Ростислав Хотин
Світова преса пише про попередню згоду Міжнародного валютного фонду на відновлення фінансування України, якій дали ще два місяці для того, аби новий уряд продемонстрував рішучість у проведенні реформ. Є публікації про те, як українські олігархи – власники телеканалів – використовують їх для зведення політичних рахунків і у битвах за збільшення свого впливу. А гарвардський історик Сергій Плохій в газетіThe Financial Times називає перемогу Джамали на Євробаченні перемогою нової української ідентичності і кристалізацією української нації, яка є багатоетнічною і багатомовною.
Газета The Wall Street Journal пише, що МВФ дав попереднє «зелене світло» поновленню фінансової допомоги Україні. Аде остаточне рішення про виділення наступних траншів Києву залежить від подальших реформ в Україні.
Сигналом для МВФ послужили обіцянки нового уряду України посилити боротьбу з корупцією та більшою бюджетною дисципліною.
Це рішення відкриває шлях до затвердження Радою директорів МВФ у липні виділення наступного траншу в розмірі 1,7 мільярда доларів, а також розблокує виділення фінансової допомоги Києву з боку інших міжнародних установ.
«Але перш за все уряду потрібно втілити обіцяні реформи», – зазначає газета. Двомісячний період до остаточного рішення МВФ буде, за висловом газети, «випробувальним терміном для України».
Для того, аби отримати транш у липні, Україна, за словами чільного представника МВФ, повинна буде посилити заходи щодо бюджетної та фінансової стабільності, рішуче посилити прозорість та верховенство права і реформувати великі, але неефективні державні підприємства, зазначає видання.
Зміна уряду в квітні вирішила політичну кризу, яка тривала кілька місяців, і яка заважала уряду у Києві проводити реформи, без яких неможливе було відновлення фінансування з боку МВФ та інших установ.
Газета зазначає, що «США та Європа бажають успіху прозахідному уряду, що допомогло б вивести колишню радянську республіку з орбіти Росії і збудувати їй тісні економічні та політичні відносини з Європою».
Якщо МВФ дасть остаточне «добро» на новий транш, тоді це відкриває шлях до надання Вашингтоном одного мільярда доларів Україні. Транш МВФ затримується ще з кінця минулого року через брак бюджетної та пенсійної реформ та закиди, що Україна не робить достатньо для боротьби з корупцією.
Загалом, веде далі газета, Київ очікує на 3,4 мільярда доларів від МВФ, США та Європи, що допомогло б залатати діри в бюджеті і відвернути фінансовий колапс країни.
Сайт телекомпанії Al–Jazeera вмістив статтю під назвою «Хто володіє мас-медіа в Україні», підзаголовком якої є: «Війна відбувається в Україні, і вона розігрується на екранах телевізорів та в головах глядачів».
Ця війна не має нічого спільного з окопами на сході України, де має місце справжня війна, а радше відбувається між олігархами та політиками в їхній боротьбі за вплив, йдеться в статті.
«На цьому полі битви ЗМІ є зброєю, з допомогою якої власники можуть мати важелі політичного впливу, нападати на опонентів та формувати певні суспільні настрої», – пише Al-Jazeera і цитує депутата парламенту Сергія Лещенка, який каже: «Телевізійні канали використовуються для досягнення політичних цілей».
Дехто з найбагатших олігархів, включно з президентом Петром Порошенком, а також Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ, Віктор Пінчук та Ринат Ахметов володіють медіа-групами. «В той час як лише Порошенко, власне, є при владі, Коломойський, Фірташ, Пінчук та Ахметов втягнуті в підтримку та рекламу політичних партій чи певної політики», – йдеться у статті.
Україна посідає 129-е місце зі 180 країн в міжнародному рейтингу свободи ЗМІ, складеному «Репортерами без кордонів».
«В той час медійний ринок в Україні є великим, десять найбільш популярних телеканалів перебувають у руках бізнесменів, серед інтересів яких медіа не є головним бізнесом. І хоча уряд, фактично, зобов’язаний регулювати медіа та стежити за чесною поведінкою через Нацраду з питань телебачення і радіомовлення, однак він рідко втручається», – пише Al-Jazeera.
«Уряд для них є ніким», – цитує стаття Романа Головенка з Інституту масової інформації.
А керівник Національної телерадіокомпанії України Зураб Аласанія сказав Al-Jazeera: «Олігархи кажуть медіа, що робити, це для них не бізнес. Часом це їхній щит, часом це їхня зброя. По всій Україні, в усіх містах всі журналісти комусь належать. Це серйозна проблема. Немає в Україні вільної журналістики».
«Україна співає в тон нової національної гордості» – це стаття історика з Гарварда Сергія Плохія у впливовій газеті The Financial Times про перемогу Джамали на пісенному конкурсі «Євробачення».
Плохій пише, що дехто в Росії вважав пісню Джамали «1944» про депортацію кримських татар Сталіним політичною.
«Політика і справді була важливою в цьому конкурсі, навіть якщо правила забороняють пісні з політичним змістом. Намагання прибрати націоналізм і таким чином усунути політику з «Євробачення» є даремним – це так само, як намагатися деполітизувати Олімпійські ігри чи Чемпіонат світу з футболу. Євробачення мобілізує національні телеаудиторії, і перетворює їх на глядачів та суддів водночас, драматично підвищуючи рівень їхньої залученості. Це особливо стосується держав колишнього Радянського Союзу та країн екс-соцтабору, які розглядають телебачення як засіб підняття престижу», – пише історик Плохій.
Плохій додає, що поразка від України на «Євробаченні» була певним приниженням для Росії, а той факт, що перемогу здобула співачка, яка прихильно ставиться до забороненого в анексованому Криму кримськотатарського Меджлісу, було сильним ударом для Москви.
«Для України перемога Джамали є не лише символічною перемогою над Росією в суді «Євробачення» і в громадській думці, але також і святом нової української ідентичності. Вона співала кримськотатарською мовою і тримала синьо-жовтий прапор, як символи нової української громадянської нації. Ця багатоетнічна та багатомовна спільнота, яке все ще в стані створення, викристалізувалася завдяки конфлікту з Росією останніх двох років. Вона об`єднує українців та російськомовних громадян, росіян, євреїв та кримських татар, які захищають свою державу від іноземної агресії…» – пише історик Плохій в газеті The Financial Times.
The Author
Comments