НАТАЛІЯ ГУМЕНЮК

«Я взагалі проти того, щоб люди голосували раніше, але якщо це відбувається, — я тут на дільниці, щоби просити люде­­­й віддати свій голос за Трампа. Якщо обирати одне питання, яке мене турбує, – покращення ситуації з міграцією. Колись пращури приїхали з Німеччини кораблем у нормальний спосіб. Зараз люди йдуть через кордон пішки, не чекаючи на дозвіл», – пояснює мені Лорета Рейнолдс. До пенсії — бухгалтер, а нині — акивістка штабу Трампа, схованого в горах Апалачі містечку Ешвіль, Північна Кароліна.

Поки фільмую довкола дільниці — чую голос Дональда Трампа: «Це вирішальна битва. Пожертвуй гроші на мою кампанію, і твоє ім’я буде викарбуване на дошці пошани Дональда Трампа». Озираюся – його ніде немає, як і немає гучномовця. Виявляється, Лорета, доки роздає агітаційні матеріали, дивиться у фейсбуці ролик свого кумира-мільйонера: «Я переказую йому кошти щомісяця. Небагато, але регулярно, тож дуже сподіваюся опинитися на тій дошці.»

Лорета Рейнолдс, пенсіонерка-активістка штабу Дональда Трампа

Північна Кароліна — один з трьох головних, разом з Огайо і Флоридою, штатів, від голосування у яких і залежить, хто стане господарем Білого дому. В деяких регіонах, як демократичному Нью-Йорку чи республіканському Техасі, переможець зрозумілий, тому і результат прорахований.

У Північній Кароліні кандидатка від демократів і республіканський номінант йдуть нога в ногу. Статистика, яка змінюється щодня, показує наразі кількавідсотковий відрив Гілларі, але тому такі штати і називаються місцями «двобою».

Цього тижня Клінтон привозила головного важковаговика демократів — першу леді Мішель Обаму. Її харизма рок-зірки мала збалансувати технократичність Клінтон. Крім того 58-річна Гілларі з першого покоління емансипованих жінок, які не хочуть згадувати, що їм непросто давалася кар’єра, бо бояться, що їх вважатимуть слабшими за чоловіків. Мішель звертається до тих жінок, які вважають, що жіночність не варто приховувати і протистоїть сексистській кампанії Трампа не мовчанням, як екс-держсекретарка, а відвертою розмовою про табуйовані теми, як от сексуальні домагання.

Історично Північна Кароліна належала до Конфедерації, що воювала проти скасування рабства під час Громадянської війни. Через півтора сторіччя той поділ завжди нагадує про себе на електоральній мапі. Консервативне населення США сьогодні голосує за ресбпуліканців. Вважається, що за Трампа — білі чоловіки. Водночас, на відміну від інших консервативних штатів, у Північній Кароліні чимало університетів, дослідницьких закладів, а значить — у демократів непогані шанси.

У Північній Кароліні з 20 жовтня триває дочасне голосування. На дільницях — чимало людей. У районах, де мешкає менш заможне населення, зазвичай їх менше, а дістатися до місця голосування можна автівкою.

Вибори у США завжди відбуваються у перший віторок листопада. Це робочий день, а отже, у тих, хто працює – менше шансів проголосувати. Це все – «іституційна перепона» для виборців Клінтон, а тому раннє голосування — їй на користь. Перед дільницею — жодного знаку за Гілларі, хоча є таблички кандидатів-демократів на місцевих виборах та кандидатів до конгресу.

Особливість виборів 2016 в тому, що частина республіканців відчуває економічний занепад, в якому Трамп винуватить мігрантів та глобалізацію, через яку американські компанії воліють перевозити виробництво за кордон, бо в США більші податки. Тому білий робочий клас півдня США — нині за Трампа.

Брайн – будівельник, голосує за Трампа

«Хочу, щоб політики не нагинали робочий клас. Саме тому я — за Трампа. Я маю багато працювати, щоб утримувати свою родину, бо розраховую на себе, а не на подачки від держави, які впроваджує Гілларі. Трамп щирий: каже що думає і думає, що каже. Його слова не змінюються, аби догодити публіці. У нього є характер», — пояснює Брайн, який прийшов підтримати кандидата-республіканця.

Стає сумно, здається, ніби виборців Клінтон і Трампа, можна розрізнити за зовнішнім вигляом. Шері і Стенлі — афроамериканське подружжя. Шері пояснює, що вдячна демократам за медичну реформу, яку називають «Obamacare», завдяки якій держава може оплачувати страхування для бідніших.

Шері і Стенлі вдячні демократам за медичну реформу і підтримують Клінтон

«Без цього моя мама не могла б отримати допомогу, турботу у своїй боротьбі з раком», – пояснює Шері. Її чоловік, Стенлі, говорить те ж і про здоров’я своєї старої матері і додає: «Північна Кароліна – прекрасна. Тут багато любові. Моїй матері 91. Вона дожила до часу, коли ми маємо першого чорного президента. У неї є шанс побачити першу жінку президента. Такі зміни – це видатна річ. Ці вибори не про конкретного чоловіка чи те, наскільки агресивними ми стали. Це про наше ставлення один до одного».

Я йду в передвиборчий штаб Клінтон — чотири кімнатки, куди потрапляєш з внутрішнього двору. Коли рахувати кошти, витрачені на кампанію у таких штатах, як цей, — північнокаролінська вартує мало не як ціла Каліфорнія. Мене не просять показати посвідку, лише — не фотографувати співробітників штабу через правила безпеки. Волонтери спілкуються радо. Двійко з них обдзвонюють телефонну базу демократів, заохочуючи тих ходити і стукати у двері, закликаючи взяти участь у виборах.

Політичні партії сьогодні навіть не намагаються переконувати своїх опонентів — немає сенсу. Стратегія – максимальна мобілізація власного електорату. Часто це виражається в емоційності і навіть залякуванні катастрофою, яка станеться у разі перемоги конкурента.

Тобі Пірс, прихильник демократів

Тобі Пірс працював в міжнародних організаціях за кордоном, прийшов у штаб за листівками і картою кварталу, де сподівається знайти демократів: «Я стукаю у двері демократів, які, можливо, не голосували на останніх виборах. Ми намагаємося зробити так, щоби кожен демократ проголосував. Я не стукаю у двері прихильників Трампа. Тому що зараз я нічого не можу змінити – вони просто грюкають дверима. Розмовляти з ними не варто».

Поляризацію виборців Тобі пояснює таким же розколом з медіа. Читачі The New York Times чи The Washington Post гарантовано голосують за Клінтон. Так само, як і глядачі національних кабельних каналів – ABC, CBS, CNN. Серед центральних телеканалів є і праве крило. На думку, демократа, вони плекають фейки про Клінтон, аби збурити консервативну аудиторію:

«Коли я зустрічаю когось, хто каже, що голосуватиме за Трампа, моїм першим запитанням є: звідки ви берете інформацію? Зазвичай це якісь скажені сайти чи те, що ми називаємо «радіо ненависті», які закарбовують цю брехню. Тому, на жаль, дуже важко вести діалог».

Запитую, чи хтось з присутніх у штабі голосував би за Трампа. Теоретично це половина штату, де мешкає 10 мільйонів, з яких майже 7 мільйонів зареєстровані виборцями. Таких тут немає.

Штаб республіканців — на околиці Ештона. Це кілька кімнаток у великому центрі.

Прошу підказати, як шукати прихильників бізнесмена-телезірки. Штабісти категоричні — нічим не допоможуть і просять вийти за двері. Кажуть — їм заборонено давати коментарі ЗМІ, але вони відмовляються просто говорити, щоб «не нашкодити партії». Кампанія Трампа відома непривітністю до чужих журналістів і поширює інформацію про «змову ліберальних медіа». Поки я фотографую штаб ззовні, очікуючи на прихильників, вибігає співробітниця, яка обіцяє викликати поліцію, якщо не піду подалі.

Мені ж щастить на коментатора. Стів Аллен приїхав по агітаційні матеріали за 50 км. Лається, що хтось вкрав табличку «За Трампа» з його садиби. На його «сільському позашляховику», як Стівен його називає, — наліпки «Гілларі у в’язницю» та «Пишаюся, що консерватор» поряд iз зображенням зірки Давида.

За 5 хвилин цей привітний чоловік видає всі теорії змови про Клінтон, які чула за весь час. Гілларі — злодійка, винна у смерті американського посла у лівійському місті Бенгазі: «Поки вона була держсекретарем (відповідник мінастра закордонних справ – ред.), вона залишила помирати чотирьох наших людей у Бенгазі. І сказала, що це було неважливо, бо її турбує не американський народ, а лише власна слава».

«Справа Бенгазі» — один з найпопулярніших мемів в «трампівських» соцмережах, який згадують за кожної нагоди. Сексуальний скандал Трампа, тобто вульгарні розмови про те, що його зірковий статус дозволяє робити йому з жінками що завгодно, — не біда. «Ми всі таке казали про жінок. Це була розмова у роздягальні. А жінки, які працювали з Трампом, говорять про нього лише схвально.»

Стівен вірить, що Гілларі «вкраде вибори у цій драмі, послуговуючись брудними технологіями. Я не визнав би результатів у разі її перемоги, бо все сфальсифіковано. Я бачу, наскільки багато людей підтримують Трампа. Якщо Гілларі переможе, тоді боги повернуться, аби забрати нас, і настане кінець світу. Бо США – світовий лідер, віддає всю владу корупціонерці. Біблія каже не ображати нікого, не влаштовувати Содомом і Гоморру, коли чоловіки сплять з чоловіками. Ми не маємо з цим миритися. Я не хочу йти до туалету з жінкою та не хочу, щоби жінка йшла до мого туалету. Це дикість…»

— Стівене, а серед ваших знайомих є бодай хтось, хто голосує за Гілларі?

— Ні.

— Ви не знаєте жодного демократа?

— Ні, я знаю, що вони існують.

«Туалетний закон» – так його і називають – став яблуком розбрату для північнокаролінців. На сайті республіканців у розділі про цінності — знак громадської вбиральні.

Навесні 2016 місцева регіональна влада всупереч федеральному законодавству, яке мало б гарантувати відсутність будь-яких проявів дискримінації, зобов’язала трансгендерів використовувати вбиральні відповідно до статі, зазначеної у свідоцтві про народження. Звісно, поліція не перевіряє посвідки перед туалетами, а в деяких ліберальніших містах, як Ешвіль, деякі кав’ярні зумисно пишуть «Для всіх статей».

Північну Кароліну бойкотують ключові спортивні асоціації, скажімо, баскетбольна ліга NBA, які не приїздять сюди на змагання, так само концерти тут відмінили національні зірки. Це погано вплинуло на туристичну галузь. Справа куди більша за туалети. Це відкат для всього ЛГБТ-руху у штаті, де одностатеві шлюби дозволили два роки тому – раніше, аніж по всій країні.

Місцева влада зобов’язала трансгендерів використовувати вбиральні відповідно до статі, зазначеної у свідоцтві про народження

Я прямую в найстаріший гей-клуб в Північній Кароліні, який нагадує звичайний американський сільський бар, де чимало літніх людей. Барменка телефонує Брін Естель – директорці організації «Трансмісія», яка допомагає трансгендерам. Брін має фіолетове волосся і вбрана у яскраву вінтажну сукню:

«До ухвалення «туалетного закону» мене ніхто не зачіпав. Тепер чую, як виборці цих політиків кажуть, що вбили б трансжінку, якби її побачили. Цей закон також відібрав наше право позиватися через дискримінацію до судів штату Північна Кароліна, – зізнається Брін. На її думку, демонізація меншин — традиційний механізм консервативних партій задля збурення виборців. – Після того, як торік Верховний суд легалізував одностатеві шлюби, питання знялося з порядку денного. Та, щоб заохотити євангелістів проголосувати, політики підняли питання трансгендерів».

Брін Естель, трансжінка, директорка організації «Трансмісія», що допомагає трансгендерам

Брін, яка виросла в Північній Кароліні, пояснює, що білі релігійні консервативні виборці становили тут більшість. Тепер вони бояться втратити свою перевагу через демографічні зміни. Такі політики, як Трамп обіцяють «сильну руку» і захист від змін за рахунок відмови від свобод. Вона воліє не називати ім’я Трампа вголос, використовуючи формулювання «авторитарний режим»:

«Ліберали чомусь думають, що ситуація завжди буде поліпшуватися. А я думаю, що це – реванш».

В Північній Кароліні, як і багатьох американських містах, фактично немає громадського транспорту, у кожного — машина. Брін підвозить мене на інший кінець міста, де я далі розшукую вибоців Трампа. Дорогою пояснює, що сама намагається спілкуватися з релігійним і консервативним населенням, для яких це часто чи не перша зустріч з трансгендером: «Якщо нас не беруть на роботу, то звідки ці люди уявлятимуть, хто ми. Після зустрічі мені кажуть: «Ти – нормальна», а я відповідаю: «От бачте, 100% трансгендерів, яких ви знаєте, – нормальні».

Ми їдемо широкими шосе. За вікном – Апалачі. Це справді американська глибинка. Брін продовжує рзмову:

«Коли була малою, я ховала в собі таємницю, думаючи, що заберу її з собою в могилу. Я була настільки пригніченою і нещасною, що упродовж перших 25 років свого життя ні на що не сподівалася. Тепер я маю все, про що я мріяла. Маю люблячого хлопця, гарну роботу і життя спражньої людини. І я дуже ціную це і не сприймаю, як данність».

http://hromadske.ua/posts/pivnichnokarolinska-drama-tualetnyi-zakon-i-dochasne-holosuvannia