Саміра Аббасова
У лютому 2016 року журнал Vogue заявив, що Україна пережила фешн-революцію у 2014 році.
ЕП вирішила детальніше розглянути перспективи розвитку галузі та експорту українського аутфіту.
Протягом останніх років українські бренди почали з’являтися, як гриби після дощу, а рух “made-in-ukraine” спровокував появу маркетів вітчизняних виробників на зразок “Всі. Свої”.
Такі молоді дизайнери, як Віта Кін, Алі Сауліді та інші, вперше за багато років звернули увагу світової спільноти на українську fashion-індустрію, а завдяки старту зони вільної торгівлі з ЄС вітчизняні виробники отримали стимул для експорту.
7 червня у Києві відбувся практичний семінар для українських підприємців текстильної галузі “Експорт одягу з України: від теорії до практики”. Невелика конференц-зала у готелі “Хрещатик” була майже повністю заповнена.
Хотілося б сказати, що виробникам стає затісно на внутрішньому ринку, проте це не так. Українські компанії просто намагаються вижити таким чином. Адже купівельна спроможність українців нині дуже низька і попит на товари продовжує падати.
За даними Державної служби статистики, обсяг реалізованої на внутрішньому ринку текстильної продукції у 2016 впав на 14% порівняно з 2015. У такій ситуації українському виробникові не лишається іншого виходу, окрім як шукати зовнішні ринки збуту.
Fashion-революція. Чому саме зараз?
Причина стрімких змін – Євромайдан. Усеохоплююча хвиля патріотизму не могла оминути індустрію моди. Врешті-решт, цікаві ідеї були завжди, просто тепер під впливом руху “купуй українське” та “споживай грамотно” вони почали втілюватися.
З’явилися нові види підприємництва. Наприклад, журналіст Анна Сухецька втілила стратегію соціального підприємництва і створила проект “Бабушка связала”.
Українські пенсіонерки в’яжуть зимові рукавчики, а дівчина їх реалізує. Таким чином, і бабусі отримують додатковий дохід (між іншим, за місяць виходять на другу пенсію), і підприємець – прибуток.
До речі, соціальний бізнес – дуже поширена практика у світі, хоча в Україні застосовується мало. А от європейці до подібних програм ставляться дуже прихильно, то ж імідж такого бренду буде досить позитивним у їхніх очах.
Ще одна популярна тенденція в розвинутих країнах Заходу – Recycling-марки (recycling – від англ. “переробка”), коли речі шиються за допомогою комбінування старих та нових тканин, залишків від більшого виробництва.
Один із перших в Україні таких брендів – Rehash. Його засновниці, дизайнер Анна Тесло та маркетолог Олена Дружинська, таким чином підтримують рух проти забруднення зовнішнього середовища і водночас створюють дизайнерський одяг.
Варто зазначити, що подібні новостворені бренди орієнтуються на внутрішній ринок та поки не виходять у прибуток.
Цінова політика в них розрахована не на пересічного українця з середньою зарплатою 5 тисяч гривень на місяць – рукавички від “Бабушка связала” коштуватимуть 300-330 гривень, а сукня від Rehash – в діапазоні 1500-1700 гривень.
Такі ініціативи наближають стандарти українського ринку до світових, а європейський покупець дуже вимогливий.
Як зазначає експерт ITFC Вікторія Микуляк: “Європейський ринок – один з найбільших у світі, майже у сто разів більший за український. Включає 28 країн та близько півмільярда покупців. Одначе він дуже конкурентний та перенасичений”.
Поширеним міфом є те, що українські товари є дешевшими у порівнянні з європейським, а отже користуватимуться там попитом.
Директор бренду RITO, який вже понад 20 років на українському ринку та успішно експортує в ЄС країни СНД, Тетяна Абрамова зазначає: “Ціна грає роль, але не першочергову. Якість, дизайн – ось на що “клюють” тамтешні споживачі. Покупці залежать від емоцій. Подобається річ – купують”.
Зона вільної торгівлі як стимул
Свій експортний потенціал Україна ніколи не використовувала повною мірою. Український одяг не відповідав європейським стандартам якості, а система торгівлі до початку дії ЗВТ була ускладненою митними зборами та кількісними обмеженнями.
Протягом останніх років спостерігалася тенденція зниження обсягів експорту.
 |
Зона вільної торгівлі з ЄС, яка почала діяти з 1 січня 2016, покликана змінити ситуацію. Вона усунула 97% мит, а підприємці отримали доступ до 500 мільйонів покупців. Наприклад, якщо раніше митна ставка на трикотажні речі при експорті в Євросоюз складала 12 відсотків, то тепер 0.
В теорії схема експорту до ЄС виглядає простою – виробник мусить звернутися до митних органів фіскальної служби і на безоплатній основі отримати сертифікат EUR.1, який і стане його перепусткою до західних ринків. Проте на практиці ситуація дещо складніша.
Комерційний директор провідного бренду дитячого одягу “Бембі” Сергій Васільєв зізнається: “Ми вже почали експортувати і вже “набили колінця”.
Підводні камені
Є кілька правил, дотримання яких дозволяє експортувати товари до ЄС.
Перше правило – так зване правило “подвійної трансформації”. Для того, щоб бути експортованим у Євросоюз товар має бути визнаним українським за походженням. Відтак, пояснює Вікторія Микуляк: “Іноземна сировина може завозитися на стадії пряжі (або волокна). А всі операції, що слідують за виготовленням тканини з неї надають товару статус походження”.
 |
| Фото uamodna.com |
Складність полягає в тому, що українські бренди здебільшого шиють одяг з іноземної тканини, частіше турецької, подекуди італійської та інших, і відповідно торгувати за правилами ЗВТ не можуть.
Сергій Васильєв зізнається: “Української тканини катастрофічно мало, її асортимент невеликий, а якість залишає бажати кращого”.
По-друге, потрібен сертифікат EUR.1, який підтверджує українське походження товарів. З цим також виникають проблеми. У розмовах підприємці скаржаться, що отримати їх у Держмитслужбі складно. Бізнес жаліється на затягування митниками розгляду документів, затребування додаткових довідок.
По-третє, вітчизняним виробникам доводиться пристосовуватися до потреб та смаків цільової аудиторії, які кардинально різняться у різних країнах. Ментальність, місцевий колорит та клімат – продукт необхідно адаптувати під кожний ринок. Для прикладу, скандинави притримуються стриманих кольорів при виборі одягу, діаметрально протилежні вподобання мають жителі Казахстану.
З огляду на це, іноді українським компаніям доводиться випускати кілька різних колекцій.
 |
Імідж України також не грає нам на руку. Тетяна Абрамова відзначає: “Наразі “made-in-ukraine” для багатьох європейських покупців – це страшно. Адже з країною, у якій війна, вони просто не хочуть стикатися”. Проте ця тенденція починає змінюватися. Адже прорив української fashion-індустрії не міг пройти непоміченим.
Вона має перспективу розвитку, особливо на зовнішньому ринку. У зв’язку з дією зони вільної торгівлі, експорт до Євросоюзу може збільшитися в рази, адже цей регіон є одним з найбільших світових імпортерів.
Особливо привабливими для нас є ринки держав зі значними темпами зростання імпортного попиту (Польща, Латвія, Литва, Іспанія і т.д.). До вимогливості західних сусідів та їхніх стандартів якості виробники вже пристосовуються, то ж очікується більш активний вихід українських компаній на європейські ринки.
The Author
Comments