Це те, що орієнтує читацький вибір на перший квартал цього року, який завершиться квітневим “Книжковим Арсеналом”. До того часу видавництва максимально зосередять свої сили на книжках, які мають вразити нас навесні.

А минулого 2014-го, на думку різних експертів, нас мало вразити, по-перше, дещо з “дорослої” літератури:

Проза:

Андрухович Софія. “Фелікс Австрія” (відзнака “ЛітАкцент року”, “Книга року BBC”),

Матіяш Богдана. “Братик Біль, Сестричка Радість” (“ЛітАкцент року”),

“Фрагменти із сувою мойр” Валерія Шевчука,

“Маруся; Ностальгія;

Тінь сови” Василя Шкляра (“Книжка року”).

Поезія:

“Зима в Тисмениці” Олега Лишеги,

“Динамо Харків” Сергія Жадана

“373” Маріанни Кіяновської  (“Книжка року”),

“Катівня. Виноградник. Дім” Катерини Калитко (“ЛітАкцент року”).

А по-друге, і головним чином – дитяча література:

Проза:

“Вечірні крамниці вулиці Волоської” Галини Ткачук (“Літакцент року”),

“Дракони, вперед!” (“Книга року BBC”),

“Душниця” Володимира Арєнєва (ВД “Києво-Могилянська Академія”) (відзнака “Рейтингу критика”),

трилогія “Лісом, небом, водою” Сергія Оксеника (“Книжка року”)

Поезія: “Про кита” Оксани Лущевської (ВСЛ, “Рейтинг критика”)

Нон-фікшн:  “Мій маленький Київ. Маршрут №1” (відзнака “Рейтингу критика”, “Книжка року”), “Прислів’я українські” Анастасії Стефурак, “Зубасті задачки” Кузька Кузякіна (ВСЛ, “Рейтинг критика”)., “Кольорові речі” творчої студії “Аґрафка” (“Навчальна книга – Богдан”, “Рейтинг критика”).

У цьому списку не бралися до уваги спеціалізовані видання і перевидання класики, натомість мова йде про сучасні книжки винятково нашого інтелектуального виробництва, що будуть цікавими для широкої аудиторії.

Усі ці книжки були обрані зі списків громадських та приватних ініціатив, оскільки державні нагороди в галузі книговидання давно дискредитували себе.

Найсвіжіший приклад – щорічна Премія Президента України “Українська книжка року”, що 6 лютого була присуджена двом державним видавництвам – “Веселці” і “Світу”.

Вони, порівну з авторами, отримали 300 тис. грн за видання абсолютно неконкурентоздатних книжок, які не вирізняються ані актуальністю теми, ані художнім оформленням, але при цьому були визнані флагманами національного книговидання на державному рівні:

(Тритомник “Самотність пророка або Добрий Ангел Івана Франка”, “Поет і владика”, “Доктор і професор” (автор Левко Різник, державне підприємство “Всеукраїнське спеціалізоване видавництво “Світ”), видання “Вулицями старого Києва”, (автор О. Друг, державне підприємство “Всеукраїнське спеціалізоване видавництво “Світ”) і “З Божого саду. Рослини і тварини у Святому письмі” (автор А. Топачевський, національне видавництво дитячої літератури “Веселка”).

Те саме можна сказати і про Премію імені Лесі Українки, довгі списки якої уже зараз не викликають сумнівів в ідентичному підході до номінантів і майбутніх переможців. Тільки номінації дешевші – по 10 тис. грн кожна.

Якщо орієнтуватися на вибір державних програм і відзнак, то літературна і книговидавнича картини, звісно, постають аж надто в непривабливому світлі.

Нещодавно у своєму блозі на Forbes директорка видавництва “Основи” Дана Павличко відзначила позитивну динаміку книжкового ринку України. Тоді це викликало шквал критики обурених експертів – якщо подивитися на статистичні дані Книжкової палати України, то стає сумно.

Проте це кількісні, а не якісні показники: за оперативними даними Книжкової палати наклади впали більше, ніж удвічі (станом на 2 лютого 2015 року – 1348,8 проти 3180,4 тис. примірників за той же період 2014 року), кількість назв зменшилась на 74 позиції (503 проти 577 назв).

Але з’явилися нові видавці. Ні, не видавничі холдинги, звісно, але дуже перспективні малі видавництва. Наприклад, Discursus, що стартувало трохи не вчора, а вже видає Юрія Андруховича, або “Фонтан казок“, де книжкові проекти реалізовуються один за одним.

За цей рік з’явилися як мінімум три книжкові ЗМІ різної ваги (“БараБука”, “Букмоль”, “Закладинка”), а ті, що були, вийшли на новий медіарівень. Інформація про книжки давно не обмежується статистикою компетентних департаментів – ми маємо критику, почасти аналітику і навіть книжково-літературний infotainment.

Нарешті в Україні почали активно з’являтися нові (і добре забуті старі) книжкові формати (це здебільшого стосується дитячих книжок, і здебільшого продукції “Видавництва Старого Лева”): книжки-іграшки, книжки-картинки, концепт-буки – словом усе те, що вписується в принадливу категорію артбуків. Так, видавцям стало безумовно важче: ціни на друк зросли настільки, що видавати ризикові, непродумані проекти, що не зможуть нічим зачепити покупця, немає грошей.

Звісно, було б наївно чекати, що на ринку залишаться лише класні книжки, але є шанс для якісного кроку вперед.

Наприклад, освоєння електронних форматів книговидання: а такий потенціал у нас є, що доводять книжки Kyiv Sea Pirates, окремі проекти інтерактивних книг від дитячих видавництв, і неймовірна команда Gutenbergzz.

Якщо ці імена комусь ні про що не говорять, то це лише через те, що ми тут, в Україні, чомусь не готові купувати електронні книжки, а компанії, що спеціалізуються на таких проектах, переважно працюють на закордонні ринки Європи і США. Рятує тільки їхній альтруїзм – деякі проекти з’являються і для української аудиторії, але як некомерційні.

Отже, економічна скрута змусить залишитись на ринку тих, хто справді любить і вміє видавати, а головне – знає, як заробити на книжці. Слава Богу (та інтернету), ми не повторимо приголомшливих накладів еротики 90-х, ставка буде зроблена на ті джерела якісного контенту, що забезпечать інтелектуальні потреби, професійний ріст, і – безумовно, – на дитячу книгу.

http://life.pravda.com.ua/culture/2015/02/11/189185/