Заступник директора Інституту європейських, російських та євразійських досліджень школи Еліота Університету Джорджа Вашингтона Роберт Ортунг поспілкувався з нами про вплив російського телебачення на інтеренет, скепсис, страх і пасивність росіян.
У нещодавно оприлюдненому дослідженні ви торкнулися теми впливу російського телебачення на Інтернет, зокрема його російськомовний сегмент. У що конкретно виливається цей вплив?
Як тільки про щось або когось, хто раніше не перебував на слуху в росіян, було розказано по російському телебаченню, одразу в Google і Yandex збільшується кількість пошуків. Щонайменше для тих, хто використовує російськомовний сегмент інтернету, російська офіційна пропаганда не є такою ефективною, як, скажімо, пости і статті Навального. Йому більше вірять, він цікавіший. Наша теза полягає у тому, що пропаганда, про яку ми тут говоримо, не є безумовно ефективною. Їй вдається виконувати свої завдання не в останню роль за рахунок зчеплення із фактором страху та залякування. Люди, які є не вражені страхом, цю пропаганду ігнорують.
В англомовному світі російська пропаганда є дуже маргінальною, і сильного негативного впливу не чинить. Навіть у Німеччині та Франції вона є не надто важливою. Російська пропаганда слугує тому, щоб морочити людей. Як на мене, це її найголовніша функція. Не думаю, що так вже й вірять тій інформації, яка поширюється через її канали. Але вона є постійно присутньою, нікуди не дівається, і просочується до європейських медіа. Оце те явище, яке потребує більшого і прискіпливішого дослідження, якою мірою російські відверто пропагандистські повідомлення підхоплюються європейськими ЗМІ, і сприймаються як достовірні джерела інформації, бо саме тут криється небезпека. Отже, з однієї сторони російську пропаганду не сприймають, а з іншого боку є нерозуміння, що нею є, а що – ні, бо подекуди вона виглядає так, як інформація з респектабельного західного ЗМІ. І отут цій інформації починають вірити, що вкрай небезпечно. Свобода використання і свобода висловлювання у Європі дозволяють кремлівським повідомленням вбудовуватися в тло діалогу, і через це на них дуже важко відповідати. З однієї сторони добре, що непокояться тим, що робить Путін, а з іншої – його пропаганда не є безумовно ефективною. Як там не є, але Європа об’єдналася проти нього, впровадивши санкції, співпрацюючи із США. Раніше такого не було, і це великий здобуток західної політики. Але це успіх до тієї межі, де перед нами постає той факт, що все це РФ хоче підірвати. І в цьому криється загроза.
Інтернет, на відміну від телебачення, державі контролювати набагато важче. Якою мірою всесвітня мережа є джерелом альтернативної інформації для росіян, яка чинить вплив на формування їхньої власної, а не накинутої офіційною владою точки зору щодо зовнішньої агресії РФ проти України тощо?
Дійсно, у сегменті російськомовного інтернету можна знайти різноманітну альтернативну путінській інформацію, зокрема щодо того, що реально відбувається в Україні, а також критику чинного режиму РФ, вказівки на його корупційну природу (згадаймо хоча б повідомлення про ті палаци, якими володіє особисто Путін та нерухомість наближених до нього осіб). Проблема полягає в тому, що більшість людей цієї інформації не шукає. Альтернативна інформація є, але вона жодним чином не впливає на поведінку і дії росіяни щодо політики. Вони знають, що Путін і його режим є корумпованими, але паралельно з тим бачать, що ті, хто щось намагається з цим зробити, потрапляє під страшний тиск Кремля.
Важливо, що чим важливіших питань стосується альтернативна інформація, тим більше Путін і його режим намагаються всіляко її заглушити. Створюють фейкові вебсайти із фейковими новинами. Це сіє сумнів і недовіру серед користувачів інтернету і споживачів російськомовного контенту, бо вони сумніваються у правдивості інформації всіх ресурсів. Певні інтернет-портали просто виводять з ладу або закривають.
Чим більше інтернет стає політично важливим як джерело пошуку альтернативної путінській інформації, тим більше чинний російський владний режим намагається його притиснути до стінки. Йдеться про блокування доступу інтернет-ресурсів і медіа. Фізично ніхто поки що тих, хто ці ресурси наповнюють, не вбиває, але росіяни можуть до них дуже лімітований доступ, або взагалі ніякого. Якщо говорити про джерела офлайн, то дійсно, невідомо, хто вбив Нємцова, але це акт відвертого тиску на блогерів і незалежних журналістів. Якщо ви пишете щось таке, що не подобається владі РФ, ви абсолютно не вбезпечені від побиття на вулиці абощо.
Росіяни на загал не цікавляться закордонною політикою, але їм цікаво, що відбувається в Україні. Не відкидайте того факту, що багато з них мають родинні зв’язки з вашою країною. Щодо якості інформації, яку вони здебільшого отримують щодо цього питання, гарно спрацьовують путінські меседжі і ресурс їхнього поширення через офіційні медіа. Хтось з них приймає повідомлення про «фашистів» і «хунту», хтось ні, але у більшості на глибинних рівнях свідомості них закрадається сумнів, а чи правда те, про що повідомляють з Кремля. Щодо відповідності кремлівських повідомлень дійсності росіяни досить скептичні, але також і дуже налякані. А як може бути інакше в країні, де скорочуються різні свободи, зокрема свобода преси, зібрань і висловлювань? Але у тому, що росіяни мають доступ до альтернативної кремлівській інформації, я впевнений: не секрет, що багато російських сімей розкололися, і не спілкуються між собою, бо одна частина підтримує Кремль, а інша – Україну. Російське суспільство поляризоване. Власне, це один із наслідків путінської пропаганди. Хтось в неї вірить, хтось – ні, але ніхто нічого не робить, бо бояться.
Енергетичний диктат і шантаж стали двома з характерних російських зовнішньополітичних інструментів останніх 15-20 років. Однак дискусія в ЄС щодо створення спільного енергетичного простору прозоро натякає на те, що з ними і ця частина світу не хоче більше миритися. Як зазначена вище російська риторика може змінитися найближчого часу?
Росія слабшає з кожним роком. Так, у неї багато нафти та газу, але вона абсолютно не відслідковує запит на ці ресурси. В останні три роки відбувається декілька важливих процесів. Перший – це випадок ЄС, його намагання послабити російську енергетичну монополію всередині Європи. Ця ініціатива потребує багато часу зокрема і для проходження через усі судові процедури. Обговорення можливості створення спільного європейського енергетичного простору вже відбулося цього року, що важливо. Путінська агресія в Україні, анексія Криму і окупація частини Донбасу примусила європейців до співпраці, і колективного досягнення певних завдань. Другий важливий процес полягає у тому, що європейці вже багато років проводили пошуки альтернативних російським джерел отримання різних енергоресурсів. Технології вітрової, сонячної енергетики, біомаси виходять нині на ринок, і саме вони будуть відігравати важливе значення в майбутньому, принаймні в перспективі найближчих 15 років. Тому Росія з кожним роком втрачатиме своє значення для європейського ринку як цілісності. Третій важливий процес полягає у намаганнях Барака Обами покращити стосунки з Іраном. Зняття санкцій з Ірану відкриє новий потік паливних вуглеводнів до Європи. Це може боляче зачепити Росію, бо в такій ситуації вона дійсно сильно програє. Через це вона всіляко чинить перепони на шляху переговорів між Заходом і Іраном.
Зняття санкцій з Ірану – складне питання. Йдеться не лише про ядерну зброю, а й фінансування Іраном терористичних угрупувань, таких, як ХАМАС або Хізболла. Немає поки що того механізму, який би спонукав Іран припинити таке фінансування, або принаймні суттєвого його скоротити. Є сподівання, що в червні цього року з іранською стороною буде підписано угоду, але досі немає певності у тому, що тамтешня влада погодиться. Річ у тім, що йдеться про зовсім різні побажання сторін: США хоче припинення ядерної кампанії і ніякої ядерної зброї в Ірані, а також припинення фінансування тероризму, а от іранські лідери для того, аби лишитися при владі, потребують продовжити все це робити. З іншого боку, накладені на Іран санкції є дуже потужними, руйнівними для економіки, і всередині іранського суспільства визрівають сподівання, що угоду про зняття санкцій таки буде підписано, і це покращить їхнє життя. Здається, що Барак Обама хоче зіграти на почутті суспільних очікувань, що саме вони вплинуть на іранське керівництво, і змусять його до змін.
Яким чином використання енергетичного шантажу Росією впливає на вирішення конфліктів, якими Росія обросла і які продовжує множити протягом більш ніж 20 років після розвалу СРСР? У що конкретно для неї може вилитися конфлікт на Донбасі і анексія Криму?
Путін діє дуже обережно, не беручи на себе максимального ризику, коли йдеться про ці питання. Проте він дуже ризикував, коли, по-перше, вдерся до України і, по-друге, припустив, що в майбутньому ціни на нафту поповзуть догори. Використовуючи таку впевненість, він приспав свої співгромадян запевненнями, що, мовляв, потерпіть, через пару років все нормалізується, ціни на нафту повернуться на попередній високий рівень, російська економіка зміцниться і почне зростати, життя поліпшиться. Проблема в тому, що ніхто не знає, якою насправді є ціна нафти, і якою вона буде. Якби я це знав, вже давно би був багатієм. Впевненість у стабільності цін на нафту – це величезна афера, на які спирається уся російська економіка і план її подальшого розвитку. Через це РФ нині дуже вразлива. Не секрет, що нині багато людей шукають відповідь на питання, чи чинна модель економіки та її засади хоч якось підходять для Росії, яка зосередилася на нафті і газі, а інших царин економіки для неї начебто і не існує. Інші сектори російської економіки занепадають, гроші витікають з країни через відплив інвесторів і війну, і це все більше ослаблює РФ. Навіть попри те, що ця країна є дує небезпечною і непередбачуваною, вона засадничо програє від конфлікту з Україною.
Небезпечною є слабка Росія. Вже нині маємо цілий букет різних силових груп у цій країні: Кадиров у Чечні, ФСБ у Москві, націоналістичні групи, які воюють на Донбасі (коли вони повернуться з війни, вони будуть озлоблені і озброєні, і через це навіть політичною силою, з якою доведеться рахуватися). Так, вони розпорошені нині, стаються все більше і більше роз’єднаними. Цієї строкатості сил знадвору начебто і немає, бо нагорі ми бачимо Путіна. Але все, що нижче, формує змальовану мною картину.
Біографічна нота:
Роберт Ортунг – професор міжнародних відносин, заступник директора Інституту європейських, російських та євразійських досліджень школи Еліота Університету Джорджа Вашингтона. Президент Інституту безпеки ресурсів, дослідник Центру з вивчення проблем безпеки в Швейцарському федеральному технологічному інституті міста Цюріх. Раніше працював в Інституті Джефферсона; Інститут EastWest в Нью-Йорку, і науково-дослідний інститут Open Media в Празі. Автор і редактор ряду книг, зокрема видань «Енергетика і трансформація міжнародних відносин» 2009) , «Енергетична потужність Росії і міжнародна політика: наслідки для конфліктів та співробітництва» (2009). Головний редактор електронного журналу «Демократизація».
Спілкувалася: Ганна Трегуб
The Author
Comments