Українським топ-менеджерам із західною освітою складно застосовувати закордонний досвід у своїй країні. Зокрема тому, що український бізнес будується за принципом айсберга – ззовні помітна лише невелика його частина, а керівники компаній часто скептично ставляться до західних практик, розповідає представниця українського бізнесу Жанна Крючкова, яка увійшла до світового рейтингу кращих студентів бізнес-шкіл EMBA 2016 року. Про те, як поєднати західні бізнес-методики та українські реалії, чи поступаються українські бізнес-школи європейським та як навчають бізнесу закордоном, Жанна Крючкова розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода.
– Жанно, Ви досягли значних успіхів у бізнесі, але вирішили, що варто знову навчатися.
– У нашу сучасну епоху процес навчання є нескінченним і припиняти навчатися не можна ні в 20 років, ні в 60, ані в 80 років. І насправді, нині виграють ті, хто вміє не так вчитись, як перевчатися. Зараз, звісно, популярний інший тренд: усі говорять про Силіконову долину, про те, що тамтешні грандіозні таланти здійснюють величезний прорив без спеціальної освіти. Разом з тим я абсолютно переконана, що в міру розвитку стартапу його автор, аби досягти справжнього успіху, просто змушений залучати до своєї команди людей, які пройшли школу, які знають правила великої гри і мають широкі ділові зв’язки.
– Наскільки складно в Україні застосовувати знання, отримані за кордоном?
– Вода – скрізь вода, а зірки – вони всюди зірки. Концепції, моделі – вони однакові, їх потрібно знати і вміти застосовувати, адаптуючи під місцеві реалії. Навіть якщо умовно 20% знань, отриманих закордоном, вдається застосувати тут – то це вже великий прорив для бізнесу.
Наведу приклад, кілька років тому в нашій будівельній компанії необхідно було зробити оцінку вартості бізнесу, для цього ми звернулися до західних консультантів. Однак генеральний директор компанії був категорично не згодний з результатом. Бо бренд компанії був такий, коли знаєте, «ми любимо бренд, бо вони знають, що роблять».
Коли я навчалася, ми вивчали цю методологію, і потім разом з топ-менеджером зробили свої розрахунки для нашої компанії. Результат був кардинально іншим і абсолютно обґрунтованим. Сенс у тому, що методологія – це не все, потрібно знати деталі і їх враховувати. До того ж, важлива транслітерація одних стандартів в інші, зокрема, українські бухгалтерські стандарти не співпадають з загальноприйнятими в світі. І цей досвід показав, що формальний підхід в Україні не буде працювати. А розуміння концепції і вміння її застосувати тут – стовідсотково спрацює.
Українські бізнесмени натоміть часто прагнуть до спрощення, в той час як це не завжди дає правильний результат. Крім того, формальний підхід і методи, якими користуються на Заході, в українських реаліях не спрацьовують, тому що в Україні бізнес – неначе айсберг: є верхівка, а є підводна частина. І якщо формально підходити, то можна аналізувати лише верхівку.
А ми знаємо, що в нас є корупційні ренти в країні, низька продуктивність, високі податкові ставки і низький прибуток бізнесу. Частина бізнесменів цей свій айсберг показує ззовні, але ми не бачимо, що знаходиться під водою. Тому це основна перешкода для застосування цих концепцій. В той час як, щоб отримати реальні результати, то, звісно, потрібно аналізувати весь айсберг з підводною частиною.
Але тим не менш, я б радила бізнесменам застосовувати західні практики. Звісно, я мрію, щоб жодних підводних частин не існувало. І в цьому суть закордонної освіти, люди, які навчаються на Заході, бачать, як працюють закордонні компанії, потім приносять цей досвід сюди.
– Наскільки українські роботодавці цінять західну освіту?
– Є різні роботодавці. Важливо, яку мету переслідуєте ви, здобуваючи закордонну освіту у бізнес-школі. Якщо для відмітки в своєму резюме і з очікуванням, що заробітна плата неймовірно зросте, то, швидше за все, ви розчаруєтеся. Якщо ж вас цікавить сам процес навчання, то, мабуть, ви знайдете роботодавця, з яким у вас рівень мотивації співпадатиме, і з ним працюватиметься простіше. Тому шукайте свою компанію.
Однозначно буде скептицизм, червоної килимової доріжки не буде. Декого ваш диплом буде навіть дратувати. Будьте готові, що вам будуть кидати виклики. Але якщо відбувається конфлікт, то він залежить не від зовнішнього середовища, а від вас: якщо сірник кинути у бензин, то він одразу ж зайдеться полум’ям, якщо сірник, який горить, занурити у воду, то скільки їх туди не кидай, спалаху все-одно не буде. Тобто тут варто більше говорити про вашу психологічну готовність до можливих випробувань.
Але це нормально, просто важливо знайти своїх. Інакше – буде свій серед чужих, чужий серед своїх. У будь-якій компанії, за теорією нормального розподілу, завжди буде 15% людей, які категорично відкидають зміни, стільки ж працівників, які підтримають реформи, а інші – «куди вітер повіє».
Зараз мені пишуть багато відгуків і одна людина поскаржилася, що можна зіткнутися з тим, що спеціалісти із закордонним досвідом приходять в компанію, однак не наважуються впроваджувати ці практики, бо бояться, що їх звільнять. Тобто якась модель не спрацювала і людину звільняють. І я згадала нашу поїздку під час навчання до Китаю. Там нам розповідали, що зараз Китай прагне піднятися зі сходинки «промисловий» – на «інноваційний».
Для того, щоб інновації не тільки копіювалися на Заході і поширювалися, а перш за все генерувалися і створювалися, в Китаї керівництву країни довелося випустити постанову, яка звучить доволі смішно: «помилятися в наукових експериментах дозволено». Це те, чого бракує деяким нашим бізнесменам –розуміння, що «помилятися дозволено». Це справді потрібно, якщо вони справді хочуть інновацій та змін.
Я зараз веду проект реструктуризації, базова частина якого завершилася. І якщо компанія готова до більш серйозних реформ, ніж ті, що вже були впроваджені, дає на це зелене світло, я продовжую працювати. Бо я люблю результат, а для того, щоб він був, треба проробити певні дії, навіть якщо вони будуть не популярні й шокові.
– Що Ви здобули під час навчання? Та в чому був для Вас головний виклик?
– Я навчалась у бізнес-школі IMD у Швейцарії. Це знакова для мене школа, бо не всі українці знають, а цим потрібно пишатися, двадцять років нею керував Богдан Гаврилишин – один із найбільш впливових українців. Він став легендою бізнес-школи, яка входить до рейтингу ТОП-3 найкращих шкіл з executive програм світу.
Слоган школи «Real world – Real learning» – «реальний світ – реальне навчання» абсолютно себе виправдовує. Це теорія, яка тісно поєднана з практичним кейсом.
Я навчилась вчитися по-іншому, робити це набагато ефективніше. Обсяги роботи, яку я переробляла за одиницю часу, були настільки великі, що прийшло усвідомлення – не вирішуваних завдань немає.
Навчатися було нелегко, але впоратися можна. Треба постійно тримати темп, щоб вчасно здавати роботи потрібної якості, школа у цьому плані безкомпромісна.
Найбільш простий спосіб завалити завдання – увімкнути комп’ютер і сидіти в очікуванні натхнення. Натомість треба просто працювати. Можливо, це звучить не так романтично, але це дуже продуктивно і реалістично для того, щоб отримати результат.
Для мене новим та неочікуваним було те, що виставляється не тільки академічна оцінка за роботи, але ще й за участь у командній роботі, їх ставлять тобі колеги, а школа це відслідковує.
Під час навчання минає страх некомпетентності. У нас був один модуль з кризового менеджменту. Його спеціально для нас у горах проводили військові зі Збройних сил Швейцарії.
Нашою місією була кризова ситуація у женевському аеропорту, ми мали зробити так, щоб літаки продовжували літати. Ми ще жартували, що швейцарська армія – найсильніша в світі, тому що не програла жодної битви, оскільки просто в жодній не брала участі.
Крім того, що ми жили у бункері й вивчали техніку прийняття рішень у кризових ситуаціях, ми це все випробовували у стані підвищеної фізичної втоми. Це означає, що студент 24 години не спить, але не просто гуляє, а постійно вивчає матеріали, постійно їх аналізує. Потім нам дають 5 годин сну, будять і починається все спочатку.
Для мене це був дуже корисний досвід. Це допомагає зрозуміти, як ти себе будеш поводити в кризовій ситуації.
– Наскільки ефективні подібні бізнес-школи в Україні?
– В Україні бізнес-школи – переважно комерційні заклади. Я би поставила їм пам’ятник за їх зусилля та старання, тому що розумію, наскільки це складна робота в умовах наших реалій. Звісно, ключові фактори успіху бізнес-школи – це сильний викладацький склад і якість абітурієнтів. На жаль, наші бізнес-школи фінансово залежні від студентів. Бо вартість навчання, навіть 20 тисяч доларів, надто дорога для середньостатистичного українця.
У нас на курсі відраховували людей за неуспішність. А ті студенти, які могли вчасно зорієнтуватися, що буде завал вони брали коротку академвідпустку, щоб приєднатися до наступної групи випускників.
В Україні все залежить від самого студента, від його самоорганізації, наполегливості. Можна отримати освіту і в українських університетах, навчальних закладах, але це буде, швидше, не завдяки системі, а всупереч цій системі. Тут усе залежить від того, наскільки вмотивований студент та від рівня його самодисципліни.
Вчитися треба скрізь, де тільки можна, якщо немає грошей – займатися самоосвітою. Звісно, чим більше людей пройдуть західну бізнес-школу, тим краще. Коли ти потрапляєш в багатонаціональне, мультикультурне і багатогалузеве середовище, проходиш через програми і маєш можливість ці знання привезти до України, адаптуючи під українські реалії, я вважаю, що це те, що розвиватиме нашу країну.
– Розкажіть про рейтинг EMBA, до якого потрапили? За якими критеріями Вас відібрали?
– Рейтинг щороку публікує видання Poets and Quants – спеціалізоване видання, присвячене освіті. Світові школи бізнесу домовилися, що кращих своїх випускників будуть публікувати у рейтингу цього видання. Усього у ньому беруть участь 36 провідних бізнес-шкіл світу.
36 провідних бізнес-шкіл світу, які беруть участь, подають набагато більші списки студентів, ніж сам рейтинг ТОП-50. І вже журнал формує остаточний рейтинг.
Бізнес школа розглядає сукупність певних факторів, за якими приймають рішення, але вони їх не оголошують. Тому для мене це стало приємною несподіванкою, бо на курсі були дуже сильні студенти і академічно у багатьох було більше «видатних робіт», ніж у моєму випадку.
Я навчалася на коротких програмах в Сінгапурі, Швеції, Швейцарії. За увесь час жодного разу в групі не було жодного українця. На цьому курсі нас було четверо, а це вже велика «українська діаспора». І варто сказати, що українська група користувалася авторитетом, у нас дійсно були дуже сильні представники. Для мене це позитивна тенденція, бо ці люди, які навчалися, вони хочуть отримані знання будуть інвестувати в розвиток бізнесу в нашій країні.
ДОВІДКА
Жанна Крючкова – засновниця і керуючий партнер консалтингової компанії в сфері управління Jansen Capital Management, співзасновниця автомобільного холдингу «Алмаз Груп» та член ради директорів будівельної компанії Stikon Ltd.
У 2016 році закінчила курс MBA в бізнес-школі IMD в Швейцарії, потрапила в світовий рейтинг «Кращі випускники EMBA 2016».
The Author
Comments