Сергій Сидоренко

Рік за роком у Північноатлантичному альянсі з’являється більше розуміння, що нова реальність вимагає від нього бути готовим до оборони.

Досі в Брюсселі намагалися уникати будь-якої згадки про можливого противника. Та нині цей підхід змінюється, оскільки держава, яка становить головну небезпеку для НАТО, продовжує озброюватися, незважаючи на всі їхні заклики до миру.

Тепер у Брюсселі відверто визнають:

їм доводиться робити зміни через агресивну Росію. Альянс має бути готовий для опору Москві.

Перегляд оборонної стратегії лише розпочався, і, звісно ж, не йдеться до повернення оборонних потужностей часів холодної війни. Часи змінилися, загрози є іншими, аніж були в минулому сторіччі, реакція на них також має бути відмінною.

Звісно, в оновлених підходах до оборони є місце і для звичної зброї – НАТО планує створити окремий командний центр та оновить стандарти, щоби була можливість за годину перекинути танки з однієї європейської країни в іншу.

А одночасно Альянс готується до опору у кіберпросторі.

Всі за одного. Інтернет-версія

“Ми розглядаємо кібербезпеку як військове питання. Ми вирішили, що кібератаки можуть бути приводом для того, щоби застосувати статтю 5 (Вашингтонського договору НАТО)”.

Цю заяву, що пролунала від генсека НАТО за підсумками зустрічі міністрів оборони, цілком можна вважати етапною. Згадана стаття 5 – це та сама норма, за якою напад на одну з держав-членів прирівнюється до нападу на всі держави одночасно і зобов’язує їх контратакувати.

В Альянсі щороку зростало розуміння того, наскільки серйозним завданням є оборона держави на “кібернетичному фронті”. Нині союзники публічно оголосили, що кібератака на одну з них може бути достатньою причиною для того, щоби Альянс завдав удар у відповідь.

І цей удар не повинен обмежуватися лише кіберпростором.

Звичайно, за красивими гаслами лишаються проблеми.

Як визначати той рівень “кібернападу”, після якого можливо задіяти статтю 5?  Як визначити і як довести, що за нападом у кіберпросторі стояла конкретна держава, а не самостійна група хакерів (нехай навіть всі вони чи більшість із них перебувають у цій державі)? Якою може бути відплата за інтернет-атаки проти Альянсу?

ЄвроПравда мала змогу поспілкуватися на умовах анонімності з високопосадовцем НАТО, відповідальним за протидію новим загрозам. Він щиро визнав: наразі в Альянсі немає відповідей на ці та на багато інших запитань, але робота над їхнім пошуком триває.

“Є розуміння того, якої шкоди здатен завдати напад у кіберпросторі. Союзники переконалися в цьому після вірусу Petya.A. За якихось 14 хвилин лише одна данська компанія Maers, лідер контейнерних перевозок, отримала збиток у понад 200 млн євро! Ми маємо бути готовими протистояти таким атакам”, – емоційно пояснював співрозмовник ЄП.

Приклад Petya.A – комп’ютерного вірусу, який був спрямований проти України і лише “рикошетом” зачепив європейські бізнеси – став для Альянсу ще одним доказом того, що одним із ключових противників є саме Російська Федерація. Але так само це є приклад того, як складно довести відповідальність тієї чи іншої країни за хакерську атаку.

Не лише оборона, але й напад

Є й інша ключова проблема щодо спільного кіберзахисту. В НАТО діють сотні стандартів щодо звичайного озброєння. Спільний калібри боєприпасів, однакові стандарти щодо палива, єдині стандарти зв’язку тощо – це, вкупі зі спільними навчаннями, робить армії союзників сумісними та дозволяє їм воювати пліч-о-пліч.

У кіберпросторі все це відсутнє.

В кожній державі діє своя система захисту державних та військових мереж.

За таких умов спільний кіберзахист здатен перетворитися на красивий лозунг. В Альянсі свідомі цього, і тому просувають зміни.

“10 років тому ніхто і чути не хотів про обмін чутливими даними, 5 років тому виключалася співпраця у кіберзахисті. Зараз це є. Союзники усвідомлюють потребу спільного захисту, допуск до своєї IT-інфраструктури вже не сприймається як щось неможливе”, – пояснив ЄП високопосадовець НАТО, який бере участь у розробці нової політики Альянсу.

Важлива деталь: йдеться не лише про протидію кібернападам, але також про те, щоби Альянс самі діяв у цій сфері проти своїх військових суперників.

“Я твердо вірю, що кіберскладова буде частиною всіх майбутніх військових конфліктів, тому нам потрібно посилювати як свою кібероборону, так і свою спроможність (до воєнних дій)  у кіберсфері”, – заявив генсек Альянсу після завершення міністерської зустрічі.

“Ми маємо бути так само ефективними в кіберпросторі, як ми є на землі, на воді та в повітрі, з розумінням загроз у цій сфері та з можливістю відповісти так, як ми вважатимемо за потрібне, і тоді, коли вважатимемо за потрібне”, – пояснив він.

В рамках цієї роботи країни-члени НАТО домовилися про створення Центру кібероперацій.

Відлуння холодної війни

Тематика кібербезпеки, звісно ж, не була єдиною на зустрічі міністрів оборони країн-членів НАТО. Головною темою переговорів у Брюсселі були звичайні війська та їхня мобільність.

Цікаво, що Єнс Столтенберг, який зазвичай уникає будь-яких згадок про часи холодної війни, нині підняв цю тему з власної ініціативи. Генсек Альянсу нагадав, що від початку 1990-х, після завершення протистояння з СРСР, НАТО поступово скорочувало свою командну структуру. За відсутності ворога відпала потреба у такому розгалуженому командуванні. Останнє скорочення відбулося у 2011 році – в Альянсі довго не бажали сприймати нову реальність, в якій агресивна Росія знову становить небезпеку для всього регіону.

“В кінці холодної війни в командній структурі НАТО працювали 22 тисячі людей. Нині в нас – менше ніж 7 тисяч. Але світ змінюється, і разом з ним змінюється Альянс”, – пояснив генсек, повідомивши, що Альянс починає нарощувати свою структуру.

Столтенберг не став приховувати, що причиною змін є російська загроза.

“Головна причина, через яку НАТО адаптується до нової ситуації, є дії Російської Федерації – незаконна анексія Криму та дії з дестабілізації на Сході України”, – наголосив він.

Наразі не визначена нова гранична кількість персоналу, детальні обриси нової структури планується погодити наступного року. Однак відомо, що до семи існуючих командувань буде додано ще два. Перше буде відповідальним за Атлантику (включаючи можливість швидко перекинути сили з одного боку океану на інший), друге – опікуватиметься логістикою між європейськими країнами.

Потреба в першому командуванні з’явилося, серед іншого, через активність російських субмарин в Атлантиці. Також воно має забезпечити портові можливості для швидкого перебазування сил з одного боку Атлантики на інший.

“Командування в Атлантиці має забезпечити, щоб морський зв’язок між Європою та Північною Америкою залишався вільним та безпечним. Це життєво необхідно для нашого трансатлантичного Альянсу”, – пояснив Столтенберг.

Друге командування, яке, за даними європейських ЗМІ, може бути створене в Німеччині, має забезпечити вищу мобільність військ НАТО всередині Європи.

Приватна власність обороні не заважає

Одним із поштовхів до того, щоб сконцентрувати зусилля на мобільності військ, став досвід кількох військових навчань 2017 року.

В останні роки країни-члени Альянсу суттєво спростили правила пересування іноземної військової техніки по своїй території, і вважалося, що бюрократичних перепон для їх проїзду вже не існує. Але цього року було кілька випадків, коли бронетехніка союзників, що прямувала на навчання, була вимушена по кілька годин стояти на кордоні, чекаючи на оформлення та погодження – навіть попри те, що її проїзд був узгоджений наперед.

“А як станеться напад – нам теж треба буде чекати оформлення на кордоні?” – задалися питанням представники НАТО. Як відповідь, з’явилася ініціатива з комплексного перегляду правил військової логістики, а також вимог до транспортної інфраструктури.

“Нині у фокусі нашої уваги – переміщення важкої техніки, танків, БТР, іншого важкого обладнання. Після закінчення холодної війни ми не надавали уваги цьому питанню. Пріоритетом було переміщення легкого озброєння, а також операції за межами території НАТО”, – визнав у спілкуванні зі ЗМІ Єнс Столтенберг.

Питання не лише в дозволах на перетин кордону. Дороги, залізниці, мости – все має бути готовим для перекидання бронетехніки.

Причому європейська ситуація суттєво відрізняється від української: на Заході і інфраструктура, і транспортні потужності є приватними або мають приватну частку. Але це, на думку Брюсселя, не створює проблем.

Генсек підтвердив, що НАТО має намір і надалі використовувати приватну інфраструктуру для військових потреб. Звісно ж, на комерційних засадах. За державою лишається право встановлювати вимоги, яким має відповідати логістика – в тому числі та, що перебуває у приватних руках.

Тут, як зауважив Столтенберг, Альянс розраховує на допомогу Європейського Союзу, який в останні роки перейшов до тісної співпраці з НАТО. Річ у тім, що ЄС може встановлювати обов’язкові правила для господарюючих суб’єктів. Тому цілком імовірно, що найближчим часом в ЄС з’явиться ініціатива про нові правила та вимоги до об’єктів транспортної інфраструктури.

А для нас у цій історії важливо те, що європейські партнери рік за роком все чіткіше усвідомлюють, наскільки серйозну загрозу становить нинішня Росія. Навіть країни Західної Європи зрозуміли, що Кремль розпочав війну не проти України, а щонайменше – проти континенту.

Три роки тому заяви, які лунають сьогодні, здавалися неможливими. Нині вони стали реальністю.

http://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/11/10/7073456/