них людей. Ми дозволяємо писати всім охочим, без снобізму.

З часом ми побачили, що для волонтерів робота зводиться до написання статей та перекладу. Це вимагає часових затрат від волонтерів і від наших експертів, тому ми не можемо поставити це на якісь промислові масштаби. В нас є окрема система стажування. Це певною мірою громадська робота. Ми стараємося працювати з українцями, оскільки якщо ми підвищуємо економічний фах людини, то сприяємо тому, що з’являються нові молоді досвідчені спеціалісти. За цією програмою ми можемо брати одну-дві людини на півроку.

Один із наших жертводавців, який підтримує програму стажування, прийшов до нас із конкретною темою — зворотна іпотека. Це коли літня людина, яка не має достатньо коштів на життя, але володіє нерухомістю, закладає цю нерухомість банку й отримує щомісячні виплати. Наразі стажер, який переміг у конкурсі, пише дослідження з цієї тематики. Про перспективність теми, підводні камені і як зворотну іпотеку треба запроваджувати в Україні. Загалом робота наших стажерів дає їм змогу в майбутньому претендувати на гранти, стажування за кордоном тощо.

Розмовляла Тетяна Гордієнко

Микола Малуха: Пишучи про жахливо високі тарифи, медіа фактично підбурюють населення