Про підсумки паризького саміту в нормандському форматі за минулу добу написав багато хто. Переважно – в стилі #зрада – адже перші заяви в інформаційних агенціях, про місцеві вибори на Донбасі, наштовхували саме на таку думку.

“Всім кандидатам має бути наданий імунітет на час виборів”, – стверджував Франсуа Олланд. Він же повідомив, що лише після виборів відбудеться “повернення Україні повного контролю над своїм кордоном і виведення іноземних збройних формувань з її території”.

Та час емоцій минув. Спробуємо розібратися, хто, що і кому насправді пообіцяв у Парижі.

І головне – як тепер з цього виходити, якщо проблеми дійсно були створені. Тобто – чого саме слід вимагати у влади, щоби не завдати ще більшої шкоди. Бо просто криками “ганьба” справі не допомогти.

Ми не претендуємо на детальний аналіз – він зараз, як доведено нижче, просто не є можливим. Але надважливі тези зараз просто відсутні в медіа-просторі. Тому є сенс на них наголосити.

Про медійні міфи та реалії

Перший момент – засадничий і дуже важливий:

Наразі ніхто не бачив тексту паризьких домовленостей. Їх просто не існує у вигляді якогось завершеного документа. І фейсбук-автори тим більше його не могли читати.

Це не означає, що паризьку зустріч непотрібно аналізувати – навпаки, не лише потрібно, але й необхідно. Але треба бути свідомими: ми не знаємо всіх складових переговорів і бачимо лише їх фрагменти.

По суті, зараз усі орієнтуються лише на повідомлення ЗМІ. Та наведемо два наочних приклади – саме з цієї, паризької зустрічі, – які доводять, наскільки протилежними можуть бути новини, коли відсутній офіційний, “паперовий” документ і не відбулося навіть спільної підсумкової прес-конференції всіх учасників переговорів.

Приклад 1. Чи буде продовжений “Мінськ”?

Російський “Інтерфакс” одним з перших процитував французького президента Олланда – про те, що термін виконання “Мінських угод” зберігається.

“Президент Франції Франсуа Олланд від імені “нормандської четвірки” заявив, що Мінські угоди мають бути реалізовані до кінця 2015 року”, – повідомила агенція.

Однак невдовзі низка інших світових агенцій, зокрема Reuters, повідомили… геть протилежне. Більше того, з’ясувалося, що продовження термінів виконання “Мінська” стало одним з ключових пунктів паризьких домовленостей – на ньому, по суті, ґрунтуються інші складові. “Імовірно, чи навіть можна говорити з переконанням… що ми вийдемо за межі тієї дати, яка була встановлена як завершення Мінська – а саме 31 грудня 2015 року”, – цитує Reuters президента Олланда.

Хтось може сказати, що причина в “російському походженні” Інтерфаксу і достатньо читати західні агенції, щоби знати справжні заяви… Але не все так просто.

На жаль, помилки або неприпустимі спрощення цитат бувають у всіх, і той самий Reuters – не виняток.

Приклад 2. Чи відмовилась Меркель від Криму?

В суботу ввечері в новині Reuters про відсутність зв’язку між Україною та Сирією з’явилася цитата, гідна міжнародного скандалу – якщо вірити їй, Меркель визнала, що претензії України на Крим можуть бути неправомірними.

“Україна має право очікувати поваги до її територіальної цілісності; можливо, без врахування Криму, але щодо решти території країни”, – процитував Reuters очільницю Німеччини.

Цей вислів міг би стати головним  “результатом” паризьких переговорів, адже досі світова спільнота (а тим більше – ЄС чи Німеччина) не піддавала жодному сумніву той факт, що Крим є частиною України і має повернутися під юрисдикцію Києва.

Але скандалу не спостерігається. Причина в тому, що цитата канцлера ФРН звучала в принципово іншому контексті й  була дещо ширшою. Зокрема, УНІАН повідомляє, що йшлося саме про відновлення кордону в рамках мінських домовленостей. А вони, як відомо, від початку не стосувалися Криму.

Так, тут теж можна говорити про недоречність висловлювання Меркель, але не про зміну позиції Німеччини і не про #зраду, яку всі так прагнуть бачити.

Отже, підсумовуючи: аналізувати мінські домовленості можна, але лише якщо співставити позицію Олланда, Меркель та заяви Порошенко в окремому спілкуванні з пресою.

Про що домовилися в Парижі
і де найбільша небезпека?

Перш за все, щодо підсумків паризької зустрічі.

Можемо рекомендувати текст на порталі “Ліга” – там теж є певні неточності (адже текст писався по гарячих слідах, за заявами політичних лідерів), однак ключові речі передані коректно, без “зрадофільства”, але без “ура-підтримки”  🙂

Ключова суть: за всіма ознаками, окремих “Паризьких домовленостей”, за аналогом “Мінських угод”, не планувалося і не було укладено. Йшлося про те, як виконати Мінськ.

В реалістичність виконання якого – подобається нам це чи ні – вірять і західні політики, і українське керівництво.

А основні речі, щодо яких ми бачили найбільше обурення соціальних мереж – про проведення місцевих виборів, про амністію, а також про те, що контроль за кордоном встановлять лише після виборів, – усе це присутнє в лютневому мінському протоколі. І про це все писалося ще тоді.

Просто багато хто про це забув за більше ніж півроку.

Але це не означає, що Париж не додав деталей. Саме про них – про подробиці виконання Мінська – і йшлося на саміті.

Проблема в тому, що детальні зобов’язання сторін за підсумками зустрічі не погоджені. Є лише усні політичні домовленості, які тепер мають бути узгоджені в деталях на рівні тристоронньої групи – тобто з представниками так званих “ДНР” та “ЛНР”.

Де є найбільша небезпека? Перш за все – в особливостях виборчого процесу на Донбасі. Наразі на окупованих територіях майже не лишилося проукраїнських мешканців – всі, хто міг, втік до “великої України”. І якщо їхню думку не враховувати, то результат виборів буде очевидним – легалізація “ДНР” та “ЛНР” з найгіршими їх елементами.

Тому ключова задача Києва – домогтися, щоби переселенці з Донбасу отримали право обирати і бути обраними, навіть не повертаючись до зони АТО.

Тобто переселенцям має бути надана можливість голосувати. Щонайменше в Києві, обласних центрах та великих містах.

І вони повинні мати право балотуватися без зобов’язання жити в Донецьку, Макіївці та Луганську весь період кампанії.

Так, це – не за звичними правилами місцевих виборів в Україні. Але спеціальний закон про вибори має бути ухвалений саме для того, щоби мати можливість відступити від правил через унікальність нинішньої ситуації. До того ж світова практика має такі приклади – приміром, у Литві забезпечене виборче право для громадян, що перебувають за кордоном.

І якщо Київ не забезпечить такої можливості для людей, що були вимушені поїхати з Донбасу – це буде справжнім провалом.

Ще один пункт, де є серйозна загроза для України – невибіркова амністія. Цей пункт є у лютневих мінських домовленостях, але його деталі – неочевидні. Українські політики багаторазово заявляли, що амністія не стосуватиметься “тих, хто вчинив військові злочини”. Але в мінському протоколі цього немає!

Чи зможе Київ відстояти цей важливий пункт, залежить від професійності нашої переговорної команди.

Також давно є очевидним, що Україна і Росія по-різному розуміють питання звільнення заручників. Чи увійдуть Савченко, Сєнцов та інші до переліку тих, хто підлягає безумовному звільненню? Київ каже, що так, Москва – що ні, і до узгодження цього протиріччя подальші процеси – включно з виборами – запущені не будуть.

І, нарешті, треба пам’ятати не лише про “довиборчі”, але й про “поствиборчі” процеси. Перш за все – про порядок роззброєння незаконних формувань та про перехід кордону під український контроль.

Потрібно вимагати, щоби порядок цього був узгоджений до того, як Київ призначить дату виборів на Донбасі. І Москва точно не буде в захваті від цієї ідеї.

Будемо відвертими: така невизначеність щодо ключових питань Україні не на руку. І тому паризька зустріч – це точно не #перемога.

Бо тепер – в разі, якщо тристороння група не дійде спільної думки, – нам буде складніше довести, що у зриві перемовин винні не ми, а саме росіяни.

Треба розуміти суть та сенс паризьких перемовин. Бо, на думку ЄС, йдеться не лише про Донбас, але й про долю антиросійських санкцій.

Вже в грудні-січні Євросоюзу доведеться вирішувати, що буде з санкціями надалі – продовжать їх чи послаблять. І рішення це ґрунтуватиметься на думці країн ЄС про те, хто винний – ми чи росіяни. Перш за все – на думці Меркель та Олланда.

А враховуючи, що незадоволення санкціями в Німеччині та Франції нікуди не зникало, події можуть піти і в небажаному для Києва напрямку. І з’ясується це, можливо, лише напередодні “дати Ч”.

http://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/10/4/7039099/