Росія активізувала значні ресурси і мережі підставних організацій, ЗМІ і так званих агентів впливу радянського зразка для просування пропаганди у західних ЗМІ щодо подій на Сході України та в Криму.

Про це йдеться у доповіді Фінського Інституту міжнародних справ (ФІМС) за назвою “Туман брехні: російська стратегія обману і конфлікт в Україні”.

Ця дослідницька установа заснована фінським парламентом, більша частина її фінансування також надходить  від парламенту, але вона є незалежною від держави у своїй науковій роботі.

Темою даної праці стали методи російського впливу та основні пропагандистські акценти, які росіяни намагаються просувати щодо конфлікту в Україні.

Фокус дослідження – російська пропаганда у ЗМІ Німеччини, Естонії, Фінляндії, Швеції, Угорщини, Польщі, Чехії та Словаччини.

Основною метою доповіді, за словами авторів, є детальне вивчення виникнення і розвиткуросійських тез (їх фінські дослідники називають метанаративами) і створення умов, за яких ЗМІ відволікаються від конфлікту в Україні.

А на підставі отриманих даних – з’ясувати цілі політики брехні Росії, як всередині своєї держави, так і в окремих країнах ЄС.

Примітно, що фіни не ставили під сумнів той факт, що російська влада та ЗМІ системно брешуть щодо подій в Україні – на їхній погляд, доказів настільки багато, що це є очевидним. До того ж ця тактика не є новою, зазначають дослідники. “Примітно, як мало змінився світ за сотні років, коли йдеться про брехню під час війни”, – саме така фраза відкриває публікацію ФІМС.

“У цій доповіді аналізується російська пропаганда і дезінформація – вона узагальнено названа “стратегічний обман”, або “стратегічне маскування” – з приводу конфлікту в Україні. Стратегічний обман не є терміном виключно для позначення російських дій, але він охоплює те, що, на нашу думку, є істотною особливістю нинішньої російської зовнішньої політики і політики безпеки.

Він приводить у рух спроби поставити противника в оборонну позицію і втратити рівновагу”, – відзначають автори.

До речі, термін “стратегічне маскування” є навіть в російській доктрині інформаційної безпеки, але те, як РФ діє зараз, виходить далеко за межі офіційного визначення.

За даними дослідників, методи, які використовує російський стратегічний обман, частково ті самі, що вже використовувалися в радянській пропаганді. Але радянська пропаганда ґрунтувалася на істинності ідеологічних тверджень, а сучасний російський варіант можна порівняти з калейдоскопом: миттєво створюються декілька версій реальності.

Автори відзначають: щоб зрозуміти систему російського стратегічного обману, слід враховувати радянське минуле.

Радянська пропаганда і дезінформація працювали як централізована машина, що мала у розпорядженні значні ресурси і мережі підставних організацій, ЗМІ і так званих агентів впливу. Останніми роками Росія поновила дієздатність окремих елементів цього проекту.

“У Росії спостерігається певна узгодженість між створенням псевдополітичних рухів у Росії та формуванням псевдореспублік у сусідніх країнах. В обох випадках державний політичний простір розуміється як поле бою, яке повинно контролюватися Кремлем”, – йдеться у доповіді.

За висновками дослідників, вплив російських пропагандистських тез (метанаративів) у закордонних ЗМІ залишається обмеженим. З небагатьма винятками, проаналізовані європейські ЗМІ цитують, але не сприймають за істину російські твердження.

Російські метанаративи присутні в медіа-просторі як прямі цитати офіційних представників, як думка представника іншої сторони, підкреслюючи тим самим, що подібні слова не є думкою ЗМІ. Крім того, було багато випадків, коли провідні західні ЗМІ докладали значних зусиль, щоби розібрати та довести нечесність російської версії подій, особливо щодо анексії Криму і збитого лайнера “Малайзійських авіаліній”.

Одним з найбільш цитованих російських наративів було знищення позитивних наслідків Майдану через помилки післямайданного уряду України.

Інший яскраво виражений російський метанаратив, який РФ активно поширює, полягав у тому, що Росія чинить правильно, анексуючи Крим. РФ тисне на те, що це була воля кримчан. Водночас ця теза – навпаки – дуже рідко цитувалася західними ЗМІ.

Естонія є частковим винятком з правил через наявність російськомовних меншин та російськомовних медіа в країні. У таких ЗМІ останнім часом показують кадри зі Сходу України, які підкреслюють людський вимір конфлікту та побічно покладають на український уряд відповідальність за страждання людей.

Дослідження встановлює зв’язок між політичними поглядами ЗМІ і його ставленням до тез російської пропаганди.

Є істотні відмінності між ЗМІ, що відзначаються сильними лівими поглядами, і тими виданнями, що представляють консервативні або ліберальні сили. До перших пропаганда потрапляє найчастіше.

До прикладу, у Німеччині соціалістична газета Neues Deutschland публікувала коментарі, інтерв’ю та репортажі від маловідомих експертів з проросійськими поглядами.

В Угорщині також неодноразово з’являлися подібні матеріали, особливо у державних ЗМІ і тих, що знаходяться під контролем дружніх до Росії політичних сил. Водночас незалежні новинні канали “демонструють високу стійкість” до російських версій подій.

Та це не означає, що роспропаганда взагалі не має впливу на ліберальні Західні ЗМІ.

На жаль, і вони не мають імунітету.

У доповіді наводиться чимало прикладів, які свідчать: хоча провідні ЗМІ й не піддавалися на російські версії подій в Україні, вони були мало обізнані про важливість термінології. Деякі з російських термінів, винайдених для дезінформації (наприклад, “Київський уряд”,”референдум в Криму” та “Донецька народна республіка”) використовувалися навіть у тих ЗМІ, які загалом були дуже критично налаштовані до Росії.

Проте відверто маніпулятивні терміни – коли донецькі сепаратисти ставали “борцями за свободу”, а на адресу України лунають звинувачення у геноциді – не набули значного поширення.

Поза тим, дослідження відзначає не надто успішні спроби поширення у західних ЗМІ найодіозніших пропагандистських тез Кремля – в тому числі про “Кримнаш” та “громадянську війну на Донбасі”.

Однак менш очевидні терміни дійсно проникли у закордонні мас-медіа.

Особливо це стосується новинних матеріалів на основі інформації, отриманої з російських агентств (“РИА Новости” або ТАСС) чи російських англомовних ЗМІ (Sputnik та Russia Today), які значною мірою покликані працювати як канали дезінформації.

Результати дослідження свідчать, що найефективнішим каналом пропаганди і дезінформації були власне офіційні представники Росії. МЗС РФ активно поширювало основні меседжі, зображуючи Росію як пасивного учасника конфлікту, але водночас як законного захисника російськомовного населення в Україні.

“Російські державні ЗМІ просто повторювали ці заяви.

Це насправді являє собою сильну спадкоємність із радянською практикою стратегічного обману.

Систематичне використання метанаративів у публічній російській дипломатії і швидкі темпи, з якими Росія змогла реагувати на збитий малайзійський літак – це показник професіоналізму, з яким стратегічний обман здійснюється в нинішній Росії”, – відзначають автори.

Автори доповіді також дійшли важливого висновку, що попри всі зусилля і вкладені кошти, заходи російського стратегічного обману мають свою межу.

Не зафіксовано жодного випадку, коли б російська пропаганда призвела до значущих змін у політиці країн, які увійшли до дослідження.

Дослідники зазначають, що кращий захист від стратегічного обману – обґрунтоване, засноване на фактах знання і готовність вкладати зусилля у збір достовірної інформації.

“Жоден туман брехні не здатний проникати через стіну добре обґрунтованих знань і тверду прихильність до своїх цінностей”, – підсумовує дослідження.

Автор доповіді: Фінський Інститут міжнародних справ 

http://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/05/12/7049137/