Ярослава Куцай
Російський президент багато в чому значно ближчий євангелістам та ультраправим у США, ніж Трамп, зазначає Financial Times. Newsweek зауважує, що Кремль недооцінює бажання українців боронити власну ідентичність. Тим часом Foreign Policy згадує «закулісного дипломата», депутата Андрія Артеменка, який ненастанно намагається просунути свій «мирний план» в Овальний кабінет.
Встановлення дружніх взаємин між адміністрацією Трампа та Кремлем, якого очікували у Москві, не спостерігається, утім, представники американських консервативних течій розглядають Путіна як союзника у вирішенні соціальних проблем, йдеться у матеріалі Куртні Вівер та Макса Седдона для британської газети Financial Times.
«Ми працюємо з нашими російськими друзями протягом досить тривалого часу», – розповідає виданню Браян Браун, президент Національної організації з питань шлюбу – консервативної групи, яка виступає за традиційні сімейні цінності і проти одностатевих союзів.
Для релігійних консерваторів, мовиться в статті, які відчувають свою поразку у «культурній війні» в Америці, ці питання «вагоміші за геополітичні побоювання республіканських яструбів щодо ролі Росії у Сирії та Україні», тож Путін, який відвідує церковну службу кожного Різдва, який неодноразово говорив про набожність своєї матері, яка тихцем хрестила його, попри заборону батька-комуніста, і який до всього ще й знаний недруг геїв, видається євангелістам значно ближчим, ніж двічі розлучений Трамп, котрий свого часу заявив, що питання одностатевих шлюбів «вирішене».
«Наше братерство полягає в тому, щоб зняти безбожне ярмо з християн Заходу, – зазначив російський бізнесмен та організатор присвяченої родинним цінностям міжнародної конференції Костянтин Малофеєв, на якого поширюються санкції США за зв’язки з проросійськими сепаратистами на сході України. – Те, що ліберали у Америці завжди звинувачують у всьому Росію – підтвердження, що навіть ліберали розуміють, що Росія – лідер консервативного світу».
Невдало сплановане вторгнення Росії в Україну призупинив український патріотизм, наголошує у своїй колонці для видання Newsweek редактор UA TV Пітер Дікінсон.
Журналіст переконаний, що Кремль недооцінив спроможність України дати відсіч, тому «побоювання щодо його наступу на Дніпро так і не матеріалізувалися».
«Воно й не дивно, що Росія не могла передбачити реакцію, яку спровокує її атака. Після розпаду Радянського Союзу політика Кремля щодо України була обумовлена токсичною і згубною сумішшю спроби видати бажане за дійсне і колоніальної поблажливості. Ця позиція ще більше вкорінилася за правління Путіна; але він і не робив аж такої таємниці зі свого прагнення відновити гегемонію Росії на всій території колишньої радянської імперії. Відповідно до цього реваншистського світогляду, відділення України від Росії було штучним, а усе, що сталося 1991 року, – історичною несправедливістю», – пише Дікінсон. За його словами, російські політики нашкодили собі, відмовляючись визнати важливість української ідентичності, становлення якої посилювалося за рахунок нового покоління українців, які не мали особистого досвіду спільного радянського минулого.
У статті також вказано, що ключовим прорахунком «новоросійської кампанії» було те, що Росія усіляко проштовхувала ідею причетності «підступних сил Заходу» до збурення народного спротиву в Україні, який вилився у Помаранчеву революцію та Євромайдан, не беручи до уваги роль, яку відігравали пересічні українці.
«Кремль не зміг сповна оцінити силу українського національного духу, особливо серед мільйонів російськомовних і неетнічних українців. Тож ця його поразка була прямим результатом десятиліть заперечення Росією України», – резюмує автор.
Депутат Верховної Ради Андрій Артеменко продовжує спроби просунути свій «мирний план», звинувачуючи президента Порошенка у незацікавленості завершити війну на Донбасі, пише кореспондент американського видання Foreign Policy Рейд Стендіш. «Закулісний український дипломат», якого підозрюють у зв’язках із Кремлем, розповів, що планує створення власної партії.
«Мирний план» Артеменка є лише невеличким епізодом в історії про ймовірні зв’язки між кампанією Трампа і російською розвідкою, які допомогли кандидату від республіканців здобути перемогу на виборах, але він, крім усього, ще й символізує боротьбу за майбутнє України, вважає Стендіш. Він також наголошує, що з початку революції на Майдані 2014 року, яка призвела до повалення проросійського президента Віктора Януковича, Вашингтон відіграє провідну роль в українській внутрішній політиці, надаючи багатьом її фігурантам надію зробити стрибок у політичній кар’єрі: «Нечіткий курс адміністрації Трампа щодо Києва став джерелом занепокоєння і водночас можливостей для політичного класу України».
The Author
Comments