Молодий письменник-фантаст Ел Дрейк цього року вперше презентував свою книгу “Горизонти наших надій” – пригодницька наукова фантастика від українського письменника. Події у книзі відбуваються у 2084 році – життя після апокаліпсису – та розповідають про вірус, про життєві стосунки та про смерть. Ця історія зовсім не схожа на романи сучасних українських авторів. Про цікаві факти та метод творення роману читайте у нашому інтерв’ю.

Еле, як у Вас з’явилася ідея написання книги? Мова йде саме про наукову фантастику.

Бачення світу “Горизонтів” – це, мабуть, така собі квінтесенція всіх тих фільмів та книг про різні версії кінця світу, які загалом були дуже популярними на той час і мене теж захоплювали.

Важко сказати, звідки що взяте, тому що наміру запозичувати навмисне певні чужі ідеї в мене ніколи не було. Але точно можу сказати, що фільми “Книга Ілая” (2010) і “Я Легенда” (2007) зарядили у свій час великим натхненням почати писати саме у жанрі пост-апокаліпсису.

Звісно, зрештою, книга на одному жанрі не застрягла, а тому і паралелей в ній читач може знайти багато. Тільки одразу скажу, навмисне я їх не вписував, скоріше навпаки, коли міг, намагався здивувати. Той же вірус, наприклад, – ідея унікальна, такого я особисто ніде не зустрічав. Тому, впевнений, роман ще багато чим здатний здивувати.

Чи є у Вашій книзі реальні персонажі та спогади, чи все-таки більше художньої вигадки?

Всі персонажі та події навколо них – вигадані, хоча їхня зовнішність та переживання інколи мали приклади з реального життя. Так само, як і ідеї для локацій, цікаві образи людей мені подобається знаходити в малюнках та різних концепт-артах.

Як розвивалася робота над книгою? Власне, Ви мали чіткий план роботи, чи опиралися на “музу”?

Це цікаве запитання, враховуючи, що книжка майже повністю переписувалася декілька разів і кожного разу за трішки іншою методикою.

Спочатку я йшов за натхненням і планував лише на декілька кроків уперед. Після завершення першого чорновику підхід змінився на щось більш планове, і майже кожна наступна редакція концентрувалася на огранюванні до вже визначеної сюжету та форми. Проте, в мене завжди було чітке бачення кінцівки, і це дуже допомагало.

Як Ви гадаєте, яка література потрібна у нашому суспільстві? Що розвиває його, а що деградує?

У світі в принципі не вистачає щирої літератури з правдивим, добрим посланням, і таких книг ніколи не буває забагато. Звичайно, ще краще, коли вони добре написані, але це вже не настільки важливо. Справді деградують суспільство не погано написані книжки з хорошими ідеями за ними, а чудово написані історії, які вихолощують правду та викривлюють свідомість, і роблять це блискуче переконливо.

Чи складно писати у такому жанрі?

Мені важко з чимось порівняти цей досвід, тому що крім “Горизонтів” я серйозно писав хіба що детективні короткі історії, і те було давно, ще у школі 🙂

А так, мені здається, що будь-яка фантастична література потребує більших зусиль в написанні, ніж не-фантастика. Принаймні, для того, щоби вигадати та описати усі неіснуючі деталі фантастичних світів та персонажів.

Чи є вже ідеї для написання продовження Вашої книги “Горизонти наших надій”?

Так, і дещо вже навіть написано. Наразі вичікую можливості зібратися з силами та почати нарешті сортувати всі ідеї та відбирати найкраще. Дасть Бог, продовження буде, але для появи ще одного такого роману потрібно, щоб ще чимало речей та умов зійшлися разом. Випадково та саме собою таке можливо лише у фантастиці, у житті ж великі вибухи не дуже спрацьовують 🙂

У книзі Ви багато уваги приділяєте стосункам між жінкою та чоловіком. Як гадаєте, чи з часом зміниться їхня психологія?

Психологія, як така, навряд чи змінюється. Людська природа, звичайно, зіпсована, але вона доволі стабільна, і принципи роботи людського мозку залишаються крізь віки незмінними.

Як казав відомий американський психолог та автор Джон Елдрідж, чоловіки що тисячу років тому, що тепер завжди прагнуть трьох речей: пережити пригоди, перемогти дракона та врятувати принцесу. Відповідно, жінки так само мають свої три основоположні прагнення: щоб за них боролися, щоб з ними розділили ці пригоди, і щоб їх справжню красу розкрили.

Про це можна розповідати ще довго, але головне, що наша потреба одних в одних – чоловіків у жінках, і жінок у чоловіках – ніяк не змінилася. Інша справа що, на жаль, через шалену швидкість сучасного світу, розбещення здорових моральних цінностей та, як наслідок, все більший хаос в інституті сім’ї, ця потреба забувається, порозуміння ускладнюється, стосунки руйнуються.

Якщо колись певні традиції суспільства допомагали профілактиці психологічних патологій, сучасне суспільство, яке дедалі більше схиляється до вседозволеності, певні патології навіть підтримує, “аби не було ще гірше”. Збочення сексуальності, зловживання різними речовинами, безмірне споживацтво і тому подібне. Все, що комусь може приносити задоволення, і колись було або неприйнятним, або просто неможливим, поступово стає або терпимим, або взагалі широко популярним.

Звичайно, не всі традиції – це добре, але не можна абсолютно заперечувати всі авторитети та перевірені цінності й сподіватися, що з хаосу народиться щось нове і краще. Хаос породжує лише хаос, і нові технології, хоча і не є нічим поганим самі собою, тільки пришвидшують цей процес у всіх сферах життя.

Який літературний твір є для Вас фаворитом, а який Ви б нікому не порекомендували? Чому саме вони?

Фаворити бувають різні, залежно від того, що переживаю в певний період життя. Проте, є таки одна книга, яку мені завжди цікаво читати і над якою розмірковувати. У ній я знаходжу радість, втіху та мудрість, які всі інші книги, на мою думку, або запозичують, або марно намагаються імітувати. Звичайно, це – Біблія. Книга, яка, можливо, для сучасного читача і не буде особливо цікава художньо, однак має доведену змістовну актуальність та виняткову духовну цінність.

Крім того, є ще деякі улюблені автори, читати яких мені завжди приємно, але чиї книги, можливо, підійдуть і не всім. Наприклад, книги того ж Джона Елдріджа – чудовий вибір для тих, хто полюбляє нон-фікшн та психологію; Клайв Льюїс – для любителів фентезі (серія книг “Хроніки Нарнії”), фантастики (“Космічна трилогія”) і тих, хто шукає свій шлях до Бога (“Просто християнство” та багато інших); Даніель Дефо – для любителів пригод та реалізму (про Робінзона усі знають, та хто читав “Щоденник чумного року”?).

Які книги я б не радив? Я рідко демотивую людей читати, але, мабуть, якщо таки потрібно, то у випадку з книжками, які або шкодять, або просто даремно поглинають час. Останній приклад – “Крадії пам’яті” Сергія Комберянова, хоча вона не те що б жахлива, а просто не достатньо цікава, як на мене. Також дуже розчарував колись Річард Метесон зі своїм романом “Я Легенда”, той самий випадок, коли фільм – дивовижний, а книга – ніяка.

Чи часто ви міркуєте про майбутнє людства, розвиток технологій?

Неможливо не міркувати про це нині, особливо письменнику-фантасту 😉

Коли відбувається процес “творення”, тобто написання книги, Ви думаєте про потенційного читача?

Якщо мається на увазі процес написання книжки, то, звісно, думаю. Але з “Горизонтами” мені було легше уявляти, що пишу самому собі з минулого, ніж комусь іншому, адже стиль роману досить специфічний. Тому і намагався писати з мотивацією створити те, що і сам би з радістю прочитав.

Як Ви б могли охарактеризувати сучасну українську фантастику?

Якщо не враховувати фентезі, яке для мене поки – зовсім неосвоєний жанр, як читачу вона для мене, в порівнянні з перекладною фантастикою, на разі малоцікава. Не те що б у нас не вистачало якісної літератури, цього я аж ніяк не можу стверджувати, хоча б через брак досвіду. Але маючи змогу читати англійською (хоч і не так легко, як рідною), буду відвертий, читацького інтересу до маловідомих українських авторів-фантастів практично не залишається.

Хоча, як українець та один з “найменш відомих” з цих самих маловідомих авторів, я, звичайно, усіма кулачками вболіваю за розвиток вітчизняної фантастики 🙂

Як Ви уявляєте свого читача?

Читач “Горизонтів”, який від початку до кінця буде захоплений історією та зможе винести з неї для себе щось корисне – це обов’язково людина мисляча, нехай і, можливо, скептично налаштована. І, чесно кажучи, я був би радий, якби таких скептичних читачів у роману було б якомога більше. Тих, хто колись розчарувалися у стосунках, у політиці, у релігії. Все це мені дуже знайомо і в “Горизонтах” я постарався вмістити якомога більше відповідей та цікавинок саме для таких людей.

На завершення, поділіться своїми літературними планами на майбутнє?

Моє бажання – писати більше і видати не тільки продовження “Горизонтів”, але і ще щось зовсім нове та неочікуване. Поки ці мрії стримують мої особисті можливості та ресурси, однак, впевнений, якщо вони від Бога, то обов’язково здійсняться. А поки, можу точно сказати, що працюю над публікаціями до мого нового книжкового блогу та завершенням роботи над першою короткою історією-драмою. Сподіваюся, вони вам сподобаються.

Розмовляла Аня Остапчук

Ел Дрейк. Інтерв’ю з письменником-фантастом

Previous post

Єврокомісія пропонує до 2030 року знизити на третину викиди автомобілями вуглецю

Next post

На землі, на воді та в інтернеті: НАТО підвищує готовність до російської агресії

Comments

Leave a reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *