Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

“Ось вийду на пенсію – куплю собі трейлер з усіма зручностями й буду жити на пляжі”, – поділився своєю “американською мрією” мій 30-з-чимось-річний колега.

Пам’ятаю, в дитинстві старий сусідський трейлер-одоробло кілька років збирав пилюку на тротуарі просто перед нашим під’їздом. У полон до цього монстра, тобто на його дах, постійно залітав то м’яч, то воланчик для бадмінтону. Найсміливішим доводилось видиратись і рятувати “бранців”.

Відтоді ідея провести хоча б одну ніч у трейлері мені здавалася жахливою. Я була переконана, що вони всі – такі ж брудні старі розвалюхи, де незручно й смердюче.

Але півроку тому моє уявлення про трейлери кардинально змінились. Знімаючи фестиваль у горах долини Шенандоа, ми з колегою були вражені кількістю трейлерів і так званих “п’ятих колес”, які там побачили. А чому б не спробувати зробити про це історію, вирішили ми, – й пішли із камерою гуляти по кемпінгу, знайомлячись із власниками цих диво-авто.

Першою в свою хатинку на колесах нас пустила учасниця кантрі-гурту Мері ДеГір Ромагнолі, яка якраз репетирувала пісню.

Свій автомобіль для відпочинку – англійською RV, тобто recreation vehicle, – вона придбала лише рік тому й дуже задоволена. Каже, такий компактний причеп містить усе необхідне для життя.

“Це – спальня, я повісила фіранки, щоб додати приватності, – провела вона для нас екскурсію. – Ось моя маленька кухня, місця достатньо для двох. Тут ми готуємо. Ось мікрохвильовка, холодильник. Вони маленькі, працюють від електромережі, балону з пропаном чи батареї, тож можна використовувати різні джерела енергії”.

Я не могла приховати подиву. Все акуратно, затишно. Компактна кухня, туалет, душ. Є все, що треба для комфортного відпочинку. І, щиро кажучи, набагато чистіше, ніж у більшості недешевих американських готелів, у яких мені доводилось зупинятись.

Такі пересувні оселі – одна з типових рис американської культури. Мобільність – їхня головна перевага. Це можливість виїхати будь-куди на природу, при цьому не тягти намети, а також заощадити на готелях.

Романолі каже, що її авто – легка модель, “важить лише тону триста кілограмів, її можна причепити до легкового авто”. “Я – музикант, я постійно їжджу на фестивалі, часом як відвідувачка, часом як виконавиця із моїм гуртом, і так можна жити у комфорті, бо мені вже набридло жити у наметах”.

Така свобода пересування набула особливого значення у тридцятих роках минулого століття, коли виробництво будинків на колесах набуло масовості. Сьогодні у своїх гаражах їх мають приблизно 9 мільйонів американських сімей.

Пересувні оселі дозволяють вирушати у подорож, коли заманеться, у комфорті власного помешкання, і заощадити гроші. Навіть з урахуванням вартості автомобіля, родина з чотирьох осіб може зекономити до шістдесяти відсотків коштів, які йдуть на традиційну відпустку.

Будинки на колесах бувають двох типів: причепи, або так звані каравани, їх треба кріпити до свого авто. Саме їх американці називають п’ятим колесом. Інший вид – кемпери – це повноцінні машини з двигунами, що ззовні більше нагадують автобуси. Розміри також бувають найрізноманітніші.

Джулі Бонд показала нам свою пересувну оселю – із духовкою, двохдверним холодильником, проточною водою, що вміщає ліжка для цілої родини з 8 людей. Вона каже: “Це наше місце. Ми не повинні хвилюватись про чистоту мотельних номерів, а намети із надувними матрацами для нас – не варіант”.