Фагот та Фоззі з гурту «Танок на майдані Конго» розповідають про свої надії стосовно України, музичні квоти та святкування 20-річчя свої творчості.

Олена Бадюк: Останніми днями ми всі згадуємо річницю початку Революції Гідності. Ви були одними з тих артистів, які підтримували її, виступали на сцені Майдану. Чи закінчилася для вас Революція Гідності, і з чого вона для вас починалась?

Фагот: Я певен, що вона для мене почалася, коли мені було ще років 16, коли я йшов отримувати паспорт ще за радянських часів, а тато запитав, що я буду писати в графі «національність», я відповів: «Українець, само собою». От з цього вона і почалась.

А все решта — це, мені здається, безкінечний процес. Завжди знайдуться «тварини», які будуть розказувати, що тебе не існує.

Сергій Стуканов: Що сьогодні означає бути українцем?

Фагот: Робити те, що ти хочеш, і відновлювати свою культуру.

Фоззі: Рухатись додому.

Олена Бадюк: А три роки тому як для вас розпочався Євромайдан?

Фоззі: Ми їхали до Львова і, коли приїхали вранці, побачили новини, що на Майдані відбулось побиття студентів. Тоді ми говорили між собою, що прокинулись в іншій країні.

Фагот: Вийшло так, що я проходив Майданом за дві години до того, бачив, що там купа охорони, беркута, і вже по дорозі до Львова ми побачили в новинах, що сталося. Було таке відчуття, як під час гри в шахи падає прапорець, це означає, що час розмовляти вийшов. І все понеслось.

Сергій Стуканов: Поверталися в Київ вже з думками, що треба вставати на боротьбу?

Фагот: Звичайно. Ми вже того самого дня у Львові побачили біля Оперного велику сцену, на якій стояли люди. Було дуже багато людей. Таке враження, що весь Львів зійшовся послухати, що люди один одному будуть розказувати.

В Київ ми поверталися з різними думками: як поводити себе у цій ситуації, де брати зброю і таке інше.

Олена Бадюк: В деяких своїх інтерв’ю ви, зокрема Фагот, апелюєте до Сінгапурського дива, що Україні потрібне своє, Українське диво. Як ви вважаєте, чому зміни відбуваються настільки повільно?

Фагот: Тому що всі у владі дуже сильно між собою пов’язані. І потрапити туди, щоб розвалити цю систему, надзвичайно важко. Я розумію, що вони теж усвідомлюють, що це незворотній процес, тому намагаються усіма силами зачепитися там.

Я ще пам’ятаю часи Ющенка, коли він кричав: «Бандити повинні сидіти в тюрмах». І де реалізація? Те, що відбувається зараз, — все абсолютно так само. Звичайно, вони когось між собою зливають, але, по суті, вони всі просто вчепилися в кормушку.

Сергій Стуканов: Олександре, ви, якщо я не помиляюсь, нещодавно презентували свою другу книгу, присвячену українському героєві. На ваш погляд, яким має бути сьогоднішній герой? Кого ви вкладали в образ Василя Гупала, героя вашої книги?

Фоззі: В першу чергу, Гупало Василь — герой нашої пісні та кліпу, а потім вже вийшла книжка. Це бажання не відпускати від себе героя, якого я полюбив, під час створювання.

Мені здається, що Василь Гупало має до сьогодення опосередковане відношення. Він постать з тих часів, а героями нашого часу є IT-шник. Він живе в Україні і сплачує тут податки, добре знає англійську і може працювати десь в Каліфорнії…

Фагот: …але при цьому він сидить в Миколаєві, і коли йому показують фільми про «українських карателів», він посилає всіх і йде зі студії.

Сергій Стуканов: А про цього сучасного героя ви не збираєтеся писати?

Фоззі: Я поки не думав про те, щоб писати про сьогодення, бо тоді пісні будуть злі, а цього хотілося б уникнути, бо цього й так вистачає навколо.

Олена Бадюк: А чи багато ви виступали в Росії ще до Революції Гідності та війни? І яким чином ви вирішили регулювати ці питання вже після подій, які сталися?

Фагот: Ми часто виступали там десь на початку 2000-х років. Нас часто запрошували туди на фестивалі, концерти, в клуби. Але кожного разу всі продюсери говорили, що все круто, але давайте російською. Коли і вони, і ми зрозуміли, що ми цього робити не будемо, то, звичайно, запрошення зменшилися, та і ми особливо не хотіли туди лізти, коли зрозуміли, що нас там хочуть переформатувати під їх реалії.

Зараз теж запрошують, але я собі не уявляю, як я можу зараз перетнути кордон і дивитись їм в очі.

Сергій Стуканов: Ви достатньо часто їздили і на Донбас. Як були враження від відвідин Донецька, і як часто тепер вдається їздити на Донеччину та Луганщину?

Фагот: Завжди від цих поїздок були позитивні враження. Зараз ми їздимо не дуже часто, а якщо заїжджаємо, то це або Слов’янськ, або десь на «передку».

Олена Бадюк: Перед жителями виступали чи перед військовослужбовцями?

Фоззі: І перед тими, і перед іншими.

Десь за півтора місяця до початку подій 3-х річної давнини ми грали десь в Донецькій області на Дні міста і не було жодних мовних або інших протиріч. Потім все швидко змінилося. Мені важко уявити, як би ми грали там зараз, це вже певна вендета між двома сторонами. Це було в історії вже тисячу разів і потрібен час, щоб знову можна було говорити про якісь спільні проекти.

Сергій Стуканов: Міністр культури Євген Нищук сказав, що існує певна культурна прірва між Україною і Донеччиною та Луганщиною. Чи справді там аж таке велике провалля, що його важко здолати за допомогою культури?

Фагот: Важко, але, мені здається, цього замало. Неможливо виключно культурними засобами закінчити війну. Вона почалася не тільки зі зброї, війна почалася, коли в Москві говорили, що України не існує, що це масонський проект і наша мова вигадана. Але це ідеотизм!

Сергій Стуканов: Нещодавно запрацював закон про квоти для україномовних пісень на радіо. Ваші пісні стали частіше звучати?

Фагот: Я особисто за цим не слідкую, але наш менеджер розказував, що деякі радіостанції ставлять на один-два треки більше, а деякі як ігнорували цей закон, так і ігнорують.

Сергій Стуканов: По ідеї, українські виконавці за те, що по радіо крутять їх треки, мали б отримувати роялті. А ви за останні роки щось отримували? Чи плануєте ви у зв’язку з тим, що запрацювали квоти, якось вирішувати це питання?

Фагот: Є люди, які мають це контролювати. Колись ми отримували якесь роялті, а потім прийшли регіонали, і ми перестали його отримувати. Всі ці гроші осідали у Табачника. Зараз регіонали нібито не настільки при владі, але поки що не можу сказати, що навіть попередній етап отримання нами роялті повернувся.

Олена Бадюк: Наскільки взагалі питання квотування радіоефіру корелюється з конкуренцією, адже прийнято вважати, що в ефірі звучить найкраща музика, відібрана досвідченими людьми? Наскільки зараз легше потрапити в ефір, наприклад, музикантам-початківцям?

Фагот: Якщо в тебе з’являється якісний музичний матеріал, його легше показати світу через Інтернет, але маркетингові технології все одно існують.

Кожна радіостанція має свій формат, тому я розумію, чому кіпішували денсові радіостанції. У них такий формат, що там і не треба україномовна музика, але є закон, і вони нібито мають його дотримуватись, хоч це і не підходить під їх формат. Тобто тут є деякі нюанси, але це все можна вирішити, головне — щоб було прагнення іти цим шляхом і відновлювати українську культуру.

Сергій Стуканов: Ви знімаєте достатньо якісні відеороботи. Очевидно, це коштує певних грошей. Це потім буде якось окупатися чи це інвестиція задля власного задоволення?

Фоззі: Як воно може окупатися? Тільки через монетизацію в YouTube, але це несерйозні гроші в Україні. Всі монетизують свою творчість тільки через концерти. Треба розуміти, що у світі ця схема теж змінилася: перестали продаватися диски, цифрові продажі також падають. Це відбувається, тому що люди знаходять можливість слухати будь-яку музику, не купуючи її. В Україні до цього всього додається ще й піратство.

Фагот: Світ все дедалі більше йде шляхом візуалізації. Аудіопродукт може зачепити, але більше він чіпляє, якщо є якась правильна його візуалізація. Тому, я думаю, кліпи як знімали, так і будуть знімати, для того щоб додати відеовібрацій.

Олена Бадюк: У вас є пісня, яка має назву «Українська мрія». Якою є Україна вашої мрії?

Фагот: Я — ідеаліст. Якщо навколо стільки бруду, то ти розумієш, що треба штовхати маятник в інший бік. Тому пісня «Українська мрія» — це  якраз певне штовхання маятника. Фоззі говорив, що злі тексти не хочеться писати, але «Українську мрію» він все ж таки написав.

Фоззі: То писалося ще за часів Януковича про те, що малий янукович живе у дзеркалі навпроти.

Фагот: Ми і «Вавилон» видавали у 2004 році, і думали, що її заспіваємо на Помаранчевому Майдані і, дай Боже, більше такого співати не будемо, але пройшло 12 років, і таке враження, що пісня вічна.

Простір має народити якусь енергетичну субстанцію, вона може бути однією людиною, а може бути купою людей. І мені здається, простір вже народив її, просто зараз це настільки розсерджено, що, можливо, не зовсім почало працювати, але з часом це 100% спрацює. У мене дуже велика надія на молодь, тому що все завжди залежить від кожного з нас. Як ти думаєш, як матеріалізуєш своє майбутнє, так воно, в принципі, і буде.

Олена Бадюк: Цього року ви відзначаєте 20 років на сцені і завтра відбудеться ваш концерт. Яку програму ви підготували?

Фагот: Ми підготували велику програму, це ж ювілейний концерт. У нас за ці роки назбиралося тьма пісень, і коли ми з Фозом сиділи на репетиції, і він зачитував список того, що ми зобов’язані заграти, то нарахували 30 з чимось треків, починаючи від «Зроби мені Хіп-Хоп» 96-го року і закінчуючи «Небокраєм» 2016 року.

Сергій Стуканов: Власне, від 2016 року ви ведете відлік сезонів, тому концерт називається «20 сезонів», а гурту скільки вже?

Фагот: Батьки-засновники Фоз та Коті грають разом з 1989-го.

Фоззі: Була група «Танец на площади Конго», а потім до «Червоної Рути» вона стала «Танком на Майдані Конго».

Олена Бадюк: Наскільки змінюється ваш глядач, слухач?

Фагот: Якраз завтра у «Stereo Plaza» маємо можливість це побачити.

Фоззі: Також ми завтра презентуємо новий трек під назвою «Гострі ножі», який створили разом з «Братами Гадюкіними». І це саме той випадок, коли ми відчуваємо себе молодим, починаючим гуртом.

Олена Бадюк: Щоб ви хотіли побажати своїм слухачам?

Фагот: Ми бажаємо всім гарного вечора. Слухайте та думайте!