Часто батьки скаржаться, що діти не довіряють їм, не бажають ділитися своїми переживаннями, маленькими таємницями, не виявляють охоти до спілкування. Подібні проблеми виникають не лише у процесі виховання, в стосунках батьків і дітей, а є поширеними і серед подружніх пар. І часто корінь подібних непорозумінь криється у тому, що ми не вміємо слухати співрозмовника, як результат – погіршується якість спілкування, наш співрозмовник просто втрачає бажання спілкуватися, адже вже має негативний досвід розмов, коли його начебто слухають, але не чують.
Отже, якщо Ви бажаєте налагодити відкрите спілкування у своїй сім’ї, маєте навчитися бути добрими слухачами.
Можливо, когось здивує наступна фраза, але бути добрим слухачем – це не пасивна, а дуже активна позиція.
Подібні проблеми часто виникають, коли діти досягають підліткового віку. Саме тоді стає нелегко «достукатись» до дитини. А корінь проблеми захований значно глибше, ще коли п’ятирічний малюк намагався Вам розповісти свою чергову фантазію, хотів Вашої уваги, коли повернувшись з роботи, Ви одним вухом слухали наївні розповіді, а паралельно готували вечерю, дивились випуск новин і перевіряли домашнє завдання старшої дитини.
Уважне слухання – це коли Ви сприймаєте не лише зміст сказаного, а й його емоційну складову. Коли батьки з повагою ставляться до емоційної складової того, що повідомляють їм діти, – дають їм усвідомити, що їх активно слухають, поважають і серйозно ставляться до кожного сказаного дитиною слова. Якщо дитина розуміє, що її вислуховують, – вона почувається оціненою, бажає розмовляти, хоче довіритись батькам, які є добрими співрозмовниками. Уважне слухання заохочує до відкритого спілкування й підтримує його.
Якщо в той момент, коли дитина підійшла до Вас і бажає повідомити щось важливе для неї, поділитися своїми переживаннями чи навіть фантазіями (що більш поширено зі ще зовсім маленькими дітками), хоче, аби її вислухали, а у Вас зовсім немає часу, Ви зайняті дуже важливими справами і не зможете бути уважним співрозмовником, то краще відверто сказати: «Пробач мені, я зараз дуже зайнята, але зможу поговорити з тобою через 15 хвилин». І тоді, коли звільнитесь, маєте підійти до малюка, подякувати за терплячість і уважно вислухати.
Тільки тоді дитина розумітиме, що її почуття і переживання є справді важливими, і що батьки завжди раді вислухати, а отже є першими, до кого можна звернутися за порадою, чи просто бажаючи розповісти щось дуже важливе, або сокровенне, те, що збентежило, чи обурило.
Саме коли ми намагаємось зрозуміти емоційну складову інформації, яку нам подає співрозмовник, а не лише буквальний її зміст, – розмова стає по-справжньому відкритою і щирою. Коли ж ми пасивно вислуховуємо, не бажаючи проникнути у відчуття і переживання співрозмовника, – розмова стає сухою і швидко закінчується. Дитина усвідомлює: батьки не розуміють її, ці балачки для дорослих, напевне, здаються дуже неважливими і навіть смішними, «дитячими». Наступного разу дитина вже не захоче розповісти мамі чи татові про найбільш сокровенне, а поділиться, натомість, з ровесником, який має подібні переживання і зможе краще зрозуміти та буде співпереживати.
А як часто замість того, щоби вислухати збентежену дитину, спробувати зрозуміти її почуття – починаємо критикувати і «вчити розуму». Натоміть дитина просто хотіла, аби її вислухали і зрозуміли. Спробуйте, розмовляючи з дитиною, використовувати фрази на кшталт: «Уявляю, як тобі було…», «Це тебе, напевне, так роздратувало?!», «Ти справді так вважаєш?». Саме вони допомагають створити атмосферу довірливої розмови, справжнього активного спілкування, коли обоє співрозмовників говорять однією мовою.
Навіть коли дитина повідомляє Вам речі, що обурюють Вас, наприклад про те, як вона сварилася з однокласником, чи отримала від вчителя несправедливе, на її думку, зауваження, не треба одразу повчати: «Як ти міг?», «Звісно, що ти була неправа!», «Ти мене все більше розчаровуєш, потрібно було…», постарайтеся ввійти в положення співрозмовника, як би це не було складно. Ви можете зробити це саме зауваження, але в більш м’якій формі, без повчань, а поступово навівши дитину на думку, що правильно було вчинити по-іншому.
Якщо Ви завжди будете готовими до розмови з дитиною, проявите себе як добрий слухач, то зможете створити атмосферу, яка породить в душі дитини відчуття безпеки і довіри. Скористайтесь нашими порадами, і Ви швидко відчуєте, як змінилася якість спілкування та зріс ступінь довіри один до одного у Вашій сім’ї.
Успіху Вам! 😉
Автор: Марта Павлюк
The Author
Comments