Два роки активіст із села Гатне Київської області бореться з корупцією в місцевій раді та доводить до сказу депутатів.

“Цьому пацану голову отбить надо!” – пролунало в Гатненській сільській раді 13 липня 2017 року.

Тоді депутат Києво-Святошинської райради від БПП Олександр Паламарчук схопив неповнолітнього Сергія Чагарова за вухо і стиснув йому шию.

“Ти, чума прищава… я тобі зуби виб’ю! І буде тобі свобода слова!”.

Допоміг депутату в розправі над хлопцем його брат – Ігор Паламарчук. У присутності кількох десятків людей він дав хлопцю ляпаса.

Причиною агресії став пост Сергія Чагарова у Facebook, де він розкритикував розкішне життя депутата райради Паламарчука та його нареченої, громадянки Росії.

І хоча Паламарчук згодом вибачився за свої дії, відео з розправою над школярем розлетілося по всій країні. Адже історія сміливого хлопця показала – депутатське свавілля може загрожувати не тільки дорослим, а й дітям.

Сам же Сергій Чагаров зізнається: звик до погроз та постійних звинувачень у продажності. Звучить фантастично, але хлопець з 15 років відвідує засідання сільської ради, бореться з дерибаном земель у селі і через Верховну Раду добивається від чиновників відкриття засекреченої інформації.

Активістом Сергій став після місцевих виборів 2015 року. І хоча особисто він ще не голосував – уже усвідомив, що підкуп, фальсифікації і байдужість людей призводять до корупції та руйнації країни.

Хлопець побачив це на прикладі рідного села Гатне.

– Сергію, ти такий молодий і вже громадський активіст. Звідки ця небайдужість до місцевої політики?

– Усе почалося з того, що в селі Гатне забрали моє улюблене місце, де я проводив дозвілля. Ця земля для мене дуже багато значила. Її забрали і зараз забудовують. І я не можу миритися з цим. Не хочу, щоб ще більше так крали землю, як украли 48 га в Гатному під житловий комплекс (мається на увазі ЖК “Озерний гай” від забудовника “Інтергал Буд”. Компанію пов’язують з екс-регіоналом і нинішнім нардепом від “Відродження” Володимиром Зубиком – УП)

– Чому це місце таке особливе для тебе?

– Воно було єдиним, де я міг побути на самоті, і ніхто мене не турбував. Я гуляв там з друзями. Зараз уже нема ніде такого місця в Гатному, щоб спокійно і безлюдно провести час.

– Коли побачив, що забудовують твоє улюблене місце? Як почалася ця історія?

– Я давно бачив. Ще перед тим, як почали будувати, мені про це говорили. Не вірив, що забудують стільки землі, і що тут взагалі не буде так, як зараз. Але потім потихеньку почали приїжджати “Камази”, вантажні машини. Почали рити землю. А потім вони дійшли до мого улюбленого місця…

Там було дерево. І це дерево зрізали. Трактор зніс його. Я бачив, як він це робить і… Я біля того дерева провів половину свого життя. І воно для мене багато що значило.

У мене після того, як трактор зніс його, почалася істерика. Я сказав, що так не можу, щоб у нас ще більше щось забирали.

– Що ти вирішив робити?

– Звісно, напланував, що землю повернуть громаді (усміхається). Про суди мріяв. Планував, як можна повернути землю. Бігав по центрах безоплатної правової допомоги за консультаціями, так як не мав матеріальної можливості для юриста. Просив, щоб мені допомогли, підказали, як можна повернути цю землю. Але нічого ми з ними не зробили.

Тоді якраз вибори були місцеві, 2015 рік. Бачив, як виступала жінка, яка була кандидатом на посаду сільського голови. Вона дуже активно виступала проти місцевої влади, проти корупції в селі. Я подумав: може, вона знає щось про ці 48 га особливо цінних земель? Вирішив з нею зв’язатися. Ми зустрілися, вона підказала, які суди були по цій землі. І після цього я вже почав у сільраді брати інформацію.

Подав запит на отримання рішення сесії, як ця земля передавалася. Сільрада відповіла, що я неповнолітній і не маю права на цю інформацію. Я поскаржився до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, він відкрив адміністративний протокол на сільського голову Броніслава Корицького. І після цього почалися розмови про те, що мною маніпулюють, що я продажний і так далі.

– Фактично, ти почав розслідувати дерибан землі?

– Я питав у сільського голови, як ця земля перейшла у власність забудовників. Спочатку він говорив, що цю землю було викуплено у 90-х роках. Потім я знайшов договір оренди на сайті забудовника. Пішов з ним до сільського голови і питаю: “Чому ви мені сказали, що землю викуплено, якщо ось договір оренди з сільською радою?”. Він відповів, що це конфіденційна інформація, і почав погрожувати, що викличе поліцію, і що я взагалі не маю права оперувати цим документом.

Але я боровся не тільки за “Озерний гай”. Після цього почав цікавитися й іншими справами сільської ради. Наприклад, як розподіляється земля, на що витрачаються кошти. Подавав різні запити. Вони мені не відповідали. Потім Уповноважений Верховної Ради з прав людини зобов’язував сільську раду відповісти чи оприлюднити на сайті цю інформацію, чого вони не хотіли робити.

– Розкажи про ситуацію, що сталася 13 липня на сесії Гатненської сільради, коли на тебе підняв руку депутат. Тобі вперше погрожували фізичною розправою?

– Мені давно погрожували, але так, щоб публічно і нахабно – це було тоді вперше, на сесії.

Олександр Паламарчук – депутат Києво-Святошинської районної ради (село Гатне входить до Києво-Святошинського району Київської області – УП), займається рекламним бізнесом, доходів не має – тільки заощадження в декларації. У 2015 році під час місцевих виборів він разом з нинішніми депутатами сільської ради перешкоджав конкуренту тих депутатів, зокрема, Олександру Бахмутову. Наприклад, дивився, хто виходить і заходить в його відкриту приймальню. Їздив за Бахмутовим разом з кортежом з 10 машин, слідкував за ним.

На час виборів був ще один прецедент, але Паламарчука тоді не було. Ввечері, після містобудівної наради в облдержадміністрації з приводу Генерального плану Гатного, до Олександра Бахмутова приїхали чотири депутати сільради – Володимир Сафончик, Дроща Петро, Бобруйко Павло і Савалюк Микола. Вони прийшли у п’яному вигляді у відкриту приймальню Бахмутова і напали з кулаками на нього і ще одного кандидата в депутати – Мусієнка Дмитра. Зрештою, ці четверо і стали депутатами.

До чого це кажу. Я бачив, як відбувалися ці вибори. Багато не знав, бо ще не займався цим усім. І те, що робив Паламарчук тоді, мене дуже сильно обурило.

– Скільки тобі було років, коли у 2015-му були місцеві вибори?

– 15.

– Звідки в 15 років така цікавість до виборів?

– Я тоді почав журналістикою цікавитися. Хотів, щоб газету зробили в селі, щоб люди читали і знали, що відбувається.

– Чому, зрештою, у вас із Олександром Паламарчуком зав’язався конфлікт?

– Є земля приблизно 300 з чимось гектарів особливо цінних земель Інституту землеробства Національної академії наук України. Зараз посадові особи Гатненської сільської ради, сусідньої Чабанівської і районної державної адміністрації дерибанять цю землю. НАБУ навіть відкрило кримінальне провадження.

І от цей Паламарчук приїхав раз до громади, яка пікетувала незаконне будівництво заправки, і люди в нього запитали: “Хто цю землю дерибанить?”. Він говорить: “Це тільки посадові особи Інституту землеробства НААН України”. Мовляв, ні сільрада, ні райдержадміністрація там не фігурують.

Мене це також обурило. Дивлюся на судове рішення у Єдиному державному реєстрі, де посадові особи цих установ фігурують, зіставляю це зі словами Паламарчука і розумію, що щось не сходиться.

Після цього виник мій пост у Facebook про те, як Паламарчук живе, куди і з ким літає. Це його дуже розлютило.

– Що саме ти написав у цьому пості?

– Написав про те, що під час війни українсько-російської він, будучи депутатом районної ради, їздить за кордон з громадянкою Російської Федерації, що видно з її Інстаграма. Для мене, якщо ти представляєш інтереси України у складі Києво-Святошинської райради, це неприпустимо. І про те, що він дозволяє собі предмети розкоші такі, як поїздки на Малі, Таїланд і решта.

– Після цього ти зустрівся з ним на сесії…

– Я сидів на сесії Гатненської сільради. Розглядали різні питання. Було питання щодо заправки, на яку Олександр Паламарчук тоді приїжджав до громади. Він підійшов, почав питати, чому пишу про нього у Facebook. Почав кричати на мене, взяв за вухо, підняв. Потім взяв за шию, погрожував фізичною розправою. І після того, як він струснув мене трохи за шию, за мене заступилися інші активісти.

Під час сутичок підійшов його брат Паламарчук Ігор, який зараз працює адвокатом, представляє інтереси Гатненської сільради в судах. Він підійшов до мене, щось сказав і дав ляпас. Після цього я викликав поліцію.

А з поліцією я вже й раніше спілкувався, коли охоронці житлового комплексу не пускали в “Озерний гай” людей до природних ресурсів. Поліція нічого не робила. Я казав їм: “Людей не пускають до природних ресурсів”. А поліцейські відповідають: “А де ви бачите природний ресурс?”, при цьому дивляться на ставок.

Зрештою, ті ж самі поліцейські нічого не зробили з Паламарчуком.

– Ти казав, що це були не перші погрози на твою адресу з боку чиновників.

– Спочатку сільський голова погрожував, коли я прийшов до нього з доказами про договір оренди 48 га земель. Через півроку вже приїжджали депутати до мене у двір. Говорили, що позбавлять моїх батьків батьківських прав. Погрожували фізичною розправою, що можу залишитися інвалідом. Зокрема, депутати Савалюк Микола і Пилипенко Сергій.

Якось я прийшов у сільську раду подати черговий запит. Мене запросив у свій кабінет заступник сільського голови і депутат Вітенко Сергій. Каже: “Ті, хто за тобою стоять, вони не пройдуть на виборах. І як би ви не хотіли, вони не стануть депутатами чи сільським головою”.

Він думав, що мені платять конкуренти. Питав, що я хочу, хотів домовитися. Казав: “Давай ти перестанеш цим займатися, вибачишся перед усіма депутатами і потім ми вже будемо діяти в твоїх інтересах”. А я сказав: “Такого не буде, можете навіть не сподіватися”.

Потім він мені: “Якщо не хочеш по-хорошому, то будемо по-поганому. Ми з тобою повоюємо законними методами”.

– Якими законними методами вони воюють з тобою?

– Зараз від них ніяких дій у мій бік не бачу. Ані законних, ані незаконних. Тільки на сесіях чи публічних заходах можемо посперечатися. А так, щоб перешкоджали… Після ситуації з Паламарчуком я цього не бачу.

Раніше вони в школу ходили, табель вимагали показати, пропуски мої. І в листі до школи писали, що я проводжу час з людьми сумнівної зовнішності, які погано на мене впливають.

Потім вони казали, що моя родина незаконно захопила ділянку на землі, де ми живемо. У нас біля городу є яр, і в ньому був смітник. Ми трохи засипали його, ще давно, десь у 2000-х роках, а, може, в 90-х, не пам’ятаю. Це ще при тодішній владі було, мою маму ще грамотою нагороджував той сільський голова за благочинну діяльність у сільській раді. А тепер вони кажуть, що цю землю захоплено.

– Твої перші свідомі вибори були у 2015 році. Чи помічав ти на них підкуп людей?

– Підкуп був. Привозили людей на машинах до дільниці. Фальсифікація була. Голова територіальної виборчої комісії разом з Паламарчуком їздила, у неї в сумці була печатка, вона возила її з собою під час виборів. Отак ці люди і пройшли.

Я дуже хочу потрапити спостерігачем на виборах наступних. Але не знаю, чи в мене це вийде.

– Ти чув щось про виборчу реформу?

– Я не експерт у цьому. І мені, чесно кажучи, більш подобається двопалатна система парламенту.

Але загалом підтримую цю вимогу акції 17 жовтня, читав реакцію президента. І думаю, що якщо президент не хоче свою обіцянку реалізовувати по виборчій реформі, то, можливо, ця виборча реформа щось значить. Вона важлива для країни, Україна потребує цієї реформи.

– Як подолати корупцію на виборах?

– Думаю, треба з освіти все міняти. Треба зробити якісну освіту в країні, щоб люди читали. Якщо їх батьки не можуть виховати, то щоб у школі їх виховували. Щоб вони були з нормальним складом розуму і чимось цікавилися і, зрештою, обирали нормально своїх представників – у парламент та в місцеві ради.

На мою думку, через погану освіту люди і вибирають поганих депутатів. І народних, і районних, і в сільських радах. Недостатнє розуміння ситуації і взагалі подій в країні.

– Як ти вважаєш, українці активні чи більше байдужі? Тебе підтримали люди у Гатному?

– Є такі, що бояться підтримувати. У нас дуже велике кумівство в селі. Через це люди бояться на сесію прийти, на громадські обговорення, публічні політичні заходи, щоб висловити свою думку. Вони бояться, бо думають, що їх засудять. Є й такі, хто проти мене взагалі. А є ті, хто підтримує. Але таких усього 10% населення. Це ті, хто мають освіту, чогось добилися і не хочуть, щоб у селі творилося те, що твориться зараз.

– Яким має бути депутат, щоб ти віддав за нього свій голос?

– Це дуже важке питання. Розумним, звісно. З дипломом, який отримав у законний спосіб. З двома дипломами, можливо. І за спеціальністю, пов’язаною з політологією. Треба, щоб зарплати у народних депутатів були нормальними.

– Нормальна зарплата для народного депутата – це скільки?

– Десь 35 тисяч гривень хоча б. Треба, щоб були зарплати і в депутатів місцевих рад. Обов’язково. Навіщо безкорисно йти в депутати місцевої ради? Для таких, які хочуть щось змінити і немає достатнього матеріального забезпечення, – це корупційна спокуса, бо зарплати немає, а депутатство займає багато часу. У місцевих радах у депутатів також обов’язково повинна бути зарплатня.

– Ким ти бачиш себе у майбутньому, ким хочеш бути?

– Є, звісно, плани і мрії, але коли я їх розказую, вони не збуваються. Тому розповідати не буду.

– Тобі скоро вступати в університет. Ти думав про свою майбутню професію?

– Хочу, щоб моя майбутня професія була пов’язана з правом, можливо, з журналістикою. Дуже мрію вступити на видавничу справу та редагування. Редактори для мене дуже авторитетні люди.

А взагалі, треба цікавитися всім. А ще – не боятися того, що буде на шляху до своєї мрії.

Розмовляла Дарина Рогачук

Сергій Чагаров: Люди вибирають поганих депутатів через погану освіту

Previous post

ЄС пропонуватиме східним партнерам інвестиційний план, а не "план Маршалла"

Next post

Тіллерсон: США не приймуть іншого варіанту, крім відновлення цілісності України

Comments

Leave a reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *