«Можливості «Фантома» насправді важко переоцінити, вони дозволяють йому взяти на себе великий спектр завдань. Така техніка може доставляти боєкомплект і вантажі через зони, що перебувають під загрозою обстрілу противника або в зоні мінного ризику, безпечно і швидко евакуювати поранених з поля бою. На «Фантом» можна встановлювати різні види озброєння для здійснення вогневої підтримки. Якщо, наприклад, обладнати його протитанковим ракетним комплексом, то армія отримає малопомітний, мобільний і ефективний спосіб знищення бронетехніки противника», – переконує керівник державного підприємства «Спецтехноекспорт» Павло Барбул.

БМП-1УМД «Мисливець» не лише укомплектували німецьким двигуном, а й посилили вогневу міць і систему керування вогнем. Працюючи над цією технікою, особливу увагу українські конструктори зосередили на засобах маскування у видимому і інфрачервоному діапазоні.

«Ця система, здатна в автоматичному режимі розпізнавати і відстежувати цілі, і є одним з елементів створення роботизованих бойових модулів. Завдяки їй БМП-1УМД «Мисливець» може використовуватися не тільки як засіб транспортування та вогневої підтримки підрозділів, а й як автономна бойова одиниця з дистанційним керуванням», – кажуть в державному концерні «Укроборонпром», який координує діяльність 134-х державних підприємств і конструкторських бюро військово-промислового комплексу України.

Що зробило армію сильною

Водночас, як стверджують експерти, переважна частина нинішнього озброєння українського війська – це відремонтована і модернізована радянська техніка.

«Бронетехніка, авіація, система протиповітряної оборони, ті ж танки, бронетранспортери – це залишки арсеналів радянської армії, які залишалися на території України. Але є частина, наприклад, БТР-4 – це українська розробка, яка жодним чином не пов’язана з радянськими, і їх уже близько 100 одиниць в складі Збройних сил України. Вони якраз використовують бойові модулі. В принципі, це значна кількість, якщо говорити в контексті такого ж озброєння будь-якої європейської армії. Наприклад, в німецькій армії, яка вважається однією з найпотужніших, – всього лише 200 танків, а в українській – 2 тисячі танків. І ці танки модернізовані і є одними з кращих в Європі. Навіть Т-64, які нібито і досить старі, але є ж і новітні танки «Оплот», – зазначає Михайло Самусь.

На думку експерта, не озброєння і його кількість стали головними передумовами того, що з точки зору досвіду і ведення сучасних бойових дій українська армія буквально за два роки стала однією з найсильніших в Європі.

«Коли в березні-квітні 2014 року почалася агресія, то українська держава не змогла виконати свої функції, і їх почало виконувати громадянське суспільство. Тобто саме волонтерські батальйони, піднесений дух людей протидіяли російській агресії, коли держава провалилася у виконанні своїх функцій. Надалі, починаючи з червня 2014 року, українська армія почала адаптуватися до нових умов – посилюватися, розвиватися і вести сучасні бойові дії. Багато іноземних експертів кажуть, що жодна західна армія не змогла б витримати психологічний тиск, якби по них так відпрацьовували «Гради», як це відбувалося проти української армії», – говорить Самусь.

До агресії Росії проти України сучасна війна асоціювалася з певними дистанційними діями, з використанням високотехнологічних і високоточних озброєнь, які виключають масову загибель людей.

«А Росія використовувала методи Другої світової війни і використовувала зброю з метою масового знищення як живої сили української армії, так і цивільного населення, щоб посіяти паніку, страх, жах і деморалізувати не тільки армію, але і все суспільство. Українська нація разом з армією це витримали, і після цього українська армія дійсно може вважатися однією з найсильніших в Європі», – переконаний експерт.

Від важкого озброєння до зброї заходу

Цього року Україна двічі провела випробування ракетного щита, незважаючи на погрози Росії збивати ракети в районі анексованого Криму.

«На ракетобудування покладається дуже велика надія, тому ця галузь дозволить створити не тільки ракетний щит, а й зброю стримування, це значить таку зброю, яка буде здатна завдати достатній збиток агресору, причому на його території, щоб той зупинився і кілька разів подумав, чи слід продовжувати свою агресію проти України. Про зброю стримування йдеться всі 25 років незалежності країни. В результаті Будапештського меморандуму ми відмовилися від ядерної зброї і зараз робимо неядерну зброю стримування, в яку, крім ракетних систем, входять і сили спеціальних операцій, які також на території противника можуть завдати відчутної шкоди, яка буде мати стратегічне значення для противника і зробить агресію проти України невигідною», – розповідає Самусь.

Михайло Самусь

У створенні сил оперативного реагування Україні допомагають США, Великобританія, Канада.

«Це наші союзники з блоку НATO, адже сама організація – оборонний блок, а не бюро добрих послуг, як це часто використовується, в тому числі і російською пропагандою, що ось «НАТО зараз прийде і всім допоможе». У НATO немає такої функції. Головна її функція – стаття 5: захист друзів НATO. Захищати Україну НATO не буде ніколи, якщо Україна не стане її членом. НАТО не може нам постачати зброю, не може безпосередньо постачати допомогу. Тільки через двосторонні відносини з нашими союзниками», – зазначив експерт.

Водночас, за його словами, сьогодні Україна не має критичної потреби в отриманні іноземної військової допомоги.

«Українська оборонна промисловість змогла відремонтувати, відновити, модернізувати і використовувати старі напрацювання та зробити з, в принципі, застарілих зразків озброєнь таку систему, яка тепер може досить ефективно протидіяти російській агресії. Що стосується постачань західних озброєнь, то вони були актуальні саме в перший період агресії, десь в період 2014 року до підписання мінських домовленостей. Якби в той час була надана летальна зброя, то не було б «Дебальцевського котла» і, напевно, не було б ніяких окупованих територій. Тоді зброї не дали, а зараз вже це не критичне питання. Україна поступово нарощує свій потенціал вітчизняними розробками і продукцією, в тому числі й тими ж протитанковими системами, хоча, звичайно ж, будь-яка допомога – це добре. Особливо критичними або ключовими на цьому етапі є високотехнологічні системи – системи керування, зв’язку, в тому числі і безпілотні системи», – вважає Самусь.

ВПК адаптувався до потреб армії, але залишається нереформованим

Експерти вважають, що український військово-промисловий комплекс адаптувався до роботи в умовах українсько-російського збройного конфлікту і забезпечує всі необхідні цикли – від модернізації до ремонту військової техніки.

«Українська оборонна промисловість повністю виконує свою функцію. Що стосується реформування, тут є проблеми, тому що досі існує така структура, як державний концерн «Укроборонпром», який поки що не став ефективною моделлю управління оборонною промисловістю. Потрібне радикальне реформування. Ми пропонуємо створити невелике агентство як орган центральної виконавчої влади, який би повністю координував управління підприємствами, незалежно від їхньої форми власності – і державними, і приватними. Цей орган також повинен був би керувати військово-технічною співпрацею з іншими країнами, координувати всі контакти, зарубіжні проекти та проекти національного рівня, наприклад, створення військових літаків типу Ан-70 або Ан-178 або системи ППО. Поки урядового органу, який би координував українську оборонну промисловість, немає. Саме з цієї причини часто виникають як умови для корупції, так і провали в реалізації проектів», – пояснює Самусь.

За даними Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, за роки війни приватний сектор ВПК за кількістю гравців істотно зріс і за кількістю розробок навіть випереджає державний сектор. На нинішній виставці «Зброя та безпека 2016» в Києві тільки одна приватна компанія (НВО «Практика») представила 11 бронемашин, а весь державний концерн «Укроборонпром» – всього два аналогічні зразки. Приватні компанії України успішно освоїли не тільки розробку, виробництво і модернізацію бронетехніки, а й такі досить специфічні сегменти, як модернізація бойових вертольотів, виробництво систем радіолокації, мобільних комплексів наземної розвідки і радіоелектронної боротьби, комплексів глушіння сигналів управління і телеметрії безпілотних літальних апаратів і так далі.

«Укроборонпром» займається управлінням тільки державних підприємств, а приватні перебувають, так би мовити, поза зоною державних інтересів. Вони розвиваються в таких диких умовах: якщо хтось проривається на якийсь тендер, то йому пощастило, а якщо ні – так склалися обставини, адже «Укроборонпром» вирішує питання, кого і яким чином допустити до цього тендеру», – говорить Самусь.

Спільні проекти з Білоруссю в обмін на ракетну техніку

Деякі українські джерела стверджують, що Мінськ пропонував Україні кілька спільних проектів у виробництві військової техніки в обмін на ракетну. Згідно з ними, тільки в 2014 році ця тема тричі піднімалася на переговорах. Але, ймовірно, щось пішло не так, і Білорусь домовилася з Китаєм, якщо згадувати нинішні випробування реактивної системи залпового вогню «Полонез».

Досі Білорусь і Україна мали відповідний досвід – у 2011 році був представлений протитанковий ракетний комплекс «Скіф-10», розроблений київським конструкторським бюро «Луч» і мінською компанією «Пеленг», а також автоматизований зенітно-ракетний комплекс Т38 «Стилет».

«Спільні білорусько-українські розробки були, але їх головною метою був експорт в треті країни. Поки, крім проекту і розробки, вони не експортувалися», – говорить Самусь.

Потенційним майданчиком для спільних розробок від 2012 року став Оршанський авіаремонтний завод – понад 50 відсотків його акцій викупило запорізьке об’єднання ПАТ «Мотор-Січ». Підприємство може як ремонтувати бойові вертольоти Мі-24, так і створювати нові машини Мі-8МСБ.

Українські ЗМІ цього року в червні поширили інформацію про транспортування через українську залізницю шасі білоруського виробництва МЗКТ-6922, призначені для зенітно-ракетних комплексів. Але так до кінця і не з’ясували, чи були вони призначені саме українському ВПК, чи йшли транзитом в іншу країну.

Білоруські шасі на українській залізниці

Військова торгова статистика традиційно закрита – і в цьому Україна не є винятком серед інших країн. Водночас загальні показники зовнішньої торгівлі, які публікує Державна служба статистики України, дозволяють звернути увагу на деякі особливості українсько-білоруської торгівлі. Згідно з офіційними даними, в січні-вересні Україна фактично вдвічі, порівняно з аналогічним періодом минулого року, збільшила постачання з Білорусі засобів наземного транспорту (частина якого може визначатися як продукція подвійного призначення), більш ніж на 60 відсотків – електричних машин, в чотири рази – залізничних локомотивів, на 20 відсотків – оптичного устаткування, а частка білоруського палива і нафтопродуктів досягла майже 70 відсотків у загальному імпорті України.

Проти корупції в оборонному секторі

Місяць тому в Україні за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів та Програми протидії корупції в сфері безпеки і захисту Тrаnsраrеnсу Intеrnаtiоnаl (TI-DSP) створено Незалежний антикорупційний комітет з питань оборони, який вже пообіцяв відстоювати відкритість і прозорість роботи концерну «Укроборонпром».

«В Україні закритість (сфери захисту і безпеки – ред.) занадто велика. Ви знаєте, що ми не можемо відкрито подивитися оборонний бюджет. Ми не можемо побачити річний план закупівель озброєнь і військової техніки. Ми не знаємо, хто бере участь в забезпеченні, скільки постачається, яка номенклатура, вартість і так далі. Це ненормально, треба імплементувати найкращі світові практики. Можемо взяти за зразок Сполучені Штати, де ця інформація до певного рівня відкрита. І ми повинні це впроваджувати. Що стосується доступу, я думаю, що ми знайдемо алгоритм співпраці. Будемо співпрацювати з депутатами Верховної Ради, з профільним комітетом з питань запобігання та протидії корупції. Спробуємо налагодити нормальні відносини, наскільки це буде можливо, з комітетом з питань національної безпеки і оборони», – сказав секретар Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони Віктор Плахута.

***

Згідно з доповіддю Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), Україна в 2011-2015 роках увійшла в 10 найбільших експортерів озброєнь. Частка України в світовому експорті зброї за ці роки досягла 2,6%.

http://www.radiosvoboda.org/a/28173797.html