Роман Зінченко – координатором української мережі енергетичних інновацій GREENCUBATOR. Він та менеджер з розвитку Ксенія Чоні розповіли про проектну діяльність GREENCUBATOR та те, як їхня команда намагається пробудити у людях віру в можливість змін.

– Які ідеї лежать в основі проведення TeslaCamp, EnergyCamp, Hack4energy та інших подій Greencubator?

Роман: – Ідея проведення цих подій первинно зародилася тому, що ми цікавилися енергетикою і розуміли: є дуже великий потенціал для розвитку та росту і водночас дуже  монструозні структури неефективності. Тоді ніхто не вірив у можливість змін, і ми просто почали заходити до знайомих журналістів, блогерів, запитувати, чи їм колись доводилось заряджати телефон або ноутбук від енергії сонця. У відповідь на їхнє здивування, ми казали, що створимо таку можливість. Так народився EnergyCamp – у полі, з інтернетом, сонячними батареями і бюджетом у 800 гривень. EnergyCamp став точкою збору різних людей і команд. Хтось із них мав батареї, хтось – конвектори або інші технології. Ми просто акумулювали ресурси наших друзів.

Правду кажучи, наша первинна ідея не була втілена, оскільки цей проект задумувався як місце зустрічі блогерів та журналістів, яких там виявилося менше п’ятої частини. Основну масу складали екологи, підприємці, розробники всіляких рішень, тобто люди, яких цікавив цей сектор. EnergyCamp став хорошим місцем зустрічей, нових знайомств, обміну інформацією та пошуку партнерів.

Згодом ми запустили декілька додаткових напрямків, основним з яких є TeslaCamp. Можливо, в майбутньому ми скористаємося практикою франчайзингу і будемо віддавати формат на реалізацію іншим людям та організаціям.

Ксенія: – Ще один наш проект Hack4energy допоміг сформувати по всій Україні спільноту людей, заряджених  ідеями і готових їх втілювати, ділитися досвідом. Формат хакатону став доволі популярним в Україні. Крім того, люди зацікавилися енергетикою і зрозуміли, що щось-таки можна зробити.

Загалом наші проекти є середовищем тих, хто запускає нові рішення для енергетики, хто її демократизує. Наша місія – давати людям віру у те, що вони можуть бути творцями майбутнього енергетики, творцями змін.

– Завдяки чому вдалося реалізувати ці ідеї?

Роман: – Вважаю, що команда є  зазвичай набагато важливішою за самі ідеї. Розробка ідеї є незначною частиною інновації, інша складова – це люди, які втілюють її в життя. Згадаю Зеника Матчишина, проект якого стартував на Smart Energy Hackathon. Його проект uMuni допомагає Львову економити енергію через енергетичну систему моніторингу енергоспоживання. Цікавим є також проект Ecois.me – система домашнього енергоменеджменту. За цими проектами стоїть класна команда людей, які мають глобальні амбіції і створюють щось нове.

– Чого, на Вашу думку, не вистачає енергетичній системі України для її ефективної роботи?

Роман: – Україні дуже потрібні нові сервіс-провайдери, а також компанії, які сприятимуть соціальній взаємодії, потоки, що змінюватимуть застарілі підходи на нові за розумні гроші. Для цього сервіс-провайдерам потрібні фінансові пакети, енергосервісні компанії, керуючі компанії, ОСББ та багато інших речей. Якщо подивитися на прикладі того ж ОСББ, воно виступає механізмом прийняття рішень. Одним із найкорисніших є підписання контракту з тими чи іншими компаніями, оголошення тендерів, залучення фінансових продуктів.

Загалом необхідними є три речі: постачальники послуг нового типу, фінансові продукти та соціальні інновації. Існує соціальна недовіра, яка заважає людям керувати своїми енергетичними об’єктами, тому необхідно створити механізм, який допоможе керувати спільною власністю. Потрібно показувати людям моделі успіху, те, що, наприклад, старий занедбаний під’їзд – це гарантована модель неуспіху, і якщо ти хочеш залишатися в моделі неуспіху, просто роби так і далі, а якщо хочеш бути успішним, рухайся вперед. Тож важливо провести таку собі соціальну терапію, навчити не закривати контакти з сусідами. На сьогодні взаємодія людей – найбільший капітал країни для того, щоб зробити її енергоефективною. І це важливіше за гроші. Я вірю, що прогрес все-таки буде, бо люди вже починають задумуватись над цим.

– Яким чином відбувається процес вдосконалення енергетичного сектору в Україні? Які особливості можна виокремити?

Роман: – Ми маємо розуміти, що говоримо про енергетичні інновації, які бувають двох видів: проривні інновації та інновації здорового глузду. Проривною інновацією є, наприклад, суперконденсатор.  Прикладом другого типу інновацій є енергосервісні компанії.

Поширення інновацій здорового глузду є зараз доволі актуальним для України. Сьогодні міжнародна спільнота сконцентрована на тому, аби у нас стартували деякі інновації здорового глузду. Проте річ у тому, що дуже багато уваги зосереджено на стороні постачальника, але дуже мало роботи ведеться на стороні споживача. Робота зі споживачем – це надзвичайно важлива, але й дуже соціально складна річ. Споживач є капіталом енергоефективності. Якщо він почне приймати розумні рішення, говорити з сусідами, контролювати рівень свого споживання, перевіряти лічильники, впроваджувати якісь інновації для енергозбереження, це матиме значний і довгостроковий результат.

– Практики яких країн можна було б взяти за приклад для розвитку енергоефективності в Україні?

Роман: – У наш час відбулося таке явище, як відключення споживача від прийняття рішень. Споживач, який приймає розумні економічні рішення, найкраще визначає майбутнє будь-якої компанії. Тобто коли ви обираєте їжу, одяг, мобільного оператора, ви приймаєте усвідомлені економічні рішення. В енергетиці цього не було. Тому перед нами стоїть важливе завдання допомогти споживачам зрозуміти необхідність прийняття таких рішень. Частково прогрес вже є і на ринку електроенергії, і на ринку газу. Однак поки немає ще того рівня енергетичної демократії, як, скажімо, у Польщі чи Румунії, де ви можете самостійно обрати компанію, з якою будете працювати. Ніщо так не активізує компанію, як можливість того, що клієнт піде до конкурентів. Тож такі практики варто було б взяти на замітку і запроваджувати в нас.

– Як в умовах глобалізації міжнародна спільнота координує свої дії щодо інновативних розробок в енергетичному секторі?

Роман: – Є багато фондів, проектів, середовищ, які займаються цим напрямком, реформами ринку газу й електроенергії, формуванням законодавства для співвласників багатоквартирних будинків тощо. Один відомий приклад – це Гжегош Гайда і його проект із покращення енергоефективності житлового сектору. Також є цікаві проекти, які ведуть активну діяльність для того, щоб українські міста почали формувати свої муніципальні енергетичні плани. З іншого боку, багато корисних речей зробив Нафтогаз, який змінив конфігурацію стосунків в енергетичному секторі.

-Чи Ви поділяєте ідею Ніколи Тесли щодо безкоштовної електроенергії для всіх? Наскільки взагалі допускаєте можливість виникнення технологій у майбутньому, які цьому посприяють?

Роман: – Я маю дуже чіткий інструмент для перевірки кожного твердження – це перший закон термодинаміки. Простіше кажучи, вічного двигуна не існує. Я вірю у демократизацію енергетики. Енергетика, енергетичні технології стануть настільки ж демократизованими і доступними, як у свій час став Інтернет. Можна вийти на рівень практично нульових регулярних інвестицій, але все ж переконаний, що хоч якісь інвестиції все одно треба буде робити. Питання полягає, у тому як на це дивився Нікола Тесла. Опускаючи певний філософський горизонт, думаю, що ще доволі тривалий час енергія буде тим ресурсом, який потребуватиме суттєвих інвестицій. Моя філософська думка полягає у тому, що золото застаріє. В решті-решт кіловат – хороша одиниця, яка конвертується у багато корисних речей, і вона набагато корисніша, ніж грам золота. Припускаю, що колись настане час валюти, яка буде базуватися на енергетичному еквіваленті.

Підготувала Анастасія Голуб

Фото 1, 2: Юлія Кочетова

Роман Зінченко: Колись настане час валюти, яка базуватиметься на енергетичному еквіваленті