Богдан Цюпин

На твердження про те, що святкування Різдва 25 грудня “наблизить українців до Європи”, я би сказав, що воно наблизить їх також і до Америки…

16 листопада український парламент назвав 25 грудня вихідним днем і деякі депутати проголосили, що “перехід на святкування Різдва за більш новим і точним Григоріанським календарем – ознака європейськості”.

Голова Верховної Ради Андрій Парубій написав у себе у Фейсбуку: “Ми будуємо європейську державу, ми об’єднуємо українську націю – тому вважаю надзвичайно важливим і символічним відзначення Різдва Христового і запровадження вихідного і 25 грудня, і 7 січня. Звільняємось із московської ментальної окупації та повертаємося до родини вільних народів світу!”

…

Саме у США я вперше безпосередньо зіткнувся зі значною кількістю українців, які святкують Різдво саме наприкінці грудня.

Святкувати саме тоді, коли це роблять більшість християн світу, дуже логічно і зручно: важко пояснити, чому у повсякденному житті ми користуємося Григоріанським календарем, а кілька разів на рік – Юліанським. Важливі і практичні міркування, бо українці за кордоном прив’язані до офіційних вихідних днів на роботі; діти на канікулах – теж саме тоді, коли і всі решта школярів.

Тому віддавна деякі українські громади у Західній Європі та у Північній Америці перейшли на святкування Різдва “з усіма”. Але не все так просто, бо значна частина залишилася вірна старому календарю, є люди, які не мають проблем зі святкуванням двічі, а ще менше можуть розібратися з тим, чому Великдень святкують за візантійською традицією навіть у тих парафіях, де Різдво святкують за Григоріанським календарем.

Відсторонившись від теології, біблійної історії та астрономічних календарів, я пропоную звернути увагу не на дати, а на сутність святкування Різдва.

Проживши більшу частину дорослого життя в Лондоні, я, хоч і не вважаю себе справді побожним, належу до тих, хто тримається “старого календаря”.

Напевне тому, що справа тут не в релігії і не в церкві (мушу визнати, що буваю там нерегулярно), а в родинній традиції, позначеній стриманим ритуалом Святого вечора.

“То не бенкет, – повчала мене бабуся – не празник для живота, а свято народження Ісуса Христа”. Суворо вегетаріанські 12 страв приваблювали не розкішним смаком, а тим, що жодна тварина не була перетворена на м’ясо для того столу і просто тим, що більшість тих страв готують раз на рік. Не менш приваблива й ідея, що кутя – просто відварене зерно, мак, горіхи й мед є, можливо, найдавнішою стравою предків – українських землеробів ще з дохристиянських часів.

На Святий вечір більшість українських сімей, які я знаю, не лише не п’ють алкоголю, але й не вмикають розважальних пристроїв, а навіть колядувати починають пізніше. Про подарунки також не йдеться, бо діти знаходять свої під подушками “від Миколая” ще 19 грудня – також “за старим календарем”.

Ви напевне здогадалися, що мені це все дуже подобається саме раз на рік і саме у такому вигляді 🙂 Світ стає тісніший і Україна, навіть ще не змінивши дати Різдва, вже опинилася під тиском масової культури, яка не має кордонів, а головне – тиску комерції, яка також не має меж. В Америці та Європі ще за багато тижнів до 25 грудня про Різдво першими нагадують не церкви, а саме крамниці. Реклама роздмухує звички, що вимагають купувати, купувати, купувати.

І саме по собі це не проблема. Діти чекають розваг, радіють відпочинку й подарункам також і дорослі.

Проте реклама, бучні телешоу й метушливі закупи у переповнених крамницях можуть витіснити український тихий Святий вечір.

Той факт, що більшість українців святкують його 6 січня, також допомагав оберігати традицію некомерціалізованого Різдва.

Зі зміною календаря для такого збереження будуть потрібні додаткові зусилля.

https://ukrainian.voanews.com/a/nova-data-rizdva/4119100.html