Андрій Плига

Вже зовсім скоро календарна весна перетвориться на справжню, вулиці вкриються молодою зеленню, а тепле сонце змусить остаточно поховати в шафах зимові речі. Кияни шукатимуть, як бодай на пару днів покинути сірі стіни міста і вирватись на природу.

Insider разом з досвідченими мандрівниками Максимом Ковальовим і Богданом Фесяновим пропонує список місць для походів вихідного дня.

Трахтемирівський півострів

Фото: Facebook/Кафе “Ромашка”

Трахтемирів – це одне з найкрасивіших і найбагатших історією місць України. У часи свого розквіту, у 16-17 сторіччі, це містечко було резиденцією козацьких гетьманів, тут був зведений відомий монастир, що слугував в якості козацького шпиталю.

Але доля зіграла злий жарт із цим місцем – спорудження Канівського водосховища призвело до затоплення цілої низки сіл та відселення самого Трахтемирова. З тих пір величезний за площею Трахтемирівський півострів був полишений сам на себе.

Фото: zamkovyi.livejournal.com

Саме село Трахтемирів юридично ще існує: на схилі пагорбу є декілька хат, а офіційне населення становить 9 осіб.

Хоча колишньої козацької церкви не лишилося, у цьому місці збереглось велике козацьке кладовище: деякі хрести розташовані прямо на дніпровій кручі, а більшість схована в лісі неподалік. Більшість хрестів належать 19 століттю, але є і значно старіші – з 17-18 століть.

Трахтемирів – не лише історія, а й природа. Поєднання широких степових долин і вкритих лісами балок і яруг створює той самий традиційний український ландшафт, описаний в поемах Тараса Шевченка. Саме тут, на горі Марків Шпиль, він, за переказами, написав поему “Сон”.

Як доїхати: З Києва від автостанції Видубичі маршруткою до с. Великий Букрин. Вийти на кінцевій зупинці і йти прямо асфальтованою дорогою до Трахтемирова.

Що дивитися: закинутий мисливський маєток екс-голови ДУС Ігоря Бакая, який давно втік з України. Залишки села Трахтемирів і старе кладовище. Дніпрові кручі і вершину урочища Монастирок – високу, увінчану хрестом гору з неймовірним краєвидом (розводити багаття на горі Монастирок не можна, оскільки вона є археологічною пам’яткою: в часи Київської Русі тут існувало велике городище).

Де жити: в наметах.

Довжина маршруту: близько 20 км в обидва боки. Краще їхати на 2 дні.

Мисливські угіддя Януковича у Сухолуччі

Фото: Максим Кудимець, INSIDER

Дніпровсько-Тетерівське лісове господарство довгий час мало табу для відвідин простими людьми. З кінця 60-х угіддя вподобала для полювань українська компартійна верхівка, а останні роки їх фактично привласнив Віктор Янукович.

Майже з 2007 року на територію угідь, розташованих в кількох десятках кілометрів від Києва, стало майже неможливо потрапити. Ліси охороняли озброєні працівники “Беркуту”, вдягнені як “громадське формування”, а більша частина периметру була обнесена залитим водою ровом.

Після втечі Віктора Януковича прості мешканці отримали шанс насолодитися природою за зачиненим парканом.

Зачинений статус земель мав зворотну сторону медалі: наслідком стала гарна збереженість природи і фауни лісів і боліт. Тепер це справжній клондайк для любителів дикої природи.

Більшість угіддь вкриті сосновим лісом з численими березовими болітцями: берези всихають, а їхні чорно-білі стовбури непорушно стоять над соковито-зеленою травою.

“Щоб відчути усю первісну красу цього краю, слід побувати на так званому Довгому болоті, яке великою дугою перетинає ліс. Не варто боятись болота: Янукович набудував через нього насипи з щебеню, безпечно мандруючи якими бачиш все, як на долоні. Ліси навколо – бідні, соснові, тому вся звірина тягнеться до нього із заболочених лісів навколо. Якщо йти тихо – можна зустріти козуль, кабанів, оленів або й лосів”, – розповідає Максим Ковальов.

Угіддя були мисливськими, тож на кожній просіці і насипу стоять десятки невеликих вишок для полювання. В лісі заховані і окремі великі мисливські вежі: біля них розташовані підгодівельні майданчики для тварин. На них найлегше зустріти кабанів, які десятками збираються поласувати розсипаною кукурудзою. Тут навіть є килимки, на яких свині люблять чухатись.

Крім того, в лісі стоїть велика загорожа, за якою кабанів тримають у воль’єрнах.

Справжньою окрасою Дніпровсько-Тетерівських угідь є Київське водосховище. Ароматний сосновий бір на березі, широкі пляжі, запахи широких водних просторів і повна тиша та безлюддя створюють ідеальну атмосферу для відпочинку від гамірного міста.

“Єдиними вашими сусідами тут будуть птахи, серед них орлан-білохвіст – справжній велет, найбільший орел Європи із розмахом крил в два метри, що полює на рибу та полюбляє сидіти на деревах над водою”, – розповідає Максим.

Як доїхати: маршруткою з Києва (від автостанції “Полісся”) до с. Сухолуччя.

Що дивитися: соснові ліси, Довге болото, мальовничий дніпровий берег, вольєри з кабанами.

Де жити: у наметах

Довжина маршруту: приблизно 20 км. Краще їхати на один-два дні.

Халеп’є – Витачів

Фото: Panaramio/Anna Popova

Один з наймальовничіших маршрутів біля Києва. Починається від села Халеп’я, звідки декілька хвилин ходу – до мальовничого “гірського” озера в лісі. Воно утворилось внаслідок зсуву ґрунту на місці струмка, що протікав дном яру.

Озеро дивує своєю незвичною красою: його аналогів на Київщині і в сусідніх регіонах немає. Стрімкі схили берегів вкриті густим лісом, а над береговою кручею до дерев прив’язана мотузка – “тарзанка”: любителі “сільського” екстриму знайдуть тут своє місце.

З озера лісова стежка виводить на поля в околицях Витачева. Якщо підійти до краю поля, то крізь гілки дерев можна побачити чудовий краєвид – синє небо зливається із синім Дніпром. Проте, спуститися до води тут надто складно: великі обвали призвели до утворення прямовисних і дуже небезпечних урвищ, які заростають лісом.

Безпечніша можливість помилуватися дніпровими краєвидами і спуститися до води є у сусідньому Витачеві.

Гірське озеро. Фото: Андрій Плига

Тут, на мальовничому пагорбі на околиці села, на початку 90-х відомий дисидент та духовний діяч Олесь Бердник заснував так звану “Українську Духовну Республіку”, разом з однодумцями збудував церкву на пагорбі та великий вітряк. На фоні наддніпрянських пейзажів, широких ланів, Дніпра з численними островами, вони виглядають надзвичайно колоритно.

Фото: cherten-ok.livejournal.com

Поряд з церквою вкопано таємничий камінь із замурованою капсулою біля церкви. На ньому написано “Відкрити у день, коли буде подолано час і смерть. Ми знаєм – це буде!”.

Від церкви вниз, через пасовище і ліс, тягнеться стежка, якою можна спуститися до самого Дніпра.

Фото: wendy-beckett.livejournal.com

Як доїхати: маршрутками з Києва (від автостанції Видубичі), що йдуть у Ржищівському напрямку: на Ржищів або Канів.

Що дивитися: “гірське озеро” в лісі, краєвиди з круч Дніпра, церкву у Витачеві.

Довжина маршруту: близько 10 км. Краще їхати на один день.

Фото 26

Ірпінь – Пуща-Водиця

Дот під Ірпенем. Фото: art-line.in.ua

Невеликий маршрут, розташований майже цілком в адміністративних межах Києва, але поза міською забудовою, тому дозволяє гарно провести час і відпочити від мегаполісу.

Річка Ірпінь раніше була відома важко прохідними болотами в заплаві, що створювали природний захист західних рубежів Києві від нападників. Свою вагому роль вони грали і в 1941, коли німецькі війська на два місяці стали по лінії річки, намагаючись форсувати її. Але не лише через болота – в лісі понад річкою був зведений в кінці 20-х – на початку 30-х років цілий ланцюг масивних бетонних ДОТів, які  постійним кулеметним вогнем мали стримувати супротивника.

Ірпінські болота. Фото: art-line.in.ua

“Ця лінія ДОТів має назву КиУР – Київський укріпрайон, що входить до так званої “Лінії Сталіна” – системи оборонних споруд, що простяглась від Карельського перешийку до Чорного моря. Заболочена заплава (ще й спеціально підтоплена) разом із ДОТами забезпечила двомісячну оборону Києва”, – коментує Максим Ковальов.

На шляху від Ірпінської залізниці до Пуща-Водиці знаходиться 8 ДОТів, ще один знаходиться у безпосередній близькості від залізниці, на південь від неї.

ДОТи знаходяться на різних стадіях збереження – від одних лишилася тільки купа бетонних уламків, інші ж збережені майже цілковито. Під час бойових дій весь ліс навколо був вирубаний, для кращого огляду. За 73 роки з того часу вже встиг піднятися гарний сосновий або дубовий ліс, що надійно приховує сліди війни від зайвих очей. Лише вузенькі стежки прямують до ДОТів. А серед молодого лісу трапляються великі вікові дуби.

Озера у Пущі-Водиці. Фото: crazybagzy.livejournal.com

Ірпінські болота були осушені в 1947-1953 роках, коли будувалась осушувальна система. Тепер заплава вкрита мережею каналів, а річка має спрямлене русло. Проте подекуди вона зберегла залишки своєї первісної краси.

Дивом збереглось одне з гарних боліт на краю лісу. Його володарями стали бобри, чиї сліди у вигляді спиляних дерев і пеньків трапляються на кожному кроці.

Фото: crazybagzy.livejournal.com

Іншою принадою маршруту є тихі Пуща-Водицькі озера – Двірець, Горачиха, Карачун, Горачиха.

На озерах найкраще ввечері закінчувати прогулянку. Але вона буде не повною, якщо не проїхатись до Києва на “лісовому” трамваї №12. Відкрита ще у 1900 році, ця трамвайна лінія є одним із сучасних втілень київської старовини. Рік за роком Київ втрачає обличчя старого міста, а трамвай продовжує незмінно ходити через ліс вже добру сотню років.

Трамвай до Пущі-Водиці. Фото: crazybagzy.livejournal.com

Як доїхати: від Контрактової площі на трамваї № 12

Що дивитися: ДОТи, Пуща-Водицькі озера, Ірпінське болото.

Довжина маршруту: близько 8 км. Їхати – на один день.

http://www.theinsider.ua/lifestyle/mistsya-dlya-pokhodiv-vikhidnogo-dnya/