– Тут немає ні насильства, ні закликів до вбивства. Зняті тільки ті історичні епізоди, які до мене ніхто не знімав. Це живі люди, сучасна історія України. Я сняв певний історичний момент АТО і північного регіону. Якщо на південному напрямку полк “Азов” регулярно себе знімає і просуває, то про подвиги солдатів на півночі АТО відомо мало, – каже журналіст, режисер 30-річний Дмитро Пальченко з Краматорська Донецької області. З 2014 року працює в зоні АТО.
29 січня 2016 року презентував свій фільм “Північ АТО”. Фільм триває 55 хвилин. Розповідає історії українських військових, які брали участь у збройному конфлікті на Донбасі.Як з’явилася ідея фільму?
– Спілкуюся з волонтерами, добровольцями і з людьми, які постраждали від обстрілів. Був на передовій з християнськими і гуманітарними місіями. На радіо зазвичай пишу матеріал на диктофон, але завжди брав із собою відеокамеру. Мені як художнику, архітектору цікавий кадр. В результаті назнімав матеріалу на 500 ГБ. В кінці минулого року до нас приїхав відомий продюсер Іван Родіченко, який надихнув мене на створення фільму. Він подивився мої відеоматеріали з передової і порадив зробити фільм для української діаспори в США. Він надихнув мене: підказав, які моменти прибрати, а на яких зробити наголос. Розповів, що наша країна в Штатах нікому не потрібна, а рядові американці думають про Україну як про якусь іншу Росію. Зараз українська діаспора в США в інформаційному вакуумі. Тому потрібен фільм, який покаже реальні події на сході України. Ще з часів Майдану і анексії Криму представники діаспори ходили до сенаторів, політиків і чиновників, влаштовували пікети під Білим Домом. Все щоб привернути увагу до ситуації в Україні. В кінці лютого я закінчив монтаж фільму, відправив його в Штати.

Фільм націлений на діаспору. А в Україні люди зможуть подивитися цю стрічку?
– Я поки не хочу викладати стрічку на загальний огляд з кількох причин. По-перше, фільм ще сирий, потрібно попрацювати зі світлом і звуком. По-друге, в стрічці бійці АТО розповідають дуже відверті речі з приводу дій нашого керівництва під час цієї військової компанії. Поки хлопці на передовій, я не хочу наражати їх на небезпеку і щоб який-небудь “троль” глумився над ними. Тому показ фільму обмежений і в основному націлений на діаспору. На прем’єрний показ в Краматорську ми запросили школярів і студентів. Багато боялися, що будуть жорстокі сцени і нецензурна лексика. Але в ньому немає відвертих сцен насильства і лайки. У той же час глядач зможе насолодитися чистою українською мовою. Почути історії військових, які пройшли Іловайськ, Дебальцеве та інші гарячі точки. Ми показали фільм у всіх школах Краматорська, Слов’янська, Миколаївки, в цивільному корпусі полку “Азов” і дитячому притулку “Пілігрим”. Зараз показуємо його для жителів Бахмута.

Чому саме “Північ АТО”? Чим унікальний цей регіон?
– Більшість сюжетів відбулися в північних регіонах антитерористичної операції. Тут постійно йдуть бойові зіткнення з переважаючими силами противника. Зона АТО ділиться на сектори. За словами солдатів, в кожному секторі – різний характер війни. На Півдні Донецької області танкові битви. У центральній частині робиться ставка на мінометні та артилерійські дуелі. У північних регіонах відбуваються зіткнення з живою силою супротивника. Природні умови також відіграють важливу роль в характері боїв. На півдні – приморський степ, в центрі – міське середовище. А в Північній частині зосереджена велика кількість лісів і посадок. Саме через велику кількість зелені на Півночі АТО, тут мають місце лобові зіткнення і дії ДРГ (диверсійно-розвідувальних груп, – gazeta.ua). Це надає боям особливого забарвлення. У сюжеті солдати розповідають, як вони брали в полон військових з Псковської дивізії, знищували техніку РФ та виходили з Іловайського котла.

Які події послужили прототипом для стрічки? Коли це було і що саме?
– Фільм – журналістський. і в його основі лежать мої польові замітки. Тому я не вибирав якісь певні події для фільму. Єдина подія, яка дала сильний поштовх для створення стрічки – Іловайский коридор смерті. Але в основному, це мій автобіографічний щоденник переміщення по зоні бойових дій. Ви не знайдете закликів вбивати жителів Донбасу або наступати на Москву. Тут відбувається усвідомлення катастрофи, яка зараз відбувається на сході країни.

Під час знімального процесу що було найважчим?
– Це небезпека територій, на яких проходили зйомки. Деякі моменти знімалися на передових позиціях української армії. Була велика небезпека для життя і здоров’я всієї знімальної групи. Всі дороги, по яким ми їздили, прострілювалися сепаратистами і регулярними російськими військами. В основному, вночі. Перед виїздом в зону бойових дій, журналіст повинен отримати дозвіл. Під час посилення обстрілів нашу знімальну групу не пускали на фронт. Якщо загине журналіст, то вся відповідальність лягає на командира підрозділу. Але були моменти, коли потрапляли під сильні обстріли і по кілька днів не виходили з укриття. Тоді навіть спали в бронежилетах. Родичі переживали. Доводилося дзвонити мамі і говорити, що я живий, поїв і одягнув шапку.

Які настрої у солдатів на передовій?
– Дух наших військових не зломлений. Вони готові хоч завтра йти в наступ і звільняти свої землі, був би наказ. Я спілкувався з “високоякісними” людьми. Кожен має вищу освіту і багатий життєвий досвід. Один до війни викладав історію в школі, інший – закінчив консерваторію, третій – має вчений ступінь. У солдатів є чітке розуміння проти кого і за що вони воюють.

Як змінювалися настрої бійців під час знімального процесу?
– Як зазвичай, найцікавіше говорилося поза камерою. На війні страх нікуди не йде. Але важливо розуміти, для чого кожна людина знаходиться на лінії зіткнення. Солдати кажуть, що проти регулярної армії набагато важче вести бойові дії. Одного разу російські артилеристи з “Граду” потрапили в воронку діаметром в кілометр. Це дуже високий рівень професіоналізму. Поступово звикаєш до обстрілу і вибухів. Поза камерою багато хто обурювався, що немає наказу звільняти українські території. Багато хто говорить: “ось якби я був командиром, то відразу ж пішов визволяти свою землю”. Але продовжують залишатися на позиціях і виконувати наказ.

Чи можете назвати героїчні моменти, які були під час зйомок?
– Найгероїчніший момент описаний у фільмі – це історія бійця з позивним “Устим”. Цей хлопець закінчив консерваторію і відразу ж пішов воювати на схід України. У складі батальйону “Донбас” потрапив в Іловайский коридор смерті, але зміг вижити і врятувати інших. У фільмі він розповідає, як три доби вони йшли без зупинок по лісах і посадках, переступали розтяжки, обходили блокпости. По них весь час відкривали вогонь. Доводилося зустрічатися як з сепаратистами, так і з регулярною російською армією. Застосовувати кмітливість і акторські здібності. Всі, хто бачив фільм, кажуть, що ця історія найгероїчніша і захоплююча.

Як Живуть солдати на фронті?
– Живуть в покинутих приватних будинках по кілька чоловік. Іноді доводиться спати в окопах. На тих ділянках, де я побував солдати забезпечені всім: каски, бронежилети, зброя, їжа, медикаменти. Під час чергової поїздки на фронт вразила позиція військових під назвою “Мурашник”. Це комплекс укріплень з великою кількістю ходів. Знаходиться біля Донецького аеропорту. Військові з батальйону “Карпатська Січ” кожну вільну хвилину витрачали на побудову все нових і нових укриттів, бліндажів та вогневих позицій. Сепаратисти цю територію називають Пульсаром і періодично обстрілюють її. Від “Мурашника” до позицій окупантів близько кілометра. Неозброєним оком видно залишки аеропорту.

Скільки коштували зйомки фільму?
– Загальний бюджет стрічки склав близько 150 тис. Грн. Це особисті гроші, які пішли на заправку автомобіля, харчування, амуніцію, знімальне обладнання.

Варта гра свічок?
– Так, безумовно. Цей фільм має побачити якомога більше мотивованих людей.