Євген Афінеєвський про те, як розповідати західному світу про Майдан і чому його фільм обов’язково побачать у Росії
Євгенія Олійник
Наймасштабніша стрічка про революцію – «Зима у вогні» ізраїльського режисера Євгена Афінеєвського. Виробництво фільму підтримала американська компанія Netflix. «Зима у вогні» – це хроніка подій позаминулої зими із коментарями учасників процесу. Матеріал режисерові надали 28 українських операторів. Режисер фільму Євген Афінеєвський розповів про те, чому не став фільмувати політиків, як розповідати західному світу про Майдан і чому «Зиму у вогні» обов’язково побачать у Росії.
– Пропозиція знімати Майдан надійшла від продюсера Дена Толмора, з яким я працював раніше. Він познайомив мене з командою «Спільнобачення», яка потім долучилася до створення фільму. Ден витягнув мене з Лос-Анджелеса сюди, і спершу це було інкогніто, з міркувань безпеки, тому що я росіянин і колишній американець. У перші дні це був якийсь фестиваль, ніхто не знав, що буде далі. Я спостерігав, і після 30 листопада ми вже розуміли, що тут твориться історія. І ми почали збирати більшу команду з волонтерів, які знімали на Майдані – «Спільнобачення», «Укрстрім», інші оператори, з Радіо Свобода, зокрема.
Усім хотілося донести цю історію туди, на Захід. Щоб люди побачили і зрозуміли, що тут народ бореться за свою незалежність. Після побиття студентів справа була вже не в євроінтеграції, а в болю, який накопичився. Проти державного апарату, корупції повстали різні соціальні прошарки.
Тож цей проект присвячений також єдності справжніх документалістів – професіоналів і аматорів. Вони справжні герої, які допомогли створити цей фільм. Тоді ніхто не думав, що летять кулі, що лютує «Беркут». Усі хотіли розповісти цю історію. Фільм – це такий грандіозний пам’ятник, зроблений руками і очима всіх тих, хто був на Майдані.
– Як ви переживали цю історію після її завершення?
– Я пам’ятаю, як вранці, коли усе закінчилось, і треба було відбувати, у мене був справжній емоційний катаклізм. Ти був у зовсім іншому, воєнному, становищі, втратив когось. Майже три місяці монтажу минули за кордоном, і також були дуже важкими. Я досі плачу, коли дивлюсь фільм. Мені болить за усіх тих, хто стояв на Майдані, за усі ці ночі, коли «Беркут» поливав протестувальників холодною водою. У мене астма з того часу, а дехто з моїх знайомих, хто професійно займався співом, втратив голос.
Але я вистояв. Я пообіцяв людям, що фільм побачить світ. Міжнародна прем’єра відбулась у Венеції, і реакція була дивовижною. Потім було Торонто, де ми взяли приз глядацьких симпатій. І зараз фільм марширує у понад 50 країнах світу, де є Netflix. Я народився в Росії, виріс в Ізраїлі, вже понад 15 років живу в Росії… Для мене було дуже важливо побачити цю велику сім’ю Майдана. Я такого ніде не бачив.
Я ніде не бачив, приміром, щоб релігія була з людиною. Класичний приклад: у Росії релігія – це інструмент керування людьми. В Україні ж єдналися євреї і мусульмани. Я виріс на близькому Сході, там такого не буває. Сергій Нігоян не народився тут, але був патріотом цієї країни. Світу потрібен цей фільм, щоб зрозуміти: патріотизм не залежить від місця народження. Наприклад, ця сирійська міграція. Мігранти – такі самі члени суспільства.
– На яку аудиторію Ви орієнтувалися, коли знімали цей фільм?
– Я орієнтувався на західний світ, тому що я живу там, і тому що українські події не надто висвітлювалися в пресі. Мені здається, цей фільм про людей за заголовками в пресі. Мене часто питають: «Чому ти не інтерв’ював «Беркут»? Або політиків?» А чому я мав це робити? Адже не політики вийшли на площу. Я намагався направити камеру у сторону силовиків, але вони мовчали. А політики піарились.
– Що не потрапило до фільму?
– Деякі матеріали вилучило СБУ для розслідування по снайперах. На жаль, ми не змогли отримати їх назад. Сподіваюся, що це сприятиме покаранню винних.
– В Америці присутня російська пропаганда? І наскільки фільм є прозорим для американців, зважаючи на це?
– Російська пропаганда є усюди, де є російське телебачення. Моя об’єктивність забезпечена тим, що я приїхав сюди, пройшов усе це і маю власний погляд на події. Фактор пропаганди є і буде. Зараз я читаю якісь речі про те, що мені заплатили, що це Кличко заплатив, бо в фільмі є кадри з ним. Я не намагався протистояти російській пропаганді. Для мене було важливим лишатись вірним миті, якою я жив. Я посивів тут, у мене відбулася переоцінка цінностей.
– Чи побачать фільм у Росії?
– Піратські копії дуже швидко розійшлися. Netflix бореться з цим, але, здається, там ми не поступаємося голлівудським блокбастерам. Я вже читав деякі гидкі речі, які писали про фільм у Росії. Його побачать. Це так само, як було з «Пристрастями Христовими» Гібсона – чим більша завіса, тим більший інтерес.
The Author
Comments