Відомий джазовий басист і композитор розповів про ставлення до українських поп-артистів і чому не всім музикантам треба грати соло.

Про його майстерність і професіоналізм не сперечаються навіть найгостріші на язик колеги-музиканти. Він учасник тріо Наталії Лебедєвої і безлічі інших проектів. Його затребуваність у джазі дозволяє йому відхиляти «смачні» пропозиції роботи від українських поп-зірок. У той же час він цілком адекватний і визнає вельми мізерну капіталізацію ринку джазової музики в Україні. Його часом надмірна скромність дивним чином поєднується з бездоганною ерудованістю і невгамовною спрагою до осягнення нової музики. Альбоми з його авторською музикою видаються в Японії та Росії, а рецензії на них з’являються на всесвітньо відомому ресурсі All About Jazz. Його звуть Костянтин Іоненко, і він топовий український джазовий басист.

В останні роки Іоненко активізувався як композитор. Результатом стали альбоми Deep Immersion, записаний в квінтеті, та Flow, реалізований з Deep Tone Project. Початок цього року знаменується виходом ще одного диска – Noema, – який представляє новий квартет. «Я не так давно почав складати музику», – пояснює Костянтин свою раптову плідність. Враховуючи високий рівень всіх трьох альбомів, його композиторський талант, можливо, справді вимагав витримки. Як гарний коньяк.

Але почати розмову я вирішив не з джазу. І на мою несміливу пропозицію Костянтин відгукнувся несподівано охоче: «Із задоволенням!» Його жвава реакція з порога задала тон бесіді. Йому безумовно було що сказати.

• Ти любиш поп-музику, так?

Скажімо так, я люблю якісну музику. Я люблю рок – виріс на ньому, обожнюю електроніку. У будь-якому жанрі для мене є суперцікаві музиканти, які знайшли своє обличчя і цим унікальні. Але є і нецікаві виконавці, в джазі їх теж дуже багато. Тому тут питання не в класифікації, а в якісному продукті і якихось внутрішніх емоційних складових. Якщо тобі щось подобається, то жанр не має значення.

• А для тебе слухати таку музику – просто задоволення? Або ти там черпаєш щось як музикант і композитор?

Я думаю, і те, і інше. Скажімо, я обожнюю Бйорк, вона абсолютно геніальна. І підсвідомо я справді черпаю там натхнення. Звичайно, я не граю таку музику, але не тому, що мені не подобається. Просто так склалося – це окрема течія, інші люди. Тут є момент гедонізму: хочеться – слухаєш, не хочеться – не слухаєш. І тобі все одно, який у виконавця рейтинг, у якому жанрі він грає, у тренді він чи ні.

• Ти нечасто працюєш з українськими поп-артистами?

Раніше працював більше, зараз – менше.

• З чим це пов’язано?

Всього потроху. Насправді, багато наших артистів абсолютно не цікаві з погляду музики.

• А хто з них тобі цікавий?

Складно сказати. Я нікого не слухаю і абсолютно не стежу за тим, що відбувається. Ну, можливо, Maneken, «Бумбокс», ONUKA, щось у Дорна. Але я не можу сказати, що розбираюся.

Я працював з окремими виконавцями. Більшість із них були жахливі, деякі – трохи краще. У кожному разі, це не той рівень музики. Я не кажу, що вони не талановиті. Та ж Оксана, яка Міка Ньютон, – вона нормально співає. Просто це без смаку все. І матеріалу немає ніякого. А ті, у кого матеріал краще, або неправильно його підносять, або наше суспільство просто виявляється до такого матеріалу не готовим. Хоча бувають винятки на кшталт тих виконавців, яких я назвав, – вони роблять якісний, цікавий продукт, який у той же час затребуваний. Я не знаю, від яких чинників це залежить, – менеджмент, піар, вміння продати. Я в цій сфері не сильний.

• У твоєму профілі на сайті клубу Caribbean у досить великому списку шанованих тобою джазових музикантів вказано всього одного басиста – Анрі Тексьє. Чому так? Це випадковість?

Я басистів розглядаю як композиторів, не як суто інструменталістів. Той же Дейв Голланд – у нього чудова музика. Або Мінґус. Але у мене якось так склалося, що я басистів не слухав. Їхня музика, за рідкісним винятком, мені нецікава. А бас-гітаристи – це взагалі для мене антимузика. Весь цей «басизм» – педалі всілякі, прийоми різні. Мені це глибоко чуже.

Коли я був молодшим, у мене був юнацький максималізм. Якраз з’явилися перші відео – Віктор Вутен, Гарі Вілліс та інші. Це був фурор, ми всі їх копіювали. Тоді ж я грав слепом і всіма цими справами. Тобто я ними володію, але не люблю. І з часом я від цього відійшов. Просто я вважаю, що ти повинен давати музиці те, що вона вимагає, а не навпаки – створювати музику, виходячи зі своїх можливостей і педалей. Якщо є квінтет і у тебе два солісти і фортепіано, то навіщо тобі грати соло в кожній пісні? Це барва, яка десь потрібна, але перебір із нею може сказати про не дуже добрий смак.

• Цікаво, що навіть у суто акустичних складах – скажімо, в тріо Лебедєвої – ти часом використовуєш бас-гітару, а не контрабас. Чим ти керуєшся у виборі інструмента?

Я беру той інструмент, який, як мені здається, краще увійде в мікс. Плюс важливі всякі технічні деталі, тонкощі – теситурні, позиційні. У тріо Наташі Лебедєвої можна було б задіяти контрабас, але там є такі моменти – акордові, рифові, – які на бас-гітарі звучать трохи зібраніше. А ось, наприклад, в Deep Tone Project половина п’єс зіграна на контрабасі, а половина – на бас-гітарі. Так що в цьому плані немає ніяких кліше.

• Коли ти сайдмен, у тебе виникають суперечки з лідером, який інструмент використовувати?

По-різному. Іноді лідер каже, що хоче саме це. Іноді залишає вибір за мною, а буває, що ми вирішуємо разом.

• Твою манеру гри називають непомітною. Ти закриваєш необхідний простір, але при цьому ніколи себе не випинаєш. Прокоментуєш?

Я в принципі прихильник мінімалізму – бути на своєму місці. У кожного інструмента своя специфіка. Якщо ти хочеш грати соло, йди на саксофон. Але якщо ти басист, ти – музичний фундамент, основа вертикалі акордів, часу. Бас – це акомпануючий інструмент. А багато хто, особливо молоді басисти, фанатіють від Віктора Вутена і Маркуса Міллера, які собі кар’єру зробили на соло, починають їх «знімати», не вміючи грати блюз, не розуміючи елементарної гармонії. Вони забувають, що всі ці великі люди собаку з’їли на акомпанементі, їздили в багатомісячні тури з іншими артистами, де грали сухий, скупий акомпанемент. Так що хороший, правильний, цікавий акомпанемент понад усе. Мені набагато більше подобається акомпанувати, ніж виконувати соло.

• З ким із наших барабанщиків тобі комфортніше грати?

Складно відповісти однозначно. У кожного з них свої тонкощі, своя специфіка. Коли справа стосується моєї музики, я не можу сказати, що хто-небудь із них мене повністю влаштовує. Всі наші джазові барабанщики вирощені на джем-сешнах у клубі «44», і всі в основному грають свінг. У нас непросто знайти барабанщика, який розбирається в інших рухах, грає європейський джаз. Так що якщо стоїть завдання зробити щось із конкретними темпоритмами, які ти чуєш всередині, то часом знайти підходящу кандидатуру нелегко. Крім того, є ще такий момент, як симбіоз музичних і людських якостей. І з часом ти розумієш, що людські якості відіграють величезну роль, іноді навіть більшу, ніж музичні. Тому питання співпраці з барабанщиками – це питання зручності і по-людськи, і музично.

• Давай поговоримо про бізнес. Ти співпрацюєш із російським лейблом Fancy Music. Це досить незвично – на моїй пам’яті ніхто з наших джазових музикантів не працював із зарубіжними видавцями. Як виникла така співпраця? Ти нею задоволений?

Дуже задоволений. Вони чудові хлопці. Це ентузіасти, які люблять насамперед мистецтво.

Коли я шукав варіанти видання моїх альбомів, мене передусім цікавила дистрибуція. Я не хотів, щоб диски просто лежали вдома або пилилися на полицях у магазинах. Від кількох видавців прийшли позитивні відгуки, але співпраці не вийшло з різних причин. А потім мені порадили молодий лейбл Fancy Music. Я відправив їм лист, і у нас відразу зав’язався конструктивний діалог. Їхні умови не могли мене не зацікавити. Вони видають мої альбоми, а всі права залишаються у мене. Це дозволило мені паралельно випустити ті самі альбоми в Японії на лейблі Core Port. Ці хлопці ніколи не чули про джаз з України, але їм це цікаво. Вони теж фанати у своєму роді. Подивимося, як складеться наше подальше спілкування з ними. Поки що я дуже задоволений співпрацею з обома лейблами.

• А ти отримуєш якісь роялті?

Так, отримую. Але це смішні гроші, ти ж розумієш. Тому що все одно є ресурси, де ці альбоми можна знайти безкоштовно. Ось сьогодні мені Fancy Music написали, що на альбом Noema є чотири передзамовлення в bandcamp. Це вже непогано, як мені здається (сміється). У Core Port звітність раз на півроку. Вони випустили мої альбоми у вересні, так що в квітні подивимося, що у них відбувається.

• Ти почав працювати з Fancy Music в 2013 році. Події в Україні останніх двох років якось вплинули на ваші стосунки?

Слава Богу, нам поки вистачає мізків не піднімати цю тему. Вся ця політична ситуація – це, звичайно, ідіотизм. Всім стало тільки гірше. Зараз купа різних наслідків через це, великі складності. Але як зауважив один мій знайомий фотограф, «музика живе довше, ніж будь-які мудаки». На прикладі наших взаємин із Сергієм Красіним (директор Fancy Music. – Ред.) можу сказати, що тільки мистецтво важливо, тільки воно вічне.

• Ти почав працювати з Fancy Music в 2013 році. Події в Україні останніх двох років якось вплинули на ваші стосунки?

Слава Богу, нам поки вистачає мізків не піднімати цю тему. Вся ця політична ситуація – це, звичайно, ідіотизм. Всім стало тільки гірше. Зараз купа різних наслідків через це, великі складності. Але як зауважив один мій знайомий фотограф, «музика живе довше, ніж будь-які мудаки». На прикладі наших взаємин із Сергієм Красіним (директор Fancy Music. – Ред.) можу сказати, що тільки мистецтво важливо, тільки воно вічне.

• Давай поговоримо про твої альбоми Deep Immersion та Flow. Рецензенти схильні відзначати їхню стилістичну полярність. Один із них записують у пост-боп а-ля Blue Note 60-х, а інший – в продукцію лейбла ECM. Як на мій смак, вони не настільки кардинально різняться один від одного. Як мінімум, за саундом і загальною «картинкою» вони досить близькі. Як ти для себе їх оцінюєш?

Моя внутрішня оцінка, можливо, далека від оцінки слухача і музиканта збоку. Для мене Deep Immersion дуже яскравий, а Flow – спокійніший, плавний, без бурхливих сплесків. Чим це зумовлено? Різна музика. Плюс Шлеляйн (саксофоніст Дмитро Шлеляйн, учасник Deep Immersion. – Ред.). Він дуже своєрідний, а в цьому альбомі він просто на своєму місці. Я навіть деякі частини писав спеціально під нього – ось це для Діми, а ось це для Денніса (трубач Денніс Аду, ще один учасник Deep Immersion. – Ред.), і вони різні за композицією, за гармонійним складом. Тому особисто для мене Deep Immersion більш різкий, а Flow – протяжний. Ну, як потік.

• Наскільки вільно ти зараз себе почуваєш, граючи джаз в Україні?

З погляду творчості я задоволений своєю свободою. Я знаю, що мої альбоми випустять. Я можу робити будь-яку музику, яку відчую. У мене немає обмежень у цьому.

• А на життя вистачає?

Так. Це, звичайно, невеликі гроші. Але мені вистачає.

• А якби тобі запропонували працювати на постійній основі з кимось із топових поп-артистів, але при цьому сильно обмежили можливості грати джаз. Погодився б?

Мені таке неодноразово пропонували, і я відмовлявся, навіть не замислюючись. Гроші, звичайно, впливають на наше життя, але я до них легко ставлюся. Вони потрібні, щоб вкладати у свої проекти, щоб запросити якихось музикантів з-за кордону. Звичайно, якщо є можливість безболісного для творчості суміщення, то це добре. Тоді можна і якусь фігню пограти за нормальні гроші. За джаз таких грошей найчастіше не платять. Але так, щоб з головою туди піти, – ні. На жаль, у нас дуже багато талановитих музикантів, які грають у кавер-групах або у таких виконавиць, про яких навіть говорити соромно. І вони там себе поховали! А колись ці музиканти грали на фестивалях, робили свої творчі проекти. А тепер все, Бобик здох – залишилися тільки телешоу і все таке. Комусь такий варіант підходить – мовляв, я купив машину, зараз візьму в кредит квартиру, і все чудово! А хтось не може без того, щоб робити щось своє. Ось я з таких людей.

Розмовляв Леонід Тітов

Костянтин Іоненко: Багато талановитих музикантів в Україні себе поховали