Україна – на узбіччі світового арт-процесу. Імена наших художників не потрапляють до рейтингів, і навряд чи їх буде включено у світові зібрання. Глобальний ринок сам нас шукати не буде, наголошує засновниця Bereznitsky Aesthetics, галерист і колекціонерЛюдмила Березницька. На її думку, глобальний ринок завжди починається з локального. Й у правильно організованого внутрішнього ринку, безумовно, є шанс вийти за власні межі.

1970 року троє швейцарських галеристів вирішили, що їхній рідний Базель – чудове місце для того, щоб провести міжнародний арт-ярмарок. І заснували Art Basel. Сьогодні цей захід, який щорічно проходить у червні, з ярмарку перетворився на основний котирувальний центр арт-світу й головну світську подію року. Цьогоріч Art Basel об’єднав не лише 286 найуспішніших галерей, а і практично всі форми, у межах яких живе, розвивається й репрезентується мистецтво.

Це форум для всіх – від художника, куратора та історика мистецтв до арт-трейдера, дилера й колекціонера. Водночас колекціонери тут не тільки і не стільки приватні особи, але, насамперед, державні музеї та корпоративні зібрання.

Art Basel – не тільки топовий інструмент для обміну творами мистецтва, а й потужний нетворкінг. Але якщо подивитися пильніше, що там відбувається, можна помітити дуже важливу й показову для нашого регіону деталь: мистецтва з більшості пострадянських країн практично немає. Так, є Ілля Кабаков, який потрапив до світової обойми імен ще в період перебудови і вже десятиліттями співпрацює з найкрутішими галереями світу (Gagosian, Galleria Continua і ін). Можемо знайти ще кілька імен наших співвітчизників, але тільки тому, що їх обрали галереї, які долучилися до Art Basel. Ось, мабуть, і все.

Потрібно врахувати, що участь у ярмарках альтернативи не має. Якщо художник не був на Art Basel, навряд чи ним зацікавиться будь-який більш-менш відомий музей у Європі або Америці. Для музею речі набувають цінності лише після ретельної обробки на попередній стадії – експонування в котирувальних галереях, участі у важливих кураторських групових проектах і впливових бієнале і, нарешті, Art Basel. Бути обраним куратором або потрапити на відомий бієнале (виключно з Венеціанським) так само важко, як і в добрий музей.

Втім, є обхідний шлях. Деякі порівняно нові на арт-ринку країни – Китай або Бразилія – вибрали варіант накручування цін на локальне мистецтво. Однак для цього було потрібно не тільки розуміння того, як працює глобальний обмін в арт-сфері, а й готовність місцевої еліти в тандемі з державою платити великі гроші, які іноді дорівнюють річному бюджету України. Це явно не наш шлях. Але шанс є і в нас.

Що ж робити, щоб нас помітили і вписали в загальний світовий контекст?

Для початку – налагодити комунікацію, як внутрішню, так і зовнішню. Культурна дипломатія – це ж не божевільні витрати на вивезення свого культурного продукту. Це пошук відгуку у професійному середовищі. Поки що ми радіємо просто виставці в іншій країні, яка збирає доброзичливих людей, а не критично налаштованих професіоналів. А для того щоб із великої кількості пропозицій професіонал вибрав нас, ми маємо підготувати зрозумілу йому й цінну для загального культурного контексту пропозицію.

Ми все ще перебуваємо в системі цінностей, яку сміливо можна назвати радянською. Жодна  академія не підготували сучасного фахівця, якщо отриманий диплом відповідає застарілим запитам, а актуальних практик немає. І змінювати ситуацію варто не за допомогою руйнування системи, зокрема освіти, а через впровадження тієї самої практики – як-от Kyiv Art Week.

Молода команда Kyiv Art Week, невипадково збіглася за часом з Art Basel, об’єднала всіх, хто перебуває у стані роз’єднання і стихійного існування: комунальні музеї, приватні галереї, теоретиків у сфері культури й мистецтва, мистецтвознавців, пресу й міську владу. Мета – побудувати систему для діалогу. Фінал проекту – міжнародна науково-дослідницька конференція, за участю фахівців із різних країн (Франція, Німеччина, Грузія, Польща, Литва та інші) і з декількома різнопрофільними дискусійними панелями.

У подібних дискусіях формується понятійний апарат для подальшої двосторонньої комунікації, вони дозволяють вибудувати зрозумілу всім учасникам систему координат. А якщо ми визначимо власне місце в загальносвітовому потоці і зробимо акцент на сформовану за 25 років незалежності художню мову, зможемо стати цікавими не лише самим собі, але і світу.

http://forbes.net.ua/ua/opinions/1417915-yak-kievu-stati-shidnoevropejskim-bazelem