Пилип Орлик народився 11 (21) жовтня 1672 року в с. Косута Ошмянського повіту Віленського воєводства Великого князівства Литовського в родині Стефана Орлика, шляхтича з чеської баронської гілки Орликів, яка ще за гуситської революції подалася до Польщі і долучила до прізвища приставку “de Laziska”, і Ірини Малаховської, шляхтянки з литовсько-білоруського роду. Батько майбутнього гетьмана, Стефан Орлик, загинув під час битви з турками поблизу Хотинської фортеці у 1673 році. Малий Пилип, якому на момент смерті батька не виповнилося й року, залишився з матір’ю. Початкову освіту Пилип Орлик, ймовірно, розпочав при місцевому монастирі Св. Василіан у Косуті, а потім навчався у єзуїтському колегіумі у Вільно (Вільнюсі). Невдовзі він разом із матір’ю переїхав до України, де навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Одним з його вчителів був Стефан Яворський, за рекомендацією якого молодий Орлик у 1693 році обійняв посаду секретаря канцелярії київського митрополита.

Пізніше він потрапив до Генеральної військової канцелярії і зробив швидку кар’єру: від старшого канцеляриста до генерального писаря. У 1698 році Орлик одружився на дочці полтавського полковника Павла Герцика – Ганні; В 1702 році в подружжя народився син – Петро-Григорій, за хрещеного батька якому став гетьман Іван Мазепа. У 1708 році Пилип Орлик взяв участь у повстанні Івана Мазепи проти Московії і перейшов на бік Карла XII, після поразки у Полтавській битві 27 червня 1709 року вимушений був емігрувати до Османської імперії. У вересні помер Іван Мазепа, а 5 квітня 1710 року Пилипа Орлика було обрано новим гетьманом. Укладені при цьому “Договоры и постановления прав и вольностей войсковых между ясновельможным его милости паном Филиппом Орликом новоизбраным Войска Запорожского гетманом и между генеральными особами полковниками и тем же Войском Запорожским с полною с обоих сторон обрадою утвержденные и при вольной елекции формальною присягою от того ж ясновельможного гетмана подтвержденные року от Рождества Христова 1710 апреля 5 дня” проголошували повну незалежність України від Польщі і Москви, передаючи Україну під протекторат шведського короля.

Ця пам’ятка ввібрала в себе не лише передові досягнення української та європейської політичної думки, але й стала новим кроком у їх розвитку. Конституція Пилипа Орлика – це втілена в мову правових норм філософія й ідеологія “суспільного договору”. Для появи такого документу в історії української політичної та правової свідомості було достатньо підстав. Більшість положень даного документу мають концептуальний характер і віддзеркалюють особливість українського політичного мислення на початку XVIII ст. Прийнята в м. Бендери Конституція за своєю формою є договором гетьмана зі старшиною і всім Військом Запорозьким, а за змістом – документом, що в політико-правових поняттях того часу обґрунтовує права України на державну самостійність та її державний устрій.

В преамбулі документу викладається коротка історія козацтва та української державності шляхом утворення політичного міфу, метою якого є обґрунтування права козацької верстви виступати репрезентантом державницьких інтересів української нації. Початки української державності відносяться до дохристиянських часів, ототожнюються козаки і хозари (як творці держави). У подальшому, відзначає автор Конституції, за численні провини і гріхи Бог покарав народ козацький, що врешті-решт призвело до втрати державності та польського панування. Однак пізніше “незбагненна і справедлива Божа воля” привела до повстання народу Козацького під проводом Богдана Хмельницького та звільнення від “польського рабства”.

Добровільність прийняття Богданом Хмельницьким протекторату Московської держави зі сподіванням на те, що спільна православна віра забезпечить дотримання сторонами прийнятих на себе зобов’язань, є основною тезою цієї частини документу. Але порушення досягнутих домовленостей та давніх прав козацтва з боку московських урядовців після смерті гетьмана призводило до того, що Військо Запорозьке “…мусило власною кров’ю та відважним повстанням захищати недоторканість своїх законів і вольностей, захист яких сам Бог, месник беззаконня, милостиво підтримував”. Таким чином обґрунтовувався антимосковський виступ гетьмана Івана Мазепи, який продовжив традиції Богдан Хмельницького як у справі боротьби за свободу нації, так і відновленні союзницьких відносин зі шведським королівством.

Окрім ідеологічного обґрунтування подій за допомогою творення історичного міфу, в преамбулі чітко вказано і на іншу причину прийняття документу – дотримання традиційних демократичних принципів організації державної влади, не допущення перетворення гетьманської влади в деспотичну.

Пилип Орлик та старшина прагнули поєднати уривки свого минулого та виробити таку модель суспільства, яка б містила у собі найголовніші здобутки нації. Ідеї, висловлені в цьому документі, є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури, творчого потенціалу.

Гарантією дотримання записаних у Конституції “непорушних громадських вольностей” повинна була стати присяга гетьмана Пилипа Орлика та “есекураційний диплом” (підтвердження) шведського короля Карла XII.

Дослідниками неодноразово підкреслювалось, що Конституція фактично проголошувала в Україні незалежну республіку, зберігаючи тільки протекторат шведського короля замість колишнього підданства царю – великий крок уперед, порівняно із вищим висловом української політичної думки XVII ст. у Гадяцькому трактаті. По собі Пилип Орлик залишив велику писемну спадщину – особистий щоденник (“Діаріуш”), листи до можновладців тогочасної Європи, договори, декларації і т.п. З метою залучення європейських монархій до вирішення “української проблеми”, Пилип Орлик пише два надзвичайно цікаві документи, що характеризують не лише його як політичного мислителя, але й рівень політичної культури козацької еліти, що опинилась на вигнанні, та розуміння ними ролі і призначення України в тогочасному європейському політичному просторі – це “Маніфест до європейських урядів” та “Вивід прав України”. Однак головною працею безумовно стала так звана Бендерська Конституція, або Конституція Пилипа Орлика, написана ним у співавторстві з іншими представниками козацької старшини.

Більше ніж три десятки років життя, боротьби і поневірянь на еміграції не принесли Пилипу Орлику очікуваного ним результату – Європа не бажала вступати в протистояння з Російською імперією задля реалізації прав українського народу на державну самостійність. Сподівання гетьмана Пилипа Орлика взяти участь спочатку в Брауншвейгському конгресі, який мав відбутися (проте не відбувся) в 1720 році, і до якого він підготував ґрунтовну добірку документів, що висвітлювали питання української незалежності, а пізніше в Суасонському конгресі 1728 року, на жаль не справдилися. Він подорожує Європою, переховуючись від російських агентів, які мають наказ схопити і переправити його до Москви (як це вже сталося з Григорієм Герциком у Варшаві та Андрієм Войнаровським у Гамбурзі). В 1720-х роках гетьман дістався спочатку Хотина, потім Салонік, де змушений був залишатися протягом наступних 12 років на “почесному засланні” – Порта поставилася до Орлика холодно, але вважала за потрібне тримати його “в резерві” для подальших політичних ігор з Росією.

І все ж його зусилля не минули марно – його політична спадщина стала свідченням політичної зрілості всієї української нації, його ідеї стали основою для подальших теоретичних пошуків українських політичних мислителів державницької орієнтації.

28 червня Україна відзначає 18 річницю Конституції Незалежної України, першу редакцію якої затвердили 28 червня 1996 року.

20 березня 1996 року на спеціальному засіданні парламенту розглядався проект Конституції. Це стало початком конституційного процесу в стінах Верховної Ради.

2 квітня цей документ внесли до порядку денного засідання Ради і після двох місяців доопрацювання 4 червня прийняли в першому читанні.

Перед доопрацюванням в документ внесли близько шести тисяч поправок, однак 26 червня парламентський процес прийняття Основного закону опинився під загрозою: Президент Леонід Кучма видав указ про проведення 25 вересня всеукраїнського референдуму для прийняття Конституції.

Наступного дня парламент вирішив розглядати проект Основного закону на одному засіданні без перерв. В результаті бурхливих дискусій за підсумками безперервної 24-годинної роботи Раді вдалося узгодити всі положення документа.

О 9:18, 28 червня 315 голосами “за” Конституцію прийняли.

Через десять років Конституцію знову почали змінювати, починаючи з 2003 року, однак найбільш активна фаза змін припала на другу половину 2004-го року.  Це був період Помаранчевої  революції.

За підсумками повторного голосування Президентом став Віктор Ющенко, однак внаслідок прийнятих змін з 1 січня 2006 року його повноваження були істотно скорочені.

Ющенко намагався запустити новий процес внесення змін до Конституції, але його плани так і залишилися нереалізованими.

2010-го року новообраний президент Віктор Янукович почав переписувати Основний закон, але обрав вельми сумнівний шлях: замість тривалого конституційного процесу, рішенням Конституційного Суду від 1 жовтня 2010 року було визнано неконституційним зміни, прийняті в грудні 2004 року.

Таким чином повернули в дію Конституції в редакції 1996 року.

Однак законність такого рішення КС неодноразово ставилася під сумнів, і в лютому 2014 під тиском Евромайдану, вітчизняних та іноземних політиків Янукович погодився на відновлення дії редакції Конституції 2004-го року.

21 лютого Рада проголосувала за відповідне рішення.

Проте Янукович був усунений від влади, втік з країни. Після позачергових виборів, які відбулися 25 травня, президентом України став Петро Порошенко.

http://mfa.gov.ua/ua/press-center/news/25071-konstitucija-ukrajini-istorija-ta-suchasnisty