Олег Скрипка з тих людей, по біографії яких можна вивчати новітню історію сучасної України. Тоді стають зрозумілими причини та наслідки того, що лихоманить нас останні тридцять років – від падіння імперії СРСР до сучасних українських революцій і гібридних війн. Але ж Скрипка один з небагатьох людей, які мають влив на події. Не менш цікаво, як зміни впливають всенародного відомого артиста. У цій розмові Олександра Стасова з лідером «ВВ», предстане людина, про яку придумано стільки міфів, що вистачить на кілька бурхливих насичених життів. 

— Останнім часом прем’єри від «ВВ» велика рідкість. Коли вашим шанувальникам чекати новинок?

Признаюсь чесно, я вирішив припинити писати нові пісні. Після видання альбому «Чудовий світ» зніматиму кліпи на всі пісні з  тієї платівки. Зараз ми зняли відео на «Диво» і «Мана», потім випустимо ремікси на багато композицій «ВВ». Немає сенсу писати пісні, якщо вони не звучать в ефірі. Тепер ми робимо такі ремікси, щоб вони потрапили на радіо, і робимо на них відео, бо на сьогоднішній день пісня без кліпу не працює взагалі. Єдина пісня «Країна мрій» стала успішною без  відео, всі її знають, але через те, що з’явився такий фестиваль. До того вона була невідомою.

— То б то ти ставиш хрест на нових піснях взагалі, чи лише паузу на запису нового матеріалу?

Ні, я буду писати нові пісні, але спочатку треба завершити роботу з готовими треками. Написати пісню на сьогоднішній день недостатньо, треба її представити, зробити на неї кліп, ремікс і тому подібне.

— Минулого року презентовані дві пісні твого сольного проекту. Чи достатньо матеріалу для випуску повноформатного альбому?

В мене вже є три сольних альбоми  і один діджейський, роботи в різних напрямках. Я думаю, що ти маєш на увазі пісні, які ми спільно з Dj Shved зробили. «За хмарами» я ще переклав англійською, скоро вона вийде і в такій версії. Знову ж таки і на англомовний варіант треба зробити кліп, щоб закінчити цикл з цією піснею. Тому бажання писати пісні, щоб потім їх покласти в стіл, у мене немає. Я підрахував перед ювілеєм, що в репертуарі «ВВ» 95-97 пісень, це ті, які ми граємо, а не загалом. З цих люди знають лише п’ять.  В мене є бажання, щоб люди знали мої пісні, чули їх. Світ змінився, став технологічним, а технологія того, щоб людина почула пісню складна. Ми звикли, що можна сісти на районі написати пісню, віддати її, а потім вона зазвучить. Та зараз це не так відбувається. Ті пісні, про які ми зараз говоримо — це висока технологія, сучасна. DJ Shved запропонував мені таку технологію – вона вдала і добре працює. Для мене вона нова, але молоде покоління музикантів це все використовує: електронні звуки, технології, prodaction, а він не рок-н-рольний зовсім. Це цікаво. Це майбутнє українського шоу-бізнесу. Зараз треба зняти кліп, побачимо на нього реакцію, якщо вона буде позитивною, то ми продовжимо в цьому напрямку працювати.

— Через тридцять років після створення «ВВ» панк Олег Скрипка стає ліриком? 

Ти правильно озвучив, це панківська лірика. Тексти про кохання, про внутрішні переживання, а музична складова може бути різна. «ВВ» — це різнобарвний колектив, а плюс ще й моя сольна діяльність теж різноманітна. Та наші фани вже звикли чути і мене, і колектив в різних іпостасях. І хочеться все робити проникливо, правдиво, але не хочеться бути актуальним і супермодним. Тому, що світ мінливий і оманливий, а речі, які здаються сьогодні вагомими, завтра стають неважливими, все швидко змінюється. Коли я був студентом було модно носити джинси «піраміди», «мальвіни» і тому подібне, а мені це здавалось жахливим. І сьогодні ти дивишся на ті речі – це дійсно бридко. Дуже багато речей мені досі здаються дивними, ніби всім треба робити все однаково, наприклад, ходити з палкою-селфі чи співати караоке, але це жахливо. Не хочеться бути смішним самому для себе.

Воплі Відоплясова 1988 рік

— За тридцять років існування «ВВ» ти вже давно став живою українською легендою. Статус не заважає у житті?

В статусі легенди дуже зручно жити. Наприклад, можна звернутися до великого оркестру і сказати: «Я — легенда, давайте працювати зі мною!». А  вони скажуть, що це чудово, що давно про це мріяли. Якби я був недосвідченим  панком, то мені б сказали «Йди гуляй, Вася». Тепер можна реалізовувати великі проекти, це дуже зручно. Легенда – це статусно, але й відповідально. Коли робиш великий проект, треба виконувати все якісно, а це у нас в крові, ми всі хочемо творити якісні речі. Слава Богу, світ змінюється і приходять можливості робити все класно. У цьому я бачу позитив. Негативу своєї легендарності не бачу, тому що люди ставляться з повагою, а коли робиш помилки – вони вибачають.

— В Україні ще існують люди, які тебе не впізнають чи взагалі не знають?

Є люди, які мене не впізнають. Є навіть статистика, де це відбувається. Наприклад, якщо це місця відпочинку – ресторан, курорт, — там люди полюють за якимись пригодами, і коли я трапляюсь цим мисливцям, то стаю для них невинною жертвою, вони мене обфотографовують з усіх сторін, обселфлять з усіх боків. В супермаркетах інша ситуація, там люди  сконцентровані на йогуртах і ковбасі, тому там можна робити покупки спокійно, ніхто не помітить, впізнають дуже рідко. Такий феномен. Я спочатку боявся щось купувати у Києві, але насправді можна, люди переключені на інше, немає цієї енергії селфитися. Хоча є й такі, які мене зовсім не знають. Часто мене плутають з Міхалком , Вакарчуком і Павликом, а був період, коли дуже часто плутали з Богданом Ступкою. Я дуже поважаю Богдана Сильвестровича і мені тоді було дуже приємно. Я розумію людей, нас — пик в телевізорі дуже багато і з усіма розібратись складно. В Україні політеїзм, всі з екрану віщають, всі Боги, їх багато і складно розібратись хто з них хто.

— Образ, який створюється завдяки медіа сильно відрізняється від Скрипки справжнього?

Мій образ складається з медійних подій, які люди знають. Легенда базується на міфах.  Ті міфи, які живуть у головах людей часто-густо не відповідають реальності. Мені постійно треба відповідати на питання про те, що я радник мера. А це неправда, це міф. Була одна подія, після якої до мене причепився цей міф, тепер я з ним живу. Або, наприклад, у мене питають: «Ви казали, що коли до влади прийде Янукович, то поїдете з країни!». Та не казав я такого. Кажуть, що я ненавиджу Сердючку, але це неправда, пришили мені такі слова і зробили ворогом Сердючки. Закидають, що я не люблю пісню про лабутени, а я її навіть не чув, не бачив відео. Я взагалі живу в лісі, і не маю телевізора, у мене ніколи в житті його не було. Коли я поїхав з батьківського дому, там телевізор ще був з радянських часів, у гуртожитку його не було, а коли я почав жити окремо, мені було шкода на нього грошей,  потім просто зрозумів, що це непотрібна річ, тому ніколи не дивився. Тепер знаходжусь поза тими штуками, які є в суспільстві. Є віртаульна реальність, живе віртуальний  Скрипка в головах людей, які думають, що він такий,  але  я інший. Люди чекають, що я буду діяти, як той віртуальний Скрипка, а я не такий.

— Ти цікавишся тим, що про тебе пише преса, інколи задаєш своє ім’я у пошуковиках?

Майже ніколи. Був період, коли набирав «За хмарами», пишу «Скрипка за…» і видається «Скрипка за Януковича». Я два рази це побачив і перестав цим займатися, бо це стрес. Нічого з цим подіяти не можеш, не знаєш походження цих речей, а краще просто не бути в негативі. Це самозахист, чесно кажучи. Не знаю чи це правильно, але, щоб не бути занадто нервовим, цим не займаюсь.

— Сьогодні вже важко однозначно сказати ким є Олег Скрипка. Ти не лише вокаліст «ВВ» — малюєш картини, організовуєш фестивалі, маєш музичне видавництво, відкриваєш ресторани, займаєшся громадською діяльністю. Складається враження, що Скрипка перетворився на арт-холдинг. 

Те про, що ти говориш відбулось на початку 2000-х, за часів Ющенка. На сьогоднішній день, після революції, тепер війна – світ змінився повністю, ми знаходимось у вакуумі. Що є сьогодні, що буде завтра ми не знаємо. Я згорнув проекти «Рок Січ», «Скрипка кутюр’є». Залишилася «Країна мрій», за неї вдається боротися з успіхом, перемагати. «ВВ» працює ефективно, у нас ювілей і прекрасні перспективи. Чи зможу я реалізувати інші проекти завтра — не знаю. Все залежить від політичної та економічної ситуації в Україні. Звичайно, хотілося б реалізувати більше ідей, але на вищому рівні. Тому я повторюю ту мантру, яку завжди кажу, чекаю, щоб запрацювала держава, тому що багато ідей я хотів би створити з нею. Коли з’являються міфи, що «Скрипка за Януковича», «Скрипка поліз у політику», «Скрипка радник мера» — це все моя впевненість примусити державу працювати на культуру. Ті невеличкі мої вдалі спроби працювати з державою, де я отримував фестивалі, але й разом з тим стільки негативу. Тому, що люди мусять зрозуміти, що держава має працювати на суспільство. Треба мати інструменти її примушувати, якщо вона не робить це автоматично. Я робив такі спроби, щоб держава інвестувала, наприклад, на тому ж Андріївському узвозі у фестиваль «Французька весна», «Рок Січ», бароковий фестиваль «Осінь Середньовіччя» — це були прекрасні проекти, але вони зараз зупинились з однієї причини, що держава в це вже не інвестує, а з іншої — через негатив від суспільства.  Суспільство не дозріло до розуміння, що це основна функція держави – це робити такі проекти. У нас герой той, хто йде проти держави, а якщо ти отримуєш те, що вона має давати – залишаєшся в негативі. Треба подорослішати і розуміти, що є інструменти, які працюють у всьому світі і у нас вони рано чи пізно теж запрацюють.

— Що тебе надихає у наші буремні часи?

Мій емоційний стан залежить від роботи і перспектив. Коли отримуєш пропозиції концертів, фестивалів, співпраці – це приємно, забуваєш про негатив навколо. Віриш у себе, свій колектив і проекти, країну, віриш, що  ідеш у правильному напрямку. Але якщо говорити глобально і перевести акцент на обстановку, те що відбувається в Україні – важко читати новини, спілкуватись з друзями, знайомими, людьми, які воюють. Відрадно спостерігати , що ми всі змінились, стали кращими, дорослішими, сильнішими, стали дружніми. Нам легше спровокувати одне одного на якусь дію, довіряти іншим. Мені здається, що ми стали талановитішими. Багато цікавого відбувається, наприклад, у «Мистецькому Арсеналі». Виставка Приймаченко – це прекрасно, про таке можна було  тільки мріяти.  Український чарт на «Джем ФМ» – проста і чарівна ідея. У Борисполі була виставка Приймаченко, не знаю чия це ідея, але прекрасно — чекаєш літак і дивишся на шедеври.

— Автору «Країни мрій» ще є про що мріяти? 

Дуже хотілося б знятися у голлівудському фільмі, чи написати до нього саундтрек. Це було б дуже круто.

Олег Скрипка: У нас герой той, хто йде проти держави