Оксана Щур

Яким був рік, що минає, для українських письменників, видавців та книгарів?

Багато перекладної літератури, слабка українська проза та поезія; зростання цін і масові розпродажі; вихід на міжнародний ринок, підвищений інтерес до читання та довколакнижкових подій, заснування Українського інституту книги та оновлення складу Шевченківського комітету.

Про помітні книжки, події та тенденції читайте в огляді від УП.Культура.

Переклад книги “Не відпускай мене” Кадзуо Ішігуро, зроблений Софією Андрухович, вийшов у Видавництві Старого Лева

Книжки 

У 2016 році маємо справді вал перекладної літератури. І не лише так званих “грантових” перекладів, а й таких, які орієнтовані на відчутний комерційний прибуток. Здебільшого це переклади з англійської (можливо, тому, що недорогих швидкісних перекладачів з цієї мови знайти порівняно легше).

Тут і масові романи, і нон-фікшн, бізнес- та мотиваційна література. Часто на обкладинці – відмітка про приналежність до західного списку бестселерів (не усі покупці знають, наскільки розлогі й різноманітні ці списки, і наскільки відрізняються, наприклад, від переліку номінованих на Пулітцерівську премію).

Більшість цих книжок так і залишаться необговореними. А питання про комерційну доцільність видань винесемо за дужки – це особистий ризик кожного. Та й покупець, читач і критик дуже відрізняються за смаками та готовністю підтримати гривнею чиюсь ідею.

Видавці вже зрозуміли, що промоція – це необхідна складова роботи над книжкою. Поза тим, якщо з вітчизняним продуктом більш-менш зрозуміло, особливо за наявності живого автора (організовуєш тур і торгуєш автографами), то із закордонним складніше.

Зарубіжний автор може приїхати раз чи два, дати кілька інтерв’ю. Роздати примірники на рецензії теж можна, особливо коли журналісти, критики або й видання звертаються самі. Що ще?

Українське видання книги “Я – Малала” вийшло у видавництві “Наш Формат”

Інша ж сторона повинна вміти відмовляти й пропонувати альтернативу, цінуючи те, що партнер готовий до співпраці.Рекламного простору справді досить мало. Не кажучи вже про вміння цивілізовано співпрацювати. Наприклад, з розумінням ставитися до відмов через невідповідний формат пропозиції і не вважати, що гроші, зв’язки чи достатнє нахабство вирішують все.

Поки що ж можливостей, за які масово хотілося би платити, бракує навіть на Форумі видавців, орієнтованому на продажі. І що робити у проміжках між ярмарками? Готувати пакетні пропозиції новинок і випльовувати їх до Арсеналу, Форуму та перед грудневими закупівлями?

Перекладним романом року, безперечно, можна вважати “Не відпускай мене” Кадзуо Ішігуро, перекладений з англійської Софією Андрухович. Ілюстроване видання у гідному поліграфічному оформленні тільки підкреслює важливість появи цього тексту нарешті й українською мовою.

Також варто звернути увагу на “Шум часу” Джуліана Барнза, “І раптом стукіт у двері” Етгара Керета, “Соньку” Ігнація Карповича, “Щигля” Донни Тарт – усе це добірна зарубіжна проза в хороших перекладах.

Серед поетичних перекладів вражає антологія найновішої американської поезії – авторський проект Тараса Малковича, перше таке видання у світі. А класику репрезентує неймовірно красиве перевидання роману Семюеля Беккета “Уот” у перекладі Володимира Діброви.

“Джордж і таємний ключ до Всесвіту” Стівена та Люсі Гокінг та Кристофа Гальфара. Від Видавництва Старого Лева

Що ж до нон-фікшену, то серця дорослих і малих читачів полонив фізик Стівен Гокінґ, “Найкоротшою історією часу” (співавтор – Леонард Млодінов) та “Джорджем і таємним ключем до космосу” (співавтори – Люсі Гокінґ, Кристоф Гальфар) відповідно.

Резонансною також стала біографія “Ілон Маск: Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє”.

Для тих, хто потребує підтримки, рекомендована книжка Віктора Франкла “Психолог у пошуках справжнього сенсу”. Всесвітньовідома “Я – Малала. Історія незламної боротьби за право на освіту”, написана пакистанською правозахисницею, лауреаткою Нобелівської премії миру, та мемуари Гілларі Клінтон здатні надихнути сильних жінок.

А як же сучасна українська література? Якщо хтось чекав великого роману, що увійде в історію чи принаймні змінить перебіг актуального літпроцесу, то може продовжувати, бо у цьому році не дочекався.

Найочікуваніша проза року – “Забуття” Тані Малярчук – вже отримала принаймні одну помітну відзнаку і очевидно стала романом-2016, та чи більше?

Дебютантом-2016 у прозі є визнаний молодий поет Мирослав Лаюк, чий роман “Баборня” дихає “Забуттю” у потилицю, проте, можливо, тільки через відсутність сильної конкуренції, та ще тому, що як на дебют ця книжка справді непогана, але що як за гамбурзьким рахунком?

Збірка оповідань Катерини Бабкіної “Щасливі голі люди” демонструє якісний ривок письменниці, але її вміння поводитися з мовою, будувати фразу, зрештою, опанування форми малої прози – недостатньо, щоб стати в один ряд з романами, хай би які вони були.

Роман “Забуття” Тані Малярчук став Книгою року ВВС-2016

І з цього погляду найсильнішою прозовою книжкою року виглядає “І знову я влізаю в танк” Оксани Забужко. Есе, публіцистика, спогади – ця збірка неоднорідна, проте демонструє вміння авторки “мислити книжкою” і компонувати цілість, де кожен із давно прочитаних й обговорених текстів сприймається як свіжий, опинившись в контексті інших.

На додачу – впізнаваний авторський стиль, фірмова мова, уміння “жонглювати фактами” і пропонувати оригінальні інтерпретації подій та біографій. І, звісно ж, гостра тема: інформаційна війна, не лише в Україні, але й в усьому світі.

Архіви, кажуть, вичерпані, тож супервідкриттів найближчим часом не передбачено. Однак можна працювати і з доступним матеріалом.

Наприклад, серія “Наші 20-ті” – популярна література майже столітньої давнини. Під яскравими стилізованими обкладинками криються любовні романи, детективи, репортажі.

Це не ті тексти, що формують золотий фонд красного письменства. Але вони не гірші, ніж твори сучасних другорядних масових авторів. Чому б Йогансену та Смоличу не поконкурувати з Криштопою та Кідруком.?

Триває й шкільна серія видавництва “Основи”: до “Лісової пісні” та “Кайдашевої сім’ї” в оригінальному оформленні додалися “Тигролови” Івана Багряного, ілюстровані ескізами татуювань, деякі із яких, на думку художника, пасували би головному героєві.

“Як писали класики” Ростислава Семківа – про секрети майстерності письмеників на зразок Агати Крісті та Мілана Кундери

У цьому контексті успіх книжки Ростислава Семківа “Як писали класики” виглядає дуже логічним: чому б не резюмувати секрети письма успішних белетристів, додавши біографічних деталей та власних коментарів – по суті, це те саме перепрочитання у новій тональності.

Події і продажі

Чільними книжковими ярмарками всередині країни залишаються столичний Книжковий Арсенал та львівський Форум видавців.

Перший – наголошено інтернаціональний, з акцентом на медійність і подієвість: фестивальний компонент нібито й домінує, але й книжок тут продають чимало. Другий забезпечує українською книжкою Західну Україну і орієнтований на локальну специфіку.

Цього року київський Арсенал відвідали, зокрема, ізраїльський прозаїк та сценарист Етгар Керет і дитячий письменник зі Швеції Ульф Старк. Найпомітнішим учасником вересневого Форуму став star guest француз Фредерік Бегбедер, природним чином затьмаривши Почесного гостя Томаса Венцлова, відомого інтелектуала й дисидента.

Цього разу мода перемогла класику – публіці та медіа явно цікавішим був гламурний Бегбедер, який влаштував спеціальну вечірку для обраних, ніж поетичні читання та дискусії про Центральну Європу.

Фарнцуз Фредерік Бегбедер став зірковим гостем цьогорічного Форуму видавців.

На статус третього ярмарку України за масштабом, резонансом та рівнем продажів претендує Запорізька книжкова толока.

А найцікавішим регіональним фестивалем, де література була однією зі складових, у 2016 році безперечно виглядає PORTO Franko Гогольfest, який відбувся влітку у Івано-Франківську завдяки об’єднаним зусиллям місцевих та київських культуртрегерів.

Українські видавці продають, і не лише книжки, але й права на переклади та ілюстрації. Триває процес виходу вітчизняного книговидання на міжнародний ринок, і з кожним разом він набуває організованіших форм.

Окрім колективних поїздок на міжнародні ярмарки у Прагу, Вільнюс, Варшаву, Краків, Болонью, Салоніки та індивідуальних бізнес-візитів, видавці також скористалися підтримкою держави: охочі змогли взяти участь у Національному стенді України на Франкфуртському книжковому ярмарку – головній бізнес-події планети для видавців і книгарів.

І неможливо не згадати про “чорну п’ятницю” – день шалених знижок наприкінці осені. Запозичена на Заході традиція приживається в Україні. І до неї дедалі активніше долучаються видавці і книгарі.

Цього року спостерігався справжній бум: знижки оголошували буквально у цей шалений день, і тут-таки продовжували термін їх дії до кінця тижня. Далеко не всі очікували такого шаленого напливу охочих придбати книжку, заплативши 20-50% менше.

Невже й справді недооцінюємо кількість потенційних покупців та спраглість до читання? А може, причина ще й в тому, що опція “in stock” для книжкових назв, динаміка продажів яких майже на нулі, в Україні майже відсутня. У нас можуть хіба підняти ціну на книжку зі старого накладу.

Лідери ринку, серед яких “Видавництво Старого Лева” та “КСД”, пропонують різноманітні акції та знижки на власних сайтах; є акції також у інтернет-крамницях на кшталт Yakaboo.

Переможці цьогорічного конкурсу «Найкращий книжковий дизайн» поїхали на світовий конкурс Stiftung Buchkunst у Франкфурт

А якщо у гіпермаркеті книжка продається за нижчою ціною, ніж на книжковому ярмарку, то чи є сенс купувати вхідний квиток, а іноді ще й їхати в інше місто?

Чи справді аура публічних заходів і мистецького середовища аж така приваблива для середньостатистичного покупця, і чи здатні українські фестивалі та ярмарки з року в рік гарантувати виправдані очікування – побачимо у недалекому майбутньому.

Відзнаки і премії

Національна премія України давно не збурювала громадськість так, як цього року. Дискусія щодо того, кому присуджувати найвищу державну нагороду в галузі літературознавства охопила й інтелектуалів по різні боки барикад, і самих номінантів, і, певна річ, громаду разом із професійними коментаторами.

Шоком стало радше те, що методологічна полеміка, яка в гуманітарних колах вважалася нібито завершеною ще років десять-двадцять тому, виявилася незагоєною раною.

Сформулювати предмет перепалки можна приблизно так, і це звучить дійсно безглуздо: Чи давати національну українську премію гарвардському професорові-україністу Грабовичу, якщо він інтерпретує Шевченка із застосуванням новітніх західних підходів до тексту, а не так, як нас вчили в школі ставитися до канонізованого класика?

Закінчилося нічим: нагороду так нікому й не присудили – ні з літератури, ні з літературознавства.

Дизайн студії “Аграфка” для поетичної збірки Юлії Мусаковської “Чоловіки, жінки і діти”

Книжкову Шевченківську премію-2016 отримав Левко Лук’яненко за 13-томник публіцистики “Шлях до відродження”. Його моральний авторитет сумніву не підлягає, а здобутки безперечно заслуговують державної відзнаки. Ідеальний компромісний вибір для громади і Шевченківського комітету.

На 2017 рік оголошено прийом заявок у трьох об’єднаних напрямках: література, публіцистика, журналістика. Академічні наукові праці номінувати не можна.

Указом Президента України від 23 грудня призначено новий склад Шевченківського комітету на чолі з письменником Юрієм Щербаком, з-поміж інших, сюди увійшли Сергій Жадан, Дмитро Дроздовський, Ростислав Семків, Юрій Макаров.

Книжковий Арсенал не відзначає окремих новинок з тих, що представлені на ятках присутніх тут видавництв.

Натомість у 2016 році тут, у співпраці з Гете-інститутом та за підтримки Франкфуртського книжкового ярмарку і Фонду “Buchkunst”, відібрали найкрасивіші книжки сезону. Журі складалося із українських та іноземних експертів. Сама ж вибірка восени потрапила на Національний стенд України у Франкфурті, а зараз її відправили на міжнародний конкурс Stiftung Buchkunst.

Серед них – Кримінальний кодекс України з ілюстраціями Нікіти Кравцова, “Шапочка і Кит” Катерини Бабкіної з ілюстраціями Юлії Пилипчатіної, “Казимир Малевич. Київський період 1928–1930” з дизайном студії Grafprom. Переміг дизайн студії “Аграфка” для поетичної збірки Юлії Мусаковської “Чоловіки, жінки і діти”.

Одна із новинок в серії “Наші 20-ті” видавництва “Темпора”

“Книжка Року BBC” стала однією з головних літературних відзнак країни. Найбільш медійна, враховує смаки радше середньостатистичного читача, аніж рафінованих критиків, утримує позиції і розвивається протягом багатьох років.

Лауреатами – 2016 стали роман Тані Малярчук “Забуття” про українського діяча, теоретика національної ідеї В’ячеслава Липинського, та “Тринадцять історій у темряві” Галі Ткачук – химерна проза для дітей.

Премія імені Юрія Шевельова як спроба привернути увагу до української есеїстики розвинулася у кількаденний Шерех-фест. Нагороду отримав філософ Вахтанг Кебуладзе за книжку “Чарунки долі”, обігнавши таким чином цьогорічні новинки від Оксани Забужко, Віри Агеєвої, Марка Роберта Стеха, Ростислава Семківа та ін.

З-поміж міжнародних відзнак важливою є медаль Гете, вручена Юрію Андруховичу за “особливі заслуги у справі популяризації німецької мови та міжнародного культурного обміну”.

Тож, інтерес до читання очевидно зростає. Звичка читати, звичка колекціонувати книжки, збирати домашню бібліотеку повертається у перелік ознак освіченої сучасної людини. Це так само, як ходити до кінотеатру чи платити за музику у плеєрі.

Відвідати платну подію і відбути чергу на вході до Мистецького Арсеналу – тепер у одному ряду із чергою на виставку живопису.

Середовище, виявляється, складається не тільки з письменників, від яких усі чогось очікують.

Активізуються читачі та менеджери культури – організовують лекторії, події на кшталт #bookchallenge_ua (поставлена Катериною Бабкіною та Марком Лівіним недосяжна ціль – прочитати 200 книжок за рік – захопила сотні охочих в мережі, які теж вирішили подолати цей барєр) та Блумсдей-афтепаті (костюмована вечірка з інсценізованим читанням одного розділу “Улісса” Джойса, яка має відбуватися щороку, аж доки не закінчиться книжка)/

А ще створюють персональні блоги – публічні читацькі щоденники. І використовують нові медіа для самопросування і самовираження.

Зростає конкуренція серед видавців і авторів; зростає усвідомлення внеску дизайнера і художника у популярність книжки. З книжками у нас, здається, буде все добре.

Ініціатор #bookchallenge_ua Катерина Бабкіна та Марк Лівін

До того ж, у 2017 році розпочне діяльність новостворений Український інститут книги – стратегії ще не презентовано, конкурс на посаду керівника відбудеться незабаром, але нам уже обіцяють, що промоція читання в країні та розвиток бібліотечної галузі будуть пріоритетними напрямками.

Що ж до власне літератури, то автори прози для дорослих у небезпеці: якщо й далі так триватиме, їх витіснять автори нон-фікшну й закордонні колеги разом з перекладачами. Ну або видавці змусять шліфувати романи під керівництвом редакторів.

Втім, є ще варіант: піти у сценаристи, адже телеекранізацій укрсучліту і похідних творів дедалі більшає.

http://life.pravda.com.ua/culture/2016/12/26/221918/