Богдан Цюпин
Що робитимуть люди, якщо новітні технології дозволять роботам і штучному інтелекту виконувати багато видів праці ефективніше? Це не фантастичне питання. Застереженням можна вважати деіндустріалізацію Великої Британії та деяких західних країн упродовж останніх кількох десятків років, коли цілі промислові райони стали економічною пустелею. Там закрилися шахти, металургійні заводи та інші підприємства, де працювали десятки тисяч людей. Чи допоможе перекваліфікація, якщо нові галузі набагато менш трудомісткі? Дехто вважає, що має відповідь – виплачувати кожній людині регулярну суму, достатню для життя, незалежно від того, що людина робить чи не робить.
Прихильники «загального базового доходу» бачать в ідеї багато переваг. Якщо усім людям просто давати достатньо грошей для головних життєвих потреб, кажуть вони, то, окрім очевидних переваг – викорінення злиднів та зменшення нерівності – виплата «загального базового доходу» зробить непотрібною складну систему соціальної допомоги і дозволить скоротити величезний бюрократичний апарат розподілу й контролю різних виплат.
Зокрема, це з допомогою експерименту хоче з’ясувати уряд Фінляндії. Результати дворічного проекту оцінюватимуть після 2018 року.
«Для експерименту у Фінляндії відібрали дві тисячі осіб віком від 25 до 58 років. Ті люди раніше отримували базову щоденну виплату в межах допомоги із безробіття. Тепер вони отримують 560 євро щомісяця. Цей базовий дохід не оподатковується. Ми вирішили, що така сума була б достатньою для головних потреб, але водночас заохочувала б людей шукати роботу, можливо, тимчасову або не на повну ставку. Тобто система має на меті заохочувати людей до праці. Ми також хотіли б зменшити бюрократичний апарат і спростити систему соціальної допомоги. Після дворічного експерименту уряд використає результати для реформування системи соціальної допомоги», – пояснює фінський посол при організаціях ООН у Женеві Тергі Гакала.
Гроші волонтерам
Тим часом пропагандисти ідеї роздавання грошей закликають дивитися ширше і вказують на те, що сучасні ринкові відносини у промислово розвинених країнах не враховують економічний внесок багатьох видів важливої і суспільно корисної праці, наприклад, волонтерство, працю у місцевій громаді, час проведений з дітьми або з людьми літнього віку. Здебільшого йдеться про роботу, яку виконують жінки, і які не отримують за неї платні.
На цьому під час нещодавньої дискусії в Лондонській школі економіки наголосив професор університету Лондона Ґай Стендінґ, автор низки досліджень про «загальний базовий дохід».
«Безліч людей працюють з усіх сил, але вони ніколи не вирвуться зі злиднів та непевності», – переконаний професор Стендінґ.
Він розглядає виплату «загального базового доходу» як умову соціальної справедливості й основу демократичного суспільства, де люди мають право на гідне життя.
Стендінґ брав участь в організації низки експериментів щодо виплат в окремих регіонах країн Африки та Індії за підтримки фонду ЮНІСЕФ.
«Коли ми починали експеримент в Індії з виплатами для шести тисяч осіб, Соня Ґанді (тоді прем’єр-міністр) сказала нам, що ми марнуємо гроші, що реципієнти витратять їх на алкоголь і сигарети. Наприкінці пробного проекту вона попросила нас запросити її в одну з родин, щоб побачити результати… Вона згодом програла вибори і пошкодувала, що надто пізно зацікавилася нашою справою. Так от, попри передбачення, економічна активність зростала, кількість робочих місць у тих громадах зростала», – підсумовує Ґай Стендінґ.
Гроші – економічний стимул
Гроші. Це ще один аргумент прихильників, які кажуть, що особливо у бідних регіонах стабільні кошти в руках людей стають стимулом для розвитку місцевої економіки. Безправні злидарі отримують економічний важіль. Ще один висновок професора Стендінґа з його досліджень: забезпечені люди – більш добрі, толерантні, готові допомагати іншим.
За словами дослідника й активіста, «базовий дохід» допомагає створювати для людей основу для впевненості й відчуття безпеки. А безпека дуже цінна, бо психологи кажуть, що в умовах безпеки інтелектуальні здібності зростають. Якщо ви не почуваєтеся впевнено, ваш інтелект потерпає.
«Люди, які брали участь у наших експериментах виявляли, що їхній психічний стан і здоров’я покращувалися, їхня здатність схвалювати далекоглядні рішення покращувалася», – каже професор.
Позиція Ґая Стендінґа може викликати враження, що кошти треба просто забрати у багатших і віддати біднішим. Але ідея «загального базового доходу» цікавить і тих, хто відкидає класову боротьбу і не переймається через соціальну справедливість.
У світі щораз частіше постають питання: як домогтися добробуту у суспільствах, коли через глобалізацію та роботизацію кількість робочих місць, як очікується, різко зменшиться? Якщо товари й блага будуть створюватися, значною мірою, роботами або просто меншою кількістю людей, то що тоді залишиться робити решті?
Деякі країни вже зараз мають достатні ресурси для виплати загального «базового доходу», але така радикальна зміна засад економіки й соціального забезпечення не для усіх виглядає можливою.
Швейцарська відповідь – ні
Влітку минулого року громадяни Швейцарії на референдумі відхилили ідею запровадження виплат. Лише 23% учасників плебісциту проголосували за «загальний базовий дохід» і майже 77% проголосували проти. Як, здавалося б, можна було відмовитися від 2,5 тисяч доларів кожному громадянину і понад півтисячі для кожної дитини? Жодна парламентська партія Швейцарії не підтримала ідею, але не тому, що політики не згодні з потребою, та й грошей у Швейцарії досить.
Лузі Стамм, депутат Швейцарської народної партії сказав під час кампанії в телевізійному інтерв’ю, що «в умовах відкритих кордонів це абсолютно неможливо, особливо для Швейцарії – країни з високим рівнем життя. Якщо кожній людині запропонувати швейцарську суму для проживання, то до Швейцарії захочуть переїхати мільярди людей».
Хто платитиме податки?
Експерименти у Фінляндії та інших країнах, а також палкі дискусії економістів та активістів щодо «базового доходу» тривають. Так, бельгійський філософ та економіст Філіпп Ванпрайс озвучує стурбованість тих, хто вказує на потенційні проблеми.
«Це все гарно, але хто за це буде платити? Кошти братимуть зі щораз меншої частини ВВП, яка йде на оплату працівникам. Досвід показує, що найманих робітників набагато легше оподатковувати, ніж тих, хто володіє капіталом, особливо фінансовим капіталом, або тих, хто володіє правами на інтелектуальну власність. Це вимагатиме серйозніших зусиль для оподаткування капіталу, а, отже, рівня міжнародної співпраці, який зараз надто низький».
Надто багато питань, як людство буде далі жити і працювати зараз ще не мають відповідей.
The Author
Comments